мене цікавить зовсім інша судова реформа, а точніше - реформа правової системи, частиною якої (так званою третьої гілкою влади) є і безпосередньо суди. І цікавіть найбільше не тому, що як громадянину хочеться ідеалу. А тому, що в близькій історичній (а може і сезонній) перспективі знадобиться цілком оновлена і принципово інша судова система для вирішення гострих практичних питань.
Я кажу про суди, з якими Україна повернеться в Крим. Важливість цього аспекту неможливо переоцінити. Повернення неминуче буде супроводжуватись ситуаціями, які сприяють "пошуку виновних, покаранню невиновних та нагороді непричетних". Із тим, що я постійно чую про нашу судову систему, я можу запевняти - такі судді і такі суди в Криму не потрібні. Безвідносно до концепції, з якою прийде в Крим Україна - строгості покарання, визначення кола злочинів та межі милосердя - судді в сучасному вигляді перетворять це на балаган з великими грошима і поламаними людськими долями. Неправедний суд тім комусь зручний а комусь ні, що в ньому звинуваченим та покараним може виявитись випадкова або навпаки помітна, але невинувата людина, і навпаки вкрай виновна особа може повністю уникнути покарання.
В Кримському випадку (гадаю, і в інших також) вкрай важливий базовий принцип суду, як він формувався в демократичному просторі - суд рівних над рівними. В ідеалі це суд присяжних, яких відібрали близько до цензу підсудного.
Саме судам присяжних я б радо віддав ухвали в таких питаннях як участь у "кримських подіях", ступінь участі, ступінь добровільності чи примусовості.
Половина чи більше свідків у таких справах, як з боку звинувачення так і захисту, будуть такі ж кримчани - постраждалі, соучасники, підсудні, підозрювані. В руках чиновників допуск-недопуск, рішення про заслуховування чи ігнорування свідоцтв перетворюється на знане "дьішло" росіянського прислів'я. Присяжні більш схильні до встановлення повної картини. Не кажучи про простий факт, що присяжні є більш незалежні.
Кілька зауважень щодо самого штату присяжних. Великою мірою це політична посада, оскільки сам факт існування суду присяжних є політичним інструментом, та й справи під їхнім розглядом часто отримують політичне забарвлення і відповідний соціальний резонанс.
Саме тому я пропоную одразу визначити базову вимогу до присяжних - володіння українською (тобто простіше кажучи державною) мовою в повному обсязі. Це не обмежує права підсудного на іншу мову процесу (у вигляді право на переклад і перекладача), але більш-менш впевнено корегує умовний склад пулу присяжних у політичних тонах, які вигідні сьогодні державі.
Конкретно у кримському (а також, гадаю, донецько-луганському) випадках я б також принципово відмовився від критерію, щоб присяжні були земляками підсудного і його можливих жертв. Це найкраща перестраховка від їхньої вразливості до судового та післясудового тиску.
Оскільки ми кажемо про судову і ширше правову систему, то слід додати інші принципові питання.
Перспективу виборності суддів (населенням та-або виборними делегатами, але аж ніяк не колегами по цеху).
Перспективу введення "суду на місці" в небезпечних зонах (шеріфи, коли ласка, шеффени, суффекти).
Також потребує свого вивчення перспектива впровадження питомо української "класики і традиції" в церемоніяльні, дизайнерські та ідеологічні особливості суду. Назви, звичаї, форми перук і так далі.
Неприємно дивує, що по цім темам не тільки не ведеться дискусія в парламенті та партіях на рівні законопроектів, але й не існує навіть публічної дискусії принаймні в медіа. Схоже, що питання неактуалізовані. Ну що ж, тоді актуалізую як можу.
Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1415450.html.
Journal information