Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році (1)

"Безупинно йшли нові українські добровольчі загони на кордон... Більшість з них не мала ще досі ніколи в руках кріса, похапцем виряджена, без ніякого військового вишколу. Але всі вони мали незламну волю боротьби і перемоги, були повні фанатизму й такої відчайдушності, що її може родити лише безвихідне положення".

Прискорене вторгнення
6 березня 1939 р. німецький рейхсканцлер А. Гітлер прийняв рішення про остаточну ліквідацію Чехо-Словаччини. Згідно з затвердженим планом передбачалося, що німецькі війська окупують Богемію та Моравію, Словаччина проголосить незалежність під протекторатом Рейху, а Угорщина за дозволом останнього окупує Карпатську Україну.
12 березня 1939 р. через свого посла у Берліні Деме Стояї Угорщина отримала "зелене світло" на захоплення краю. Для вирішення "рутенського питання" у розпорядженні гортистського керівництва було всього 24 години після проголошення незалежності Словаччини, яке було заплановане на 14 березня 1939 р.
Начальник угорського генштабу Генрік Верт просив надати йому як мінімум тиждень на підготовку до вторгнення, побоюючись зустріти серйозний опір з боку чехословацьких військ. Однак такі терміни не влаштовували німецьких колег.
Тому гортистське керівництво було змушене прискорити підготовку до вимаршу своєї армії в Карпатську Україну. Угорська королівська рада, що зібралася 13 березня, наказала Г. Верту бути готовим до операції протягом 12 год.
У терміновому порядку до чехословацького кордону стягувались регулярні війська, в основному новобранці, які пройшли 3-тижневий курс військового вишколу.

Плакат М. Михалевича, який зображає Карпаську Україну, що борониться перед Угорщиною й Польщею

З огляду на короткі терміни розгортання військ, угорське командування не мало змоги провести повноцінну мобілізацію резервістів, на що було потрібно як мінімум 72 години.
Підготовкою і всім ходом військової операції безпосередньо керував начальник гарнізону в Мукачеві, командир 1-ї гірської бригади полковник генштабу Олойош Белді під зверхністю командира 8-го корпусу (Кошице) генерал-лейтенанта Ференца Сомбатгеї, який 14 березня 1939 р. очолив Карпатську групу (Kárpát Csoport) загальною чисельністю до 40 тис. чол., спеціально сформовану для окупації Карпатської України.
До бойових дій також залучили нерегулярні формування "Рондьош гарди", "Собот Чопоток" та гвардії "чорнорубашників" Стефана Фенцика (загалом до 1-2 тис. чол.).
Угорський наступ на Карпатську Україну відбувався на трьох стратегічних напрямках:
західному (Ужгород – Перечин – Великий Березний – Ужок) з відгалуженням на Турянську долину із завданням перерізати зв’язок  краю із Словаччиною; 
центральному (Мукачево – Чинадієво – Свалява – Воловець і Мукачево – Іршава – Білки – Довге), що мав на меті розрізати навпіл чехословацьке військове угрупування на Закарпатті та нейтралізувати його подальший опір;
східному (Берегово – Севлюш – Хуст – Тячів – Солотвино – Рахів –Ясіня), головним завданням якого було подолати опір січовиків, захопити столицю Карпатської України – Хуст і не допустити зайняття румунськими військами східних районів регіону. 
О 5-ій годині ранку, 14 березня  1939 р. угорські війська при підтримці іррегулярних сил без оголошення війни атакували чехословацькі позиції на окремих ділянках демаркаційної лінії. Їхні бойові дії цього дня ще не мали характеру загального наступу, а скоріше були прикордонними сутичками, певною пробою сил.
 Угорська армія наступає на Карпатську Україну. Березень 1939 р. 

На лінії угорського наступу оборону здійснювали два батальйони чехословацької прикордонної охорони (StOS) у взаємодії з частинами 12-ої чехословацької дивізії (36-й та 45-й піхотні полки), фінансової сторожі та жандармерії, як також відділи Карпатської Січі, сформовані у прикордонних селах.
Ранковий наступ угорської кавалерійської бригади з Мукачева у напрямку Сваляви мав на меті розрізати 12-у чехословацьку дивізію навпіл і в такий спосіб примусити її капітулювати. Але його успішно відбитив перший батальйон 36-го піхотного полку.
При підтримці чоти бронетранспортерів і протитанкових гармат чехословацькі війська в ході контратаки відкинули противника на вихідні позиції, надалі перешкоджаючи йому обійти себе з флангів.
Внаслідок запеклого опору чехословацьких сил протягом 14 березня 1939 р. всі угорські атаки на свалявському напрямку виявилися безуспішними.
Угорське командування часто вдавалося до комбінованих атак, залучаючи загони диверсантів. Для прикладу, напад на роту StOS "Доманинці" ввечері 14 березня 1939 р. здійснювали одночасно "угорські гвардійці" із тилу та регулярні війська від демаркаційної лінії.
У результаті чехи були змушені відступити до сс. Оноківці та Кам’яниця, де разом з карпатськими січовиками продовжували опір надалі.
Колона мадярської піхоти марширує в Карпатах. Березень 1939 р.  

До 16-ої години, 14 березня 1939 р. тривав бій під Горондою та Страбичовим поблизу Мукачева за участю підрозділів StOS із роти "Ракошино" та сотні січовиків на чолі з хорунжим Михайлом Стойкою, в якому угорці поплатилися 12-ма вбитими і 35-ма пораненими. 
12-та чехословацька дивізія проводила позиційні оборонні бої проти угорських військ тільки 14 березня  1939 р. Після полудня цього дня за вказівкою з Праги була розпочата евакуація чехословацьких військ та державних службовців із території Підкарпатської Русі.
З цього моменту урядові війська переходили до тактичної оборони й організовано відступали в Словаччину, Польщу та Румунію. Серед чехословацького військового керівництва спостерігалася певна розгубленість.
Один із офіцерів StOS Ян Свобода писав: "Здавалося, у вищому командуванні панував безлад і ситуація була критична".  Через відсутність чітких вказівок часто рішення про відступ федеральних військ видавалися із запізненням.
Підрозділи на кордоні, що стримували натиск угорських військ, не знали загальної ситуації на фронті і були фактично залишені самі на себе без жодної підмоги.

Народження армії
Уряд Аавгустина Волошина безуспішно намагався переконати командира 12-ї чехословацької дивізії генерала Олега Сватека очолити оборону Карпатської України.
У зв’язку з різким загостренням міжнародної ситуації в Центрально-Східній Європі і фактичним розпадом Чехо-Словаччини після оголошення самостійності Словаччини, ввечері 14 березня 1939 р. Волошин по радіо проголосив Карпатську Україну також незалежною державою.

Плакат М. Бутовича із серії "Карпатська Січ", 1939 р.  

Цьому рішення передували консультації з делегатами до Сойму, який наступного дня мав його законодавчо закріпити.
Після цього А. Волошин відправив до Праги телеграму, в якій пояснив вимушеність цього кроку та подякував чеському народові та його уряду за 20 років співпраці – жест, на який не спромоглися представники інших нацменшин багатонаціональної республіки.
Ввечері 14 березня 1939 р. у помешканні голови уряду відбулась нарада за участю провідних діячів Карпатської України та старшин Карпатської Січі, на якій було вирішено розпочати оборону краю та відхилити угорський ультиматум про мирну здачу влади.
Водночас з метою затягування часу в Будапешт було відправлено дипломатичну місію на чолі з Ю. Бращайко для проведення переговорів про можливість припинення бойових дій на території краю.
Тоді ж уряд А. Волошина надіслав у Берлін ноту з проханням про протекторат: "Наш уряд висловлює велику подяку німецькому народу та Вам за справжню підтримку національних устремлінь українського народу і віддається під могутній захист Німецького Рейху". Однак офіційний Берлін мовчав, оскільки доля краю вже була вирішена.
Тим часом уряд новонародженої держави приступив до організації збройних сил. Уранці 15 березня 1939 р. військовий міністр Карпатської України Степан Клочурак видав свій перший наказ "Про формування штатів управління", яким створювалася Національна Оборона Карпатської України на чолі з полковником армії УНР Сергієм Єфремовим.
Одночасно було призначено генеральний військовий штаб у складі 11 чоловік, очолюваний полковником Михайлом Колодзінським ("Гузар"). Карпатська Січ стала базою для формування збройних сил Карпатської України, до якої також увійшли добровольці з усіх куточків краю та українці з чехословацької армії.
Михайло Колодзінський – начальник Генерального штабу Карпатської Січі у 1938-1939 рр.  

Для залучення добровольців до новонародженого української війська був виданий мобілізаційний заклик до населення краю:
"При міністерстві війська в Хусті утворився генеральний штаб під проводом пол. Єфремова. Формується армія Карпатської України. Всі бувші військові старшини, підстаршини і вояки, голосіться до головної команди армії, і тому нехай не буде ні одного вишколеного вояка, який би не заоферував свої прислуги своїй державі. Служили ми цісарям, всяким чужим президентам, то послужім тепер своєму народові. Вояки, вас кличе рідна держава!".
У штабі Національної Оборони не складалось жодних мобілізаційних списків чи повісток, добровольці у віці від 16 до 55 років, які бажали зі зброєю в руках захищати Карпато-Українську державу, самі приходили до збірних пунктів.
Лише 15 березня 1939 р. до команд Національної Оборони зголосилось близько 2–3 тис. чол., серед яких були селяни, старші учні гімназій, студенти учительських семінарій, січовики, українці з чехословацької армії, прикордонної охорони, фінансової сторожі та жандармерії.
Попри наявність людського резерву, армія Карпатської України не була в змозі укомплектувати всіх зголошених добровольців у боєздатні відділи через відсутність достатньої кількості зброї, амуніції та обмундирування.
За цих умов єдиним шляхом для організації належного опору угорським військам було проведення роззброєння частин чехословацької армії, фінансової сторожі, жандармерії та прикордонної охорони (StOS), які відходили в сусідні країни, а також захоплення військових складів на території краю.
Усе це відбувалось за наказом Начальної Команди збройних сил Карпатської України у надзвичайно короткий проміжок часу напередодні приходу гонведів.
 Група добровольців та січовиків відправляються на угорський фронт. Хуст, 16 березня 1939 р. 

15 березня 1939 р. генеральний штаб Національної оборони Карпатської України встановив зв’язок із командами Карпатської Січі в Воловці, Іршаві, Севлюші, Великій Копані, Тячеві, Королеві та Рахові.
В умовах швидкого наступу противника був втрачений зв’язок з окружними командами у Великому Березному, Перечині та Сваляві. Загальна кількість озброєних бійців Карпатської України, готових стати до оборони, становила від 1,2 до 1,5 тис. осіб.
Українське командування в Хусті було свідоме великих жертв в ході опору угорській окупації. Як згодом писав полковник Сергій Єфремов, "керуючи операціями, ми могли мати тільки одну мету: показати цілому світові, що українці вміють завзято боронити свою свободу й державність".

В обороні Севлюша
Одним із найважливіших напрямків угорської наступу, який з 15 березня 1939 р. набув загального характеру, став східний напрям Берегівської військової групи, спрямований на столицю Карпатської України.
Угорське командування планувало якнайшвидше захопити Хуст, арештувати членів українського уряду, не допустити відкриття Сойму Карпатської України і перешкодити можливому наступу румунських військ у східні райони краю.

Карпатські січовики в обороні. Реконструкція подій для документального фільму Каленика Лисюка, квітень 1939 р., Словаччина.  

Найбільш кровопролитні бої відбулися на Севлюшсько-Хустському напрямку, де оборону спочатку утримував 2-й батальйон чехословацького 45-го піхотного полку у взаємодії з підрозділами хустського батальйону StOS та фінансової сторожі, до яких згодом приєдналися українські відділи.
Оборона Севлюша та його околиць чехословацькими військами не була злагоджена: підрозділи часто діяли самостійно без належної координації, часом навіть самі вимагали від вищого командування наказів про бойові дії.
Лише вранці 15 березня 1939 р. чехословацьке командування кинуло в контратаку між Фанчиково та Севлюшем два бронеавтомобілі Tatra vz. 30 і два легкі танки LT vz. 35, що в цей час поверталися з параду у Радянському Союзі через Румунію. Втім, угорцям вдалося підбити один чеський танк із протитанкових гармат і після 14-год. безперервних боїв змусили чехословацькі війська до відступу.
У цей час за організацію оборони Севлюша взялися карпатські січовики разом із студентською молоддю тамтешньої учительської семінарії на чолі з поручником І. Чучкою. Діючи спільно із чехословацькими військами, вони відбили перший наступ гонведів на місто.
Під натиском значно переважаючих сил противника, який використовував для наступу бронетехніку, літаки, гармати та важкі кулемети, січовики були змушені відступити до Великої Копані.
 Карпатські січовики в обороні. Реконструкція подій для документального фільму Каленика Лисюка, квітень 1939 р., Словаччина.  

24-й угорський прикордонний батальйон – головна ударна сила гонведів на цьому напрямку, під час наступу в секторі шириною 66 км, у перший день боїв втратив 20 вбитими і 21 пораненими. Чехословацькі та українські втрати на хустському напрямку цього дня склали 11 вбитих і 50 поранених.
Після полудня 15 березня 1939 р. командир чехословацького 45-го піхотного полку отримав наказ про відступу на територію Румунії, внаслідок чого війська мали перейти до тактики відступаючого бою. Оборона на східному напрямку переходила тепер повністю до рук новосформованих військ Карпатської України.

Невизнана держава
У той час як проходили кровопролитні бої на Севлюшсько-Хустському напрямку, о 15.20, 15 березня 1939 р. у Хусті в приміщенні державної гімназії розпочав свою роботу законодавчий орган – Сойм Карпатської України за участю 22 депутатів (із 32 обраних).
Протягом трьох з половиною годин відбулося шість окремих засідань, на яких було ухвалено документи історичної ваги. Зокрема, таємним голосуванням Сойм обрав президента новоствореної української держави – А. Волошина, а також прийняв два закони, які мали статус конституційних і визначали форму нового державного утворення.
Вони підтверджували, що Карпатська Україна є незалежною державою – республікою на чолі з президентом, обраним законодавчим органом (Соймом). Державною мовою Карпатської України проголошувалася українська.

Президія Сойму Карпатської України. Зверху сидять (зліва на право): голова Українського національного об'єднання Ф. Ревай, голова сойму А. Штефан та секретар С. Росоха. Знизу: М. Кочерган, о. Ю. Станинець, А. Волошин.  

Державним прапором затверджувався національний синьо-жовтий прапор, а державним гербом – сполучення крайового герба (ведмідь у лівому червоному півколі та чотири сині й три жовті смуги в правому півколі) з національним (тризубом Св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).
Державним гімном Карпатської України оголошувався національний гімн "Ще не вмерла Україна". Героїчна і самовіддана оборона Севлюша, який знаходився за 25 км від Хуста, забезпечила проведення історичної сесії Сойму Карпатської України, яка уконституювала створення нової незалежної держави.
Однак молода українська держава змогла протрималась зовсім недовго. Жодна з країн світу не визначала Карпатської України, яка таким чином була залишена на поталу гортистській Угорщині.
У відповідь на численні запити про німецьку допомогу Карпатській Україні, Берлін публічно спростував інформацію про те, що Німеччина для реалізації власних цілей коли-небудь прагнула створити "П’ємонт" на Закарпатті для побудови "Великої України". 

Далі буде

Олександр Пагіря


Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1563558.html.
Tags: венгрия, германия, мукачево, обыкновенный фашизм, ужгород
Subscribe
promo don_katalan december 14, 2015 21:48 Leave a comment
Buy for 50 tokens
В году примерно 1982 на английском языке в институте нужно было выбрать "домашнее чтение" на семестр. Наш факультет традиционно выбирал журнал "Spaceflight", "Aviation Week & Space Technology" или даже "Scientific American" (что, правда, не приветствовалось, так-как он сильно легкий) :) И вот я…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments