Наприкінці серпня минулого року сили АТО мали два угрупування що знаходилися в оточенні і мусили пробиватися до своїх - під Луганськом і під Іловайськом. Про Іловайськ тоді ми чули з кожної праски. Про Луганськ - щось десь і непевно. Чому? Відповім, але спершу ремарка.
Рік тому, у вересні 2014-го, я розривався на дві організації. Робив інформзабезпечення діяльності Київський козацький полк ім. Т. Шевченка (з ними і потрапив на кордон під Новоазовськом) і допомагав чим міг ФОНД Дианы Макаровой Діана (ота сама найбільша всепропальщиця, як висловлюються деякі френди) в той час (як і зараз) забезпечувала частини по всьому фронтові, в т ч під Луганськом - Новоайдаром. Можете ставитися до Діани як хочете, але з пісні слів не викинеш - я тоді не просто бачив ту діяльність, я участь в ній брав, і те що для фронту вона була й лишеється безцінна - я говоритиму і через 20 років.
Коротше, тоді з'їздив я з машиною ФОНДу під Новоайдар. Поспілкувався з хлопцями. дізнався, що були вони в оточенні. Дізнався, що з оточення вони вирвалися. Дізнався що натерпілися жахіття і втратили товаришів.
Зрозумів я з того масштаб подій які сталися з хлопцями? Ні фіга.
В оточення тоді потрапляли і виривалися з них частини по всьому фронтові (мої брати-козаки під Новоазовськом його ледве уникли). Аби усвідомити, що сталося під Луганськом я мав зрозуміти скільки саме людей було в оточенні (а хлопці цього не казали, бо й самі погано уявляли), яку територію вони тримали (а хлопці, знову таки точно сказати не могли, позаяк солдат мало чого бачить за межами своєї роти, решта - чутки й плітки) й нарешті які ворожі сили на них навалилися (а це не тільки солдат, а й офіцер сказати може вельми приблизно та й те лише на своїй ділянці). Коротше масштаби пережитого людьми з якими я тоді ручкався я дізнався набагато пізніше.
Це до того, що може побачити людина безпосередньо на місці.
І от тепер дивлюся я на два ті оточення і порівнюю.
Луганськ - батальйонна група 80-ї аеромобільної + рота 1-ї танкової + рота 128-ї горнострілецької.
Іловайськ - збірна команда з добровольчих батальйонів, батів тер-оборони та окремих частин ЗСУ.
Луганськ - силовий прорив оточених частин на з'єднання зі своїми.
Іловайськ - спроба вийти по наданому противником коридору, що переросла в бійню.
Луганськ - про операцію широкий загал не знає ні фіга, крім окремих деталей.
Іловайськ - ледь не вся операція відбувається он-лайн, з величезною кількістю репортажів з місць і роликів на Ютуб (дуже уважно вивчених російською розвідкою - не сумнівайтеся), з аналізом подій у пресі і негайними висновками.
Чому така різниця? А тому, що в угрупуванні яке атакувало Іловайськ дивним чином опинилися чимала кількість журналістів. Ледь не по годинах ситуацію в Іловайську відслідковував Цензор.НЕТ Бутусова. Залив інтернет роликами та інтерв'ю лідер ДК Ростислав Шапошніков. Щойно в Києві відкрилася виставка зразу чотирьох фотокорів, що працювали в Іловайську. Скільки їх було там спільно - мені важко навіть сказати. Але варто зауважити, що прес-служби добробатів також складалися (і складаються) з професійних журналістів.
Питання, як так сталося що в Іловайську стався практично концентрат журналістів, а під Луганськом - ні фіга, а навіть ті журналісти які випадково потрапляли під Луганськ з розповідей бійців ні фіга не могли зрозуміти?
Мені це дуже нагадало ситуацію з часів Другої Світової війни, коли перед рішучим наступом і в РККА і в Вермахті на ділянку наступу завозили журналістів і фотокорів з усіх відомих видань і дані надавали їм на рівні штабів полків-дивізій-корпусів. Аби висвітлили. Аби описали. Аби прорекламували і розпіарили.
А може справа в тому, що журналісти збіглися на гарячі події? Можливо. Але чому їх тоді не зацікавили так само Горлівка і Луганськ? А може справа в тому що ЗСУ на відміну від добробатів не йшло на контакт з пресою? Знову звернуся до власного досвіду - у середини серпня я був на пропускному пункті Новазовськ, і не представляючи жодного відомого видання, я не побачив від прикордонників нічого, крім щирості, привітності і бажання допомогти і підказати. Офіцери не просто не уникли розмов, навпаки - начальник Донецького прикордонного загону що приїхав на КПП, легко погодився поспілкуватися і розповів багато цікавого.
Ні, шановні, не схоже це на збіг. Схоже на те, що хтось навмисно покликав журналістів мовляв "ви таке побачите", а там...
А там результат склався протилежний очікуваному. Журналісти привезені на фронт стали свідками не перемоги, а розгрому. Що й висвітлили у репортажах. Подекуди так висвітлили, що глядачі і читачі пережили справжній шок.
Але хто зібрав журналістів? Навіщо? З якою метою? Гадаю - колись дізнаємося.
Дмитрий Левинский (коммент от себя:)
Ну кто позвал бутусова - как раз не секрет)
На кого работает шапошников - тоже не секрет.
И так - минимум по половине журналистов, кто там был, можно сказать - кто чей карманный писака.
И думается мне, что часть из них туда послали освещать именно разгром, а не победу
======
Ну и заодно про яхту старины Марченко:
Inna Bogoslovskaya
Медведчук купил яхту за 180 млн евро в то время, когда он "отвечает" за обмен военнопленными между Украиной и рашей с днр и лнр. За 10% от этой суммы он может обменять "всех на всех" в течение нескольких дней! Ну уж если он, подонок, не понимает, то сколько мы будем терпеть, что этот не имеющий совести кум путина присутствует в каких-либо переговорах с украинской стороны?! Парламент обязан потребовать от президента вывести Медвечука навсегда из любых переговоров о урегулированию со стороны Украины. А СБУ просто обязана при первой же встрече с Медвечуком, гражданином Украины, провести расследование, откуда у гражданина Украины такие средства - может, в том числе, и от "бурной деятельности" в АТО? Негодяи!!! Так долго не будет!!!
This entry was originally posted at http://don-katalan.dreamwidth.org/1216630.html.
Journal information