"Ще не вмерла Україна / України (...)" часто звуть упадницьким текстом. Хоча всі знають, що в Польщі співають "Іще Польска не згінела".
В пансловистському гимні десятью різними мовами кажуть: "Гей, слов'яни, ще наша Слов'яния є жива".
Португальці: Portugal nao pereceu! "Португалія не загибла"
Албанці: "Але Шкиперія буде жити!"
Турки: "Не бійся, не щезне наш прапор та наш народ".
Хорвати про свій край: "Поки його мертвих гроб закриє, поки його живе серце б'ється".
Ватиканці: "Риме, світло твоє не погасне".
Датчани: "Наша стара Данія, існуй!"
Угорці: "Боже, мадярів пожалій!"
Серби: "Боже спаси, боже храни сербську землю і сербський рід".
Словаки: "Досі Словаччина кріпко спала". І далі не менш знайоме про ворогів: "Вони припиняться, словаки оживуть".
Мрачне минуле (і навіть сьогодення) оспівується в гимнах Хорватії та Фінляндії, висловлюється лише не аргументована надія на пробліск світла в майбутньому.
так само, Британці колись співали: "Брити ніколи не стануть рабами".
Веймарська Німеччина: "Дойчланд вище всього, і особливо у біді".
А антибільшовицька Біларусь обіцяла "народити в кривавих муках" життя республіки своєї.
Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1447004.html.
Journal information