комплексні багаторічні спостереження за т.зв. донецькими біженцями підказали мені новий, проте напрочуд зрозумілий термін про всю спільноту, яку собою являють ті біженці.
Це білі цигани.
В них є свої барони і баронеси. Свій табіль про ранги, незрозумілий невовлєчьоним.
Скільки б ми не намагались профільтрувати це скрізь наше європейське сито, знайти тому пояснення якесь, ми поводимо себе як довбані білі гаджо (на мові тої спільноти - лохі).
У них нормально, що вони всім табором стоять до неба рачки, і що існує пан барон, який досхочу входить у їхні вільні сраки. Відсутність барона і факту входження викликає в них культурний дисонанс.
Ми їм дали шанс на багато років, фата-моргану, відчути себе "теж українцями" (як казав незабвений Ющенко: "я виховаю з Януковича справжнього українця"). Але це лише надало їм примарну ілюзію, що ми такі ж самі білі цигані, як і вони. Гірке розчарування вилилось у вбивання наших за невідповідність цим сподіванням.
До справжніх циган цей пост не має жодного відношення. Це саме синоним контр-системи, яку ми через власну лопоухість допустили до влади над собою на багато років і тепер наївно дивуємось наслідками.
This entry was originally posted at http://don-katalan.dreamwidth.org/1210984.html.
Journal information