Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Блиск і злидні «партій влади» в Україні

На відміну від нашого агресивного північно-східного сусіда, політичний спектр України завжди вирізнявся дуже великим спектром партій та блоків, чия історія та результати на виборах напряму залежали не від ідеології (а ідеологічні партії завжди в Укріїні пасуть задніх, та їх майже і немає) а від того, хто з партійних босів займає керівні посади в державі. Переможці перегонів одного року, маючи величезну "підтримку" за рік-два-три опинялись не те що в аутсайдерах, а дуже часто просто припиняли існування. Пропонуємо нашим читачам історії злету і падіння політичних партій в Україні. Партіям лівого спектра і БЮТ-Батьківщині буде присвячене окреме дослідження.
partii

Народно-демократична партія - 1996-2004


В засобах масової інформації та політологічній літературі у 1996–2000 рр. НДП називали взірцем «партії влади» в пострадянській Україні.
Створена на Установчому з'їзді в Києві 24 лютого 1996 року внаслідок об'єднання Партії демократичного відродження України та Трудового конгресу України, Союзу підтримки Республіки Крим, Союзу українського студентства, організації «Нова Хвиля», політичних клубів «Нової України» та Асоціації молодих українських політиків та політологів. Міністерством юстиції України зареєстрована 30 травня 1996 року. З часу заснування, НДП очолював Анатолій Матвієнко.
Після I з'їзду партії 24 лютого 1996 року спостерігалося швидке зростання лав НДП. Після відставки Павла Лазаренка в червні 1997 року уряд України очолив член Політвиконкому НДП Валерій Пустовойтенко, хоча однорідний партійний чи коаліційний уряд сформувати не вдалося. Разом з тим, партійність прем'єр-міністра, за відсутності партійної команди, мала далекосяжні наслідки. Відповідальність за стан справ у країні була «покладена» на НДП.
На виборах у Верховну Раду в 1998 році партія отримала 5,01% голосів (17 мандатів за партійним списком), ще шість кандидатів від партії були обрані в одномандатних виборчих округах. У парламенті було створено фракцію НДП, склад якої швидко зріс до 89 осіб.
На II етапі (14 — 15 травня 1999 року) делегати IV з'їзду НДП проголосували за підтримку Л. Кучми на виборах Президента України. Анатолій Матвієнко склав повноваження Голови НДП і припинив членство в партії. Разом із ним з НДП вийшли також Володимир Філенко, Олександр Ємець, Тарас Стецьків, Артур Білоус, Борис Безпалий, Костянтин Ситник, Юрій Сахно, Сергій Подгорний, Ігор Коліушко та частина пересічних партійців. Головою Народно-демократичної партії з'їзд обрав Валерія Пустовойтенка (на той час — прем'єр-міністра України). Щоправда, після перемоги Л. Кучми на президентських виборах В. Пустовойтенко не був перезатверджений парламентом на цій посаді.
На парламентських виборах 2002 року за блок «За єдину Україну!», до якого входила НДП, проголосувало 11,77% виборців, що дало можливість створити суто партійну фракцію у складі 18 депутатів.
В 2004 з'їзд НДП підтримав кандидатуру Віктора Януковича.
Ну а з цоьго момента тільки вниз, у забуття:
У виборах 2006 року НДП брала участь в складі «Блоку НДП», але не подолала 3-відсотковий бар'єр (0,49%)
На позачергових парламентських виборах 2007 року НДП брала участь у складі Виборчого блоку Людмили Супрун — Український регіональний актив (УРА). За результататами виборів блок отримав 0,34% підтримки виборців. Президентські вибори 2010 року - Людмила Супрун спромоглася отримати прихильність лише 0,19% виборців.

Соціал-демократична партія України (об'єднана) - 1998-2004


"Партією влади" вона була все ж таки не зовсім "чистою". Під`йом "популярності" співпав з піком НДП та ЗаЕдУ. Таким чином це була скоріше альтернативна "Партія влади" (велика частина експертів відносить її до правих партій, або ж взагалі вважає її «позаідеологічною» організацією, що лоббіює інтереси бізнесу, який належить кільком ключовим фігурам у лавах СДПУ(о).)
Створена в 1990 році під назвою «Соціал-Демократична партія України», сучасна назва — з 1996 року. З цією політичною силою пов'язана діяльність таких політиків як Василь Онопенко, Леонід Кравчук, Віктор Медведчук, Михайло Папієв і Нестор Шуфрич. У 1995 році керівництво СДПУ прийняло рішення об'єднатися з Партією прав людини (Партією цивільних прав) і Партією справедливості. Лідером СДПУ був вибраний міністр юстиції Василь Онопенко, а його заступником — адвокат Віктор Медведчук.
27 квітня 1996 року на з'їзді СДПУ було ухвалене рішення перейменувати партію в Соціал-демократичну партію України (об'єднану) (СДПУ(о)).
На XIII з'їзді в жовтні 1998року головою СДПУ(о) був вибраний Віктор Медведчук. СДПУ(о) брала участь у парламентських виборах 1998 (4%), 2002 (6%) і 2006 року у складі блоку «Не так!», що одержав усього 257 106 голосів (1,01%).
Фракцію СДПУ(О) у Верховній раді України 3 і 4 скликань в 1998–2006 очолював Леонід Кравчук. На 1 січня 2005 року кількість членів партії становила 405 тис. чоловік. Представники СДПУ(о) — спочатку Михайло Папієв, а згодом — і Нестор Шуфрич — увійшли до складу уряду Віктора Януковича. Проте у серпні 2007 року обидва вийшли із партії в зв'язку із наміром балотуватися до Верховної Ради за списком Партії регіонів. 17 серпня 2007 головою СДПУ(о) був обраний Юрій Загородній. У 2007 році лідер СДПУ(о) Юрій Загородній заявляв, що в партії близько 20 тисяч реальних членів...
Сайт партії - (http://www.sdpuo.com/) мертвий приблизно з 2007 року.

За єдину Україну! - 2002-2004


«За єдину Україну!» — політичний альянс, створений у 2001 році для участі у Парламентських виборах 2002 року. Спільна заява голів політичних партій — учасників блоку була підписана 29 листопада 2001 року, зареєстрований блок — 15 грудня 2001. До складу Блоку увійшли:
  • Аграрна партія України (голова — М.Гладій)
  • Народно-демократична партія (голова — В.Пустовойтенко)
  • Партія промисловців і підприємців України (голова — А.Кінах)
  • Партія регіонів (голова — М. Азаров)
  • Політична партія «Трудова Україна» (голова — С.Тігіпко)
Виборчий список блоку очолив В.Литвин. Серед інших відомих політиків, що входили до виборчого списку блоку — В.Бойко, Г.Кірпа, Д.Табачник, Т.Васадзе, Л.Супрун, а також відомий спортсмен Сергій Бубка. Кучма підтримав блок «За єдину Україну!». З результатом 11,8 % пропрезидентський блок фактично зазнав поразки. Проте Кучмі вдалося сформувати лояльну до нього більшість у Верховній Раді 4-го скликання за рахунок мажоритарних депутатів, обраних, головним чином, на Донбасі. На виборах 30 березня 2002 блок одержав 11,8% голосів (102 з 450 місць). Найбільшу підтримку блок отримав у Донецькій області.
В 2004 році блок "ЗаЄдУ" закінчився.

Наша Україна - 2002-2012



Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» — блок політичних партій, створений для участі у парламентських виборах 2002 року. 9 січня 2002 року був підписаний договір про створення блоку. 15 лютого 2002 року блок був офіційно створений.
Спочатку до складу блоку увійшли наступні політичні сили:
  • Народний Рух України
  • Український народний рух (з 25 січня 2003 року — Українська народна партія)
  • Партія «Вперед, Україно!»
  • Конгрес українських націоналістів
  • Ліберальна партія України
  • Християнсько-демократичний союз
  • Республіканська християнська партія України
  • Партія «Реформи і порядок».
На парламентських виборах 31 березня 2002 блок набрав 23,57 % голосів (70 мандатів у Верховній Раді) й посів перше місце, уперше витіснивши з нього Комуністичну партію України, яка перемагала раніше на всіх парламентських виборах в Україні. Крім того, кандидати від «Нашої України» здобули перемогу в 42 одномандатних округах. Таким чином блок провів у парламент 112 депутатів з 450.
У липні 2004 року блок Віктора Ющенка «Наша Україна» та «Блок Юлії Тимошенко» утворили коаліцію «Сила народу», метою якої була підтримка кандидатури В.Ющенка на посаду Президента України на виборах 2004 року. Після перемоги В.Ющенка було сформовано нову політичну партію Наша Україна, до якої увійшла значна частина депутатів блоку.
У 2006 році брала участь у парламентських виборах у складі виборчого блоку «Наша Україна». До складу блоку також увійшли Християнсько-Демократичний Союз, Українська республіканська партія "Собор", Партія промисловців та підприємців, Конгрес українських націоналістів, Народний Рух України. За підсумками голосування Блок здобув 13,95% голосів виборців.
2007 - 14,15% 72 місця, 2012 - 1,11 %... На цьому «Наша Україна» закінчилася.

Партія регіонів - 2002-2014



«Па́ртія регіо́нів» (ПР) — українська політична партія, створена 26 жовтня 1997 року. Брала участь в українських парламентських виборах 1998 року під назвою Па́ртія регіона́льного відро́дження Украї́ни. Голова ПРВУ Володимир Рибак разом із лідерами Партії праці (Валентин Ландік), партії «Солідарність» (Петро Порошенко), партії «За красиву Україну» (Леонід Черновецький) та Всеукраїнської партії пенсіонерів (Олексій Капуста) підписали 18 липня 2000 року заяву про намір об'єднати свої партії в єдину. Об'єднання відбулося 17—18 листопада того ж року, єдина організація отримала назву Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Співголовами партії стали Володимир Рибак, Валентин Ландик та Петро Порошенко; останній, щоправда, свою партію не розпустив — і згодом відійшов від діяльності в лавах єдиної організації.
Партія стверджує, що ідеологічно захищатиме і відстоюватиме права етнічних росіян і тих, хто розмовляє російською мовою в Україні.
На III позачерговому з'їзді в березні 2001 року від надмірно довгої назви партії відмовилися на користь короткої — Партія регіонів. З 2001 року Партію регіонів очолив Микола Азаров, який тоді обіймав посаду голови Державної податкової адміністрації України. У 2002 році Азарова змінив Володимир Семиноженко. Того ж року Партія регіонів увійшла до виборчого блоку «За Єдину Україну!», який на парламентських виборах здобув 11,8% голосів (3-є місце після «Нашої України» та КПУ). На V з'їзді Партії регіонів 19 квітня 2003 року її очолив Віктор Янукович. Головою Політради став Микола Азаров, а головою Політвиконкому — Володимир Рибак.
На парламентських виборах 2006 р. Партія регіонів здобула 32,14% голосів (1-е місце серед інших партій) і 186 (з 450) місць у ВР України, на парламентських виборах 2007 р. ПР здобула 34,37% голосів (перше місце серед інших партій і блоків, абсолютний рекорд за весь час проведення в Україні виборів за списками) і 175 місць. Після перемеги Януковича в 2010 на президентських виборах до фракції ПР стали перебігати депутати (так звані "тушки"). Сім додаткових депутатів (чотири з Блоку Юлії Тимошенко) приєдналися до фракції ПР у жовтні 2010 р., ще п'ять колишніх депутатів БЮТ — у березні 2011 р. До кінця листопада 2012 р. фракція Партії регіонів складалася вже з 195 законодавців. Протягом місцевих виборів 2010 р. партія отримала більшість голосів у більшості обласних і міських рад за винятком Західної України, на виборах до парламенту Криму вона виграла понад 70% місць. У жовтні 2012 року на парламентських виборах партія отримала 72 місця і 30% голосів за партійними списками пропорційного представництва та ще 115 за мажоритарними округами (в цілому 187 місць або 41,56% з 450 місць в українському парламенті). Порівняно з попередніми виборами партія втратила підтримку близько 2 млн виборців.
Прогнози про ймовірний крах Партії регіонів з'являлися у ЗМІ задовго до кризи[33]. Зокрема, у березні 2012 року цей крах пророкував Тарас Чорновіл[34] а у вересні 2013 - Ігор Марков[35].
Після подій Євромайдану члени Партії Регіонів почали залишати свою партію. Першою вийшла з партії (а також з парламентської фракції) Інна Богословська ще 30 листопада 2013 р., закликавши Януковича піти у відставку. Того ж дня фракцію покинув Давид Жванія, а 19 грудня - В. Мельниченко. В період з січня по травень 2014 року фракцію покинули ще 106 депутатів. Загалом із партії до червня 2014 року вийшло близько 1 млн осіб.
На президентських виборах 25 травня 2014 р. кандидат Партії регіонів Михайло Добкін зайняв 6-е місце, набравши 3,03% голосів.
Частина колишніх політиків з Партії регіонів заснувала Партію Розвитку України на чолі з екс-заступником голови Адміністрації президента Сергієм Ларіним

Опозиційний блок - продовження справи ПР під новою маскою 2014-?


Політична партія «Опозиційний блок» — політична сила, яка утворилася шляхом об'єднання шістьох політичних партій для участі у позачергових виборах до Верховної ради України. До Опозиційного блоку увійшли: «Партія розвитку України», партія «Центр» (керівник — Вадим Рабінович), «Нова політика», «Державний нейтралітет», «Україна — Вперед!» і «Трудова Україна». До блоку долучилися лідери колишньої Партії регіонів, яка після Другого Майдану вже не виступала окремою політичною силою та не висувалась до парламенту 2014 року.
На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року Опозиційний блок посів четверте місце за кількістю голосів виборців (1 486 203 голосів — 9,43%), що дозволило йому у Верховній Раді України VIII скликання отримати 27 мандатів за партійними списками. Фракція Політичної партії «Опозиційний блок» нараховує 42 депутати.
На місцевих виборах 2015 року колишні ригоанали понастворювали декілька нових проектів з привабливими назвами, намагаючись прорватись до кормушки. Багато колишніх ригів також балотуються в списках нової Партії влади - БПП.

Народний фронт - одноразова Партія влади 2014-2015


політична партія, створена Арсенієм Яценюком і Олександром Турчиновим у 2014 році[3], також членом партії є Тетяна Чорновол. До цього багато членів партії, зокрема Яценюк, Турчинов, Денісова та інші, були членами партії ВО «Батьківщина». На виборах до Верховної ради 2014 року партія «Народний фронт» набрала найбільшу кількість голосів виборців (3 488 114 голосів — 22,14%), що дозволило їй у Верховній Раді України VIII скликання отримати 64 мандати за партійними списками.
І на цьому все. В місцевих виборах ця аморфна структура "свідків Яценюка" вже участі приймати не буде, тому що має рейтинг на рівні статпохибки.

Ну і нарешті: нинішня Партія влади, яка ще не встигла впасти на дно, але активно до нього наближається:

«Cолідарність» - БПП 2014-?



Па́ртія «Бло́к Петра́ Пороше́нка «Cолідарність» — українська політична партія, зареєстрована 5 травня 2000. До 2014 мала назву «Солідарність», у 2014–2015 — «Блок Петра Порошенка».
Першим головою партії «Солідарність» був Михайло Антонюк, з 15 листопада 2001 р. ним став Петро Порошенко. У грудні 2001 року партія приєдналася до виборчого блоку «Наша Україна», а її лідер, Петро Порошенко, став керівником виборчого штабу блоку. Парламентські вибори 2002 року були останніми, у яких брала участь партія Солідарність. 16 жовтня 2013 року свідоцтво партії було анульовано, а 30 грудня 2013 року вона була викреслена з державного реєстру, оскільки протягом десяти років не висувала кандидатів на парламентських або президентських виборах. Попри фактичну ліквідацію, навесні 2014 року партія посідала перші місця в деяких соціологічних дослідженнях. 27 серпня 2014 партія була перейменована в Блок Петра Порошенка.
На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року партія «Блок Петра Порошенка» посіла друге місце у пропорційній частині за кількістю голосів виборців (3 437 521 голосів — 21,82%), що дозволило їй у Верховній Раді України VIII скликання отримати 63 мандати за партійними списками. Водночас, з урахуванням мажоритарних виборів, партія БПП здобула найбільшу фракцію у Верховній Раді, що зробило її абсолютним переможцем парламентських виборів 2014 року.
Напередодні місцевих виборів 2015 року соцопитування пророкують БПП (тепер в союзі з УДАРом) рейтинг 11-13%.


This entry was originally posted at http://don-katalan.dreamwidth.org/1261715.html.
Tags: everyday.in.ua, история, медведчук, порошенко, прдоны, україна, янукович
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments