з сильних вражень за сьогодні.
Перше - коли кримчани поміркованих поглядів висувають надії, слабко приховані під "прогнози", що от прийде Навальний, все утрясе, Крим зробить формально неросіянським, але під контролем і надалі даватиме туди бабло. На що я відповів, що період палацових переворотів та оксамитових революцій в Московії вже був, але пройшов, і тепер будуть зовсім інші варіанти. - "Які?" - Залиш надію, кажу, як там було далі в Данте. Або тиранія, або повний розвал РСФСР, до ноги, до цеглини, так що не стане ніякого центрального уряду ні в якій Москві, а вже тим більш якогось там бабла. Бачу у відповідь розчарування і все одне несміливу надію. Таким буває школяр, який не вірить що його кумир - пустишка і гімно.
Друге - коли я зазирнув до свої скрині спаму. Переживав, що пропустив важливий лист. Листа я там не знайшов, але побачив - не знаю, як це написати без капслоку - стоп'ядесят (приблизно!) листів від одної особи, з якою давно порвав через кримнашизм. І відповідно давно засунув її в спам та й забув. А там - цілий роман про життя. Особа ця по черзі пише мені то листи прокльонів, то ідіотські передруки на фотожаби, де татар, хахлоф та піндосів мучительно карають, то благає примиритися, то "прощає мені все", то знов кляне, ненавидить, пише як вона живе і чим займається, і все це за якоюсь синусоїдою. Уви мнє, отак живеш і не знаєш що "наху%" це не завжди кінець пьєси.
Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1567986.html.
Journal information