Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Монголи та билини

я собі чудово уявляю, як так вийшло, що монголи постійно поборювали Русь, а в билінному епосі руські богатирі тільки й роблять, що громлять татаровей та дарують відрубані голови княжиці Опраксивні.
Коли звістка про розгром на Калці долинула Києва, то там усі, звичайно, просто ошелешились. Враз пригадали всі прелесті половських війн минулого, а хто був кніжний - може, навіть печенігів. Оптимісти заявляли, мовляв, ні біда, прорвемось, песимісти кричали що тепер всім нам каюк, ібо по гріхам нашим учинилося.
А потім все. Монголи кудись поділися. Щезли як марево, і слідів копит не залишили. Це було 1223 року. Народ силився зрозуміти, що ся стало. З одного боку, нас погромили. З іншого боку - ворог зник. Звичайно, суспільна думка зійшлась на диві.

Йшли золоті роки. 1224. 1225. 1226. І так далі. Монголів нема, наче то був жахливий сон. Народні співаки, не без впливу придворних запитів, але й самі цілком щиро, вирішили що це була не поразка. Це була перемога високою ціною. А значить, ми героїчні. Ми круті. От тепер нам море по коліна.
Звичайно, тверезі голови дивились трохи вперед - поки нарід жив вчорашнім та сьогоденням, ті аналітично заглядали аж у завтрашній ранок. І ранок здавався надихаючим.
Шпигуни доносили одну вісточку за іншою. Чінгісхан, виявляється, помер. Його сини, діти, племінники, навіть дружини - всі захопилися придворними інтригами.
До того ж, насувалась війна з Китаєм. Сам великий південний імператор власноруч пообіцяв розтерти тих монголів на порошки.
Все це призводило до думки, що монголам скоро каюк. Рахували дні, місяці, роки. Питання лише часу, коли вони там знов розсипляться на племена дикі, дивні, незнаємі.
Пісні про те, як богатир махне татарином направо - лігла вулиця, махне наліво - перевулочок, набули нечуваної популярності. Руський воїн ставав все більше і більше у власних очах. Невелика дружина велетнів розкидувала монголів, як ті кулі з мукою. Це стало загальною думкою.
Минуло 10 років після поразки, яка вже стала перемогою. До Києва доносились непевні чутки, що на якомусь там хуралі якісь нові монголи з незнайомими йменами постановили захопити Русь. Мабуть, ця звістка викликала богатирський регіт. Он сидять живі ветерани битви на Калці. З роками їхня пам'ять все більше загострювалась, щоб пригадати нові й нові епізоди про слаботу та некчимність монголів.
До того ж, купці в якості економічних аналітиків упевнено доводили, що господарство монголів ледве дише і те на ладан. Тому звістки про те, що якийсь там гуюк, чи угедей, чи хто там в них оп'ять, пішов на мордвинів, на башкирів, булгарів та половців, сприйняли спокійно. Ну все, от тепер, тепер монголам точно каюк.
12 років після поразки, що стала перемогою. Булгари вже кричать про допомогу. Половці сунулись було на Русь, подивились які там настрої, та мерщій погнали своїх конів ще далі. Аж в Угорщину. Бо тут комусь розказувати, що монголи є лютий, розумний та винахідливий ворог, було вже марно. У відповідь вони чули героїчні биліни та недвозначні жарти про їхнє боягузство. Монголів запугалися, ну ви даєте.
Та он в Іллі була баба, та баба народила йому доньку, так та донька голими руками вирвала дуба і побила все татарське військо. А ви сцикуни.
13 рік поразки, що стала перемогою. Булгари наводнюють Київ біженцями. Кияни в шоці. вони починають щось підозрювати. Князь Ясне Солнишко складає два і два і розуміє, що прохання булгар про допомогу - це провокація. Якщо він підпишеться за них, то монголи можуть прийти аж сюди. Навіть звичайне повстання проти монголів може викликати навалу на Русь і Другу Калку. Що бувають катастрофи посильніше Калки, не може собі уявити навіть Ясне Солнишко.
14 рік поразки. Монголи вже починають товкти руські міста. Спочатку в Києві з іронією спостерігають, як вчорашні суперники, усілякі заліщанські та болотянські князі, мнуться і жмуться поспішати на допомогу навіть один одному. Потім їх всіх по одному вбивають.
Тут би зовсім насторожитись. Але дипломати, я певен, брали гуслі скородзвончаті та ярлики скорописчаті, їхали на кордон та вмовляли домовитись якось по-доброму. Інакше ми їх спровокуємо. Бо зо всіма ж можна домовитись по-людські. Їх би, можливо, гнали просто в шию, але! Уявіть собі, що тими почесними гостями були великі й легендарні ветерани Перемоги на Калці.
Глухі відгомони того, що татарове наближаються до Києва, ось ось вже його будуть брати, зберіглися в билінах києвського циклу. В кількох є навіть натяки на те, що взяття відбулося. Але без подробиць. Куди ділись подробиці? Вони не встигли легти на гуслі, бо всіх боянів повбивали разом з усім людом.
А хто вцілів, ті повтікали на всі боки. І найбільш тікали на далекий, якомога дальший північ. Уносячи із собою легенди і наспіви про те, як один богатир валив цілі натовпи монголів. Там у болотах се закарбувалося, "історія перетворилася на легенду, легенда - на міф, міф - на казку". Живого бояна, який би проспівав про іншій фінал, не залишилося.
Алі Татар-заде...


Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1329381.html.
Tags: история, піар, україна
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments