Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 8 червня 1917. Огляд Кримських подій

Алі Татар-заде
– Кримськотатарський самосуд над мародерами.
– Перший кримський «Мейдан».
– Розбите серце адмірала Колчака.
______________
Поки в Україні затишшя перед бурею. Делегація Центральної Ради, потовкшись у Пітімбурзі з тиждень зі своїми вимогами до Тимчасового Уряду, так і поїхала ні з чим.
Переговори завершились відмазкою князя Львова, яку раніше вже чули – мовляв, долю України вирішить Всеройсіянське Установче Зібрання.
Центральна Рада готує асиметричну відповідь.
Але поки все тихо і спокійно.
І ми завернемо на тиху провінцію, «Рускую Рів’єру», як її звуть росіянські шовіністи, півострів Крим.
______________
Банди дезертирів та евакуйованих з фронту солдат, розміщених в Криму на лікування, починають розбрідатись по всьому півострову.
В селі Сабли п’яні революційні солдати вдиралися в дома, проводили буйства, чинили розбій. Викликана повітова міліція довго не могла вибити озброєних мародерів, поки з Акмесджиту не вислали на допомогу сотню дисциплінованих солдат.
Мародерів вдалося вибити з села, із жертвами серед них. Проте, останнім вдалося захопити кілька міліцейських позначок, що потім принесло їм нову ідею.
Незабаром залишки банди проявились в Євпаторії.
Ввечері вдерлись до дому кримського татарина і представились «народною міліцією», чому в доказ слугували одяг і позначки деяких з них.
Наставивши на господиню будинку пістолета, почали грабувати майно під виглядом обшуку. Господарка здійняла галас, і один з грабіжників важко поранив її з револьвера.
На крик збіглися сусіди, кримські татари. Мародери втекли, але один з них потрапив до рук тих що прибігли.
Зібрався натовп розлючених громадян.
Допитавши полоненого, юрба витягла з нього, де переховуються поплічники, та потягла його із собою на вказане місце.
Так, керуючись зізнаннями одного з мародерів, відловили ще шістьох. Усіх роззброїли, поволокли в центр міста, та замість видати владі, вчинили жорстокий самосуд.
Тіла мародерів облили керосином та спалили під переможні вигуки євпаторійців.
Після того, кажуть, революційні солдати і матроси ще довго обминали цього «злого міста» у пошуках поживи.
______________
Тим часом на Південому березі відбувалась подія, яку назвали «Збори опозиції в Дерекої».
Відсторонений від реальної влади колишній претендент на посаду Муфтія, чинний член Мусульманського Виконавчого Комітету (Іджракому), ялтинський імам Ісмаїл Тарпі підбурював місцеве населення проти нових лідерів кримських татар – Челебіджихана та Сейдамета.
В цьому опозиційному русі Тарпі спиравсь на фундаменталістські ісламські настрої, які вміло протиставляв націоналістичним та соціалістичним гаслам своїх суперників.
Також отримував таємну допомогу від нетатарських поміщиків, російських землевласників, які «не прийняли» Лютневу революцію взагалі і тим більш, кримськотатарський визвольний рух.
Приводом для виступу стала ініціатива Вакуфної комісії Сейдамета обмежити розмір ділянок.
Для кожного південнобережця клаптик землі був «золотим».
То ж не дивно, що до прихованих контреволюціонерів-царистів та радикальних ретроградів-ісламистів доєднався цілий розлючений натовп, який зібравсь на Мейдані – центральній площі Дерекоя.
Дізнавшись про заворушення, в Ялту поїхав Джафер Сейдамет. В цьому епізоді ми, власне, вперше бачимо його організаційні таланти, які він застосував у складній ситуації.
Це описано в його спогадах:
______________
«За відомостями Ялтинського Мус. Комітету, опозиція, збираючи представників з усіх сіл повіту, готує великі збори в Дерекої.
З цього приводу Сейт Джеліль Хаттат, Амєт Озєнбашли і я теж поїхали в Дерекой, прибувши на місце до самого початку зборів.
Серед кількох сотень людей від усіх навколишніх сіл тут були і Мємєт Бєкіров – мировий суддя, один з найбагатших людей Ялти, що приніс величезну користь в справі національного піднесення, створення Джемієт Хайріє (благодійне товариство – А.Т.) і кооперативів; і молодий Ібраїм Тарпі – мудрий і натхненний імам і хатіб, який вивчав богослов'я в стамбульському медресе.
Цій події ми надавали великого значення.
Тому що справжня мета фанатичною опозиції була далеко не в зміні декількох положень нашої програми, а підриві авторитету Мусульманського Виконавчого комітету.
Ними вже розпускалися в народі чутки, ніби в Центральному Мус. комітеті немає ніякої необхідності.
У цьому проглядався явний вплив російських прихильників царизму – опозиційна течія була пов'язана і діяла заодно з проімперськи налаштованим мурзацтвом Акмесджита і релігійними фанатиками.
Тому ми надавали великого значення запобігання їх діяльності.
Перед процедурою обрання голови я попросив слова у ведучого зборів. Мотивуючи тим, що обговорення таких важливих для народу питань, яке займе не менше кількох годин, що проводиться на відкритому Мейдані, стоячи на ногах, пов'язане з певними незручностями, запропонував продовжити роботу в великому залі розташованої неподалік громадської будівлі.
Організатори зборів засумнівалися.
Але більшість присутніх, прийнявши пропозицію, почали залишати Мейдан.
По дорозі до будівлі, що було в хвилинах п'яти ходьби, я встиг коротко роз'яснити деяким учасникам з сіл зрозумілою їм мовою про шкоду їх протидії нам.
Це подіяло на них, вони тут же по ланцюжку стали передавати своїм товаришам про наслідки початих ними дій, що в підсумку стануть серйозною перешкодою на шляху вирішення наших національних проблем.
Увійшовши до зали, я заявив ведучому зборів, що ми теж пропонуємо свою кандидатуру на головування, назвавши ім'я Сейт Джеліль Хаттата.
Переважна більшість з організаторів зборів, шумно обурюючись проти обрання Сейт Джеліль Хаттата, демонстративно покинули приміщення.
Збори продовжили свою роботу без них.
У докладному виступі, крім питань про права жінок і землі, я вперше висвітлив проблеми Криму, донісши до слухачів, що більше ніж нагальні інтереси приватного землеволодіння, нас повинні хвилювати і турбувати проблеми майбутнього нашої Батьківщини.
Наші вимоги щодо землі перебували в тому, щоб у кожного жителя Яли Бою (Південого берега Криму – А.Т.) у власності знаходилося не більше п'яти гектарів.
Таких землевласників в нашому народі було мало.
Угіддя, що перевищують цю межу, ще з часів Катерини II, яка щедро роздавала наші землі своїм фаворитам і генералам (які по-варварськи знищували нас), були в руках російських аристократів.
Наша ідея була в тому, щоб безземельні селяни отримали свій пай, а обмеження на земельний наділ остаточно вирішили проблему соціальної несправедливості.
На тлі таких масштабних змін, природно, доведеться зіткнутися з протестом і інтригами півтора десятка багатіїв.
Селяни розуміли, що тільки ми зможемо дати їм землю, тому в своїй промові, торкнувшись цього, навів їм наступний аргумент:
– «Вважаю, що в порівнянні з великими землевласниками, землі у мене теж чимало. Якщо я наполягаю на переділі землі, значить, я розумію всю важливість цього процесу для мого народу і його майбутнього – ось заради чого я відстоюю це».
Ці слова особливо подіяли на них.
Після наших виступів учасники зборів висловили свою солідарність з Центральним виконавчим комітетом, запевнивши нас, що не відійдуть від його рішень»
______________
Під час вибуху на одному з катерів Чорноморського флоту, які виконували бойове завдання в морі загинуло п'ятнадцять чоловік, багато поранено.
Вибух стався через те, що з іншого корабля помилково поцілили «по своїх».
Інцидент справив глибоко особисте враження на адмірала Колчака. Щоб зрозуміти, яке саме, нам слід знов порушити певні джентльменські застороги та прочитати дещо з особистого листування пана адмірала.
Справа в тому, що кількома днями раніше від коханої жінки Колчака, Анни, яка одружена з іншим, надійшов прощальний лист. У ньому дама серця переконувала свого шанувальника, що з листами зізнань у любові слід зав’язувати. А наступного дня «мітким» пострілом офіцера пошкоджено частку каюти Колчака – і внаслідок вибуху загинули деякі світлини і листи від Анни.
Адмірал пише останній лист у відповідь.
«Перше, що я зробив, коли прибув на корабель і залишився один, - це зібрав все, що було пов'язано з Вами і нагадувало Вас, - Ваші листи, фотографії - уклав все в сталевий ящик з особливим замком, відкрити який я не завжди вмію, і наказав його прибрати подалі. Це було дуже важко, і ввечері я відчув себе ще гірше.
В обстановці нічого майже не змінилося, але відсутність кількох Ваших фотографій, здавалося, тільки підкреслювала дику порожнечу, яка створилася в моїй каюті. Я пережив знову дуже важкі хвилини, коли, вийшовши в море, спустився в свою похідну каюту. Ця маленька, жалюгідна каюта на містку біля передньої труби, здавалося б, нічого спільного з Вами не має, але я завжди в ній писав Вам листи і так багато думав про Вас, що, опинившись у ній, я проти бажання повернувся до цього заняття .
На другий день при стрільбі керуючий вогнем артилерійський офіцер дав залп другої башти під дуже гострим кутом і перетворив мою каюту в купу ламаних дошок і битого скла. Раніше я завжди обурювався, коли необережною стріляниною у мене вибивали ілюмінатор або ламали двері, але тоді я навіть не зробив зауваження офіцеру, який вибачався за цей погром, і переселився в кормове приміщення, де раніше ніколи не жив на походах».


Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1609525.html.
Tags: история, крим, рассея, україна
Subscribe
promo don_katalan december 14, 2015 21:48 Leave a comment
Buy for 50 tokens
В году примерно 1982 на английском языке в институте нужно было выбрать "домашнее чтение" на семестр. Наш факультет традиционно выбирал журнал "Spaceflight", "Aviation Week & Space Technology" или даже "Scientific American" (что, правда, не приветствовалось, так-как он сильно легкий) :) И вот я…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments