Надія Савченко - це приклад того, що наш державний апарат не може і не хоче працювати з людьми у інтересах держави. Прямо кажучи, обробляти їх в потрібному напрямку та використовувати на користь державі. А не обробляєш ти - обробляють інші, кому не лінь.
Савченко - це лише епізод, це одна людина і одна невеличка проблема. Але держава не має притомного підходу і до сотень росіянських емігрантів, які тікають сюди ніби боротись з путлером, а вже за місяць починають боротись з українською корупцією, мовним фашизмом та необандеризмом. А в майбутньому ця проблема буде ще ширша, оскільки йтиметься не про сотні йдейних емігрантів, а про тисячі біженців.
Інтереси держави у нас не усвідомлені, а відтак, звісно, й не імплементовані. Нема навіть концепцій, окрім всього хорошого і нічого поганого. Держава керується як радгосп: сьогодні прохудився дах в сараї, назавтра мітинг з цього приводу, напіслязавтра - косніліум як чинити дах і прєнія по фракціях. В найкращіх з існуючих держслужбовців любов до вітчизни і нації починається о 9 ранку та закінчується о 18 вечора, з перервою на обід. Ініціативи носять безсистемний характер і часто караються начальством та завжди готовим громадським осудом, формуємим кількома таблоїдами і телеканалами.
У мене поки все.
Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1510293.html.
Journal information