#сто_років_тому, 27 (14) березня 1917
Перший виступ Михайла Грушевського в Центральній Раді.
У промові перед з'їздом кооператорів новий голова УЦР закликав українців не чекати, поки Росія дасть автономію, а здобувати її самим.
З'їзд прийняв резолюцію з вимогами
- надання Україні автономії у складі демократично-федеративної Росії,
- постанови про публічне вживання української,
- повернення в Україну полонених галичан, що воювали у складі австрійської армії та були вивезені до Росії.
Було проголошено курс на автономію України та організацію у селах сільських комітетів для забезпечення реалізації політики Української Центральної Ради на місцях.
Тези резолюції доручено довезти до Петрограда. Їх повіз в Тимчасовий уряд Олександр Лотоцький, поступовець, член ЦР, секретар благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг.
Не забуваймо, що влада в Києві та губерніях все ще знаходилась в руках Виконавчого Комітету, який представляв центральний Тимчасовий Уряд.
Ось як ці події бачили звідти.
Мемуари Л.С. Карума, члена Виконкому. У словах читається погано прихована ненависть і зовсім неприхована впевненість у природженій перевазі росіян над українцями. З одного боку, останніх автор спогадів не визнає за націю, бере в "лапки", з іншого - чітко відрізняє від росіянців.
– «У Києві з'явилася українська маніфестація. Йшов натовп солдат, а з ними якісь хлопці й дівчата в круглих смушевих шапках, співали - «Як умру, то поховайте», «Ще не вмерла Укра-ина» та інші пісні. Ця значна юрба, чоловік п'ятсот, йшла по Володимирській вулиці до музею імені цесаревича Олексія. І там відбувся мітинг на українську національну тему.
А в музеї влаштувалися українські організації, що розрослися, як гриби після дощу: соціалісти-федералісти, українські есери та есдеки. Вони взялися за справу негайно. Відразу стали видавати три українські газети.
Опиралися на солдатську масу з українських сіл і на напів-інтеллігентське середовище, позбавлене справжньої освіти, яка дозволяла б їм конкурувати з росіянами.
Музей був переповнений статистиків, конторників, рахівників і сільських вчителів - «Хай живе Вiльна Украïна! Геть москалів!», тобто контингентом, рівень освіченості якого не дозволяв йому конкурувати з росіянами. З'явилася маса українців з Галичини, які потрапили в полон з Австрії. З ними прийшли і політичні зісланці. І почалася боротьба за створення незалежної України».
«Національне питання стало відразу популярним серед напів-інтелігенції (міщанства), тому що як такої української інтелігенції не існувало, хоча окремі інтелігенти серед «українців», звичайно, були. В українців не було своїх «панів», і тому їм легко було знайти єдність у національному питанні».
Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1568907.html.
Journal information