Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Багато років тому вперед (і пи.си. тому назад)


Алі Татар-заде
- Сєводня табє стукаєт пятнацать, - урочисто проказала її мама. - І в честь такова знакавава сабитія я дарю табє фейсбук-душу тваєво дєдушкі. Я знаю как ти яво любіла прі жизні. Но їть в наше время нікто нє уміраєт насасвсєм.
- Но мам! Пачіму толька сєводня? Ти жі знаїш, как я скучала по дєдушкє всє еті годи!
- Я ш тібе сто раз обісняла. Толька взрослим разрішіно общацца с умершимі. Ми ні маглі нарушить закон. Но севодня ето ужо ніважна.
- Спасіба мам!
Вона взяла до рук подаровний прилад і вмикнула його. Перед нею з'явився напівпрозорий дідусь. Але не такий, яким він запам'ятався їй перед смертю - не старий, не висохлий від хвороби і навіть не сивий, а з яскравим каштановим волоссям, рудуватою борідкою і молодими світлими очима.
- Д-д-дєдушка! - скрикнула вона, хвилюючись. Той мовчав.
- Дідусь! - пригадала вона і ляпнула себе по лобі.
- Отак вже краще, - обличчя дідуся розпливось у привітній і теплій посмішці.
- Дідусь! Діду! Як я рада тебе бачити. Ми тепер можемо відітісь із тобою скільки угодно!
- Бачитись. І завгодно, - поправив дідусь. - Але для людини, яка з п'яти років не говорила рідною мовою, вже непогано.
- Діду, а діду. А як так сталося, що ми не розмовляємо рідною мовою? Я ще пригадую, коли була дуже маленька, то мова була. А потім - почемусь ні.
- Все через ту війну, - спохмурнів дідусь. - Ти тоді тільки народилася. Ми тоді воювали проти Росії.
- Росії? Ета которая Залатоє Кальцо? - від хвилювання і подиву вона знов перейшла на Всєобщій Язик, але тут же виправилась. - Але ж вона маленька. Як із нею можна воювати?
- Йой, тоді вона здавалась дуже сильною. І була зовсім не маленька. Як у вас тепер зветься Сибір?
- Сибірська платформа лежить на теріторії Сірого Клину, - одразу пригадала вона. - А що?
- А те. Все, що ви тепер звете Зеленим клином, Сірим клином, Малиновим, Жовтим, Чорним - все це колись належало Росії. Вона була дуже велика країна. Просто величезна.
- Невже? Діду, ми що, напали на неї, щоб відібрати всі ці Клини? - її долонька торкнулась губ, наче вона докопалась до якоїсь страшенної таємниці.
- Ну, зовсім ні. Навпаки, Росія тоді напала на нас першою. розумієш, це тепер важко пояснити, але їм було мало усіх тих земель. Вони захотіли забрати ще й нашу Вкраїну.
- Зрозуміла, - тихо проказала вона. - Виходить, ми програли війну, і тому тепер розмовляємо їхнєю мовою.
- Нічого ти не зрозуміла, - сердито обірвав її дідусів привид. - Ми перемогли у тій війні. Наша країна й собі була немаленька, але Росія була у десятки раз більша. І їх було втричі більше. Але ми дрались запекло. І ми перемогли. Про твоє народження я дізнався з оцього фейсбуку, - вік кивнув на сервіс навколо, - коли сидів в окопах під Москвою. Дивісь:
Він натиснув якусь кнопку, і поміж ними сплив допис старинною мовою.
- От, бачиш? Це написав твій тато, коли мама щойно тебе народила. А оцей пальчик вгору - це мій "лайк". Я фізично не міг тоді написати щось літерами, ледве вистачило на те щоб лайкнути. А вже за кілька днів ми з хлопцями заходили з боями на Пречистенку... Під воротами був поранений мій комбат, і я повів нашу групу на Остоженку замість нього...
- Діду, так що було далі?
- Йой, так. Щось я заглибився у спомини. Коротше, ми тоді перемогли. Ми захопили всю Росію, після падіння столиці це було нескладно. Собі забрали свої, українські Клини. Оті всі, що ви тепер вивчаєте в географії. А інші землі роздали сусідам.
Але тут з'ясувалося, що більшість українців, які мешкали в тих Клинах, вже не розмовляють рідною мовою. І не можуть та не хочуть її згадати. Це було незбагнено, але було саме так. Всі нас дуже дякували за те, що ми взяли Москву, що ми покарали тиранів, визволили тисячі народів. Але всі благали нас про одне. Тільки не говоріть із нами українською! Тільки не це! Нам від неї погано! Нас це принижує!
- І що? - спитала вона.
- І ми пішли їм назустріч. Спочатку ми припинили розмовляти із ними рідною мовою. Потім переназвали державу на Кієвскую Русь, щоб їм не було незручно. А потім ми потроху і самі припинили спілкуватись українською. Бо як тільки ми це починали, всі навколо одразу казали, що ми їх дратуємо, притисняємо. Що ми дражнимось і хизуємось своєю перемогою, принижуємо їх як переможених. Та й в тилу були ветерани, які почали казати: "Не за те я лив кров на Арбаті, щоб забути російську мову". З часом до нас почали доєднуватись інші народи. Ті, що ми їх звільнили. Вони прохали прийняти їх до себе, у федерацію, в конфедерацію, хуч в асоціацію. І прохали тільки про одне: поверніть нам Всєобщій Язик. Слали дари, погрожували, благали. І ми здались.
Він зітхнув.
- Ну а потім ти знаєш. Спочатку відмініли прямі вибори. Бо нові наші громадяни весь час обирали лише ідіотів. Потім ввели гетьманське правління. Потім перейменували гетьмана на князя...
- А минулого року - князя на царя, - кивнула вона. - А я-то дура радовалась. Нам сказали, що це повертається старий порядок.
- Правильно сказали. Старий порядок і є. - дід зітхнув, і його зображення помітно попрозорішало. - Щось я втомився. Порадуй діда, завантаж мене в якийсь розважальний фільм. Тільки ніяких п'ятих вимірів, я старомодний. Просто об'ємне кіно, добре?
- Дочінька, ти скора там? - пролунало із кухні. - Гості прішлі, тортік гатов. Памаши дедушкє ручкай і давай к нам!
---
пи.си.
українці стихійно будують таке суспільство, яке можна назвати розділенням влади і повноважень, центрів прийняття та виконання рішень. Все те, що двісті років тому перші американці-засновники, також інтуїтивно, але зовсім не так стихійно, прозвали системою взаємних стримань і противаг. Славнозвісний бардак, як часто звуть демократію і політичну різнобарвність, між тим, панував і задовго до появи американських мислителів. Можна пригадати дивне становище Гетьманщини, на чолі якої стояв нібито кулуарно обраний зі старшини її надійний представник, і в той же час - верховний і ледь не духовний лідер різноликої конгрегації січовиків. Сильні самостійні полкновники при сильному гетьмані, або навпаки - однаково слабкі, і так аж до сотників та інших "других ролей", таких як писарі, судді, обозні та інші посади з досить невиразними функціями. Я міг би навести і приклад з питомо кримського історичного досвіду - системи хан, калга, нуреддін, чотири "товстих" клана при них - але цей епізод ще недостатньо вмонтований до всеукраїнської історії і буде багатьом мало зрозумілим. У цього потягу до напів-анархії, що насправді є певними важелями, є багато минусів і трохи плюсів. Але головне, що це ледь не споконвічно закодовано в українцях, разом із кримцями. Залізний порядок і унила тиша на ціх теренах - найперша й вірніша ознака того, що країна окупована ззовні.


Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1383646.html.
Tags: история, коллективное х%№ло, крим, общество, піар, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments