Навіяне трирічним спостереженням з-за-по-того боку колючого паребрику.
Бандерівці жили у стані постійної війни та невсипущої пильності. "Розмовляй не з ким можна, а з ким треба, говори не про що можна, а про що треба" - таку фразу приписують одному з чільних бандерівців.
Час показав, чому вони були такі диваки.
Чимало кримчан і дончан зазнало біди через те, що їхні знайомі не були бандерівцями, хоча й іноді звались такими. Буває, приїдуть біженці, які залишили дома близьких та друзів, та не відрізали собі шлях додому.
- Тук-тук, - стучиться до них преса, буває, в обличчі доброго знайомого. - Ми напишемо про вас кльовий репортаж.
- Добре, тільки без імен, - кажуть біженці. - По-перше, у нас там родичі, по-друге, може ще повернемось доробити певні справи.
- Звичайно! - кажуть в пресі. Проходять дні. На шпальти, етер чи сайт виходить матеріал, і там фігуранти названі по імені, батюшке і матушке.
"Я не хотів, - розводить руками журналіст, - Проте редактор наполіг. Сказав, інакше не поставить матеріал". Тобто, інакше не заплатить за матеріал, а на це пійти він ніяк не може. Краще спалити чужу приватність, ніж жити тиждень без гонорару.
Бувають ще глупіші ситуації. Людина випускає сайт чи блог в окупації, про це знає дюжина знайомців на материку. І на них знайдеться хтось, щоб похвастати знайомством.
- Слухай, а хто такий-то і такий-то? - спитають такого за рюмкой кави.
- Ха! Щоб я-то і не знав. Насправді він не бабка, а дід, і не стара, а молодий, і взагалі це Ванька с соседнєй слободкі. Думаєш, я прізвища не знаю? В мене навіть записано десь. Ось! З'їв?
Ну а що знають два, знає і свиня. За теорією кількох рукопожать, за два з них ви від стукача чи активіста колаборації. Потім ми читаємо з тривогою і занепокоєнням, що провели обшук в такого-то, затримали таку-то бабку, то біш діда, і судять Ваньку з сосєднєй слободки.
Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1489367.html.
Journal information