Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 29 червня 1917

Алі Татар-заде
— Тимчасовий Уряд звертається до українців. — Більшовики і плеханівці про українське питання. — Донці не підтримали автономію України. — Поміж тим, автономизм розрастається. — Інтриги грецького двора. — Чому в Криму побільшало греків та вірменів.
_______________________
Тимчасове Правительство веде напружені переговори з Центральною Радою.
Як виразився Керенський, “вельми хитромудрими” були ті перемовини.
Уряд намагався протистояти водночас - українцям, які розбурхали автономистську хвилю по всій імперії, та - більшовикам, які зо дня на день марили захопити Совєти та скинути за їх допомогою Тимчасовий уряд.
Доводилось проводити політику гойдалок.
Щоб посилити свої позиції, Тимчасовий уряд видав звернення до українців, як спробу звертатися напряму до своїх громадян в Україні, минуючи Центральну Раду.
«Громадяни українці!
У дні великих випробувань звертається до вас Тимчасовий уряд від імені всієї вільної Росії.
Через тяжкі випробування йде Росія до утвердження свободи, яке дасть народу добробут і поверне всім національностям їх права.
Завоювання революції в небезпеці.
Якщо розгромить Росію зовнішній ворог чи переможуть вороги свободи, загине спільна справа всіх народів, що населяють Росію.
Провести країну крізь всі небезпеки, зібрати всенародне Установче Зібрання, на якому всі народи Росії загальним і рівним голосуванням твердо і відкрито висловлять свою волю, - таке завдання, яке ставить собі уряд - тимчасовий носій революційної влади, це і ваше завдання, громадяни українці.
Хіба ви не частина вільної Росії, хіба доля України не пов'язана нерозривно з долею всієї звільненої Росії?
Хто може сумніватися, що Росія, що стоїть під прапорами повного народовладдя, не забезпечить права всіх народностей, що входять до її складу?
Народи зуміють через своїх представників в Установчих зборах викувати ті форми державного і господарського устрою, які повністю відповідали б їх національним прагненням.»
_______________________
Цього ж дня більшовики знов публічно підтримали Центральну Раду.
У рупорі «Правда» № 83, 29 (16) Червень 1917 р., з’являється непідписана стаття, яку скоріш за все написав Ленін, а редагував Сталін (він був главредом та заодне - головним експертом партії з національного питання).
ГАНЬБА!
«Ось до чого домовився сьогодні передовик “Нового Життя” пан Стан. Вольський:
“Заперечуючи права великих народів на поневолення малих народностей, соціалізм ніколи не рекомендував протилежного способу дій: поневолення малими народностями великих народів. А адже саме до такого насильства над волею всеросійської демократії, до заперечення спільної революційно-демократичної роботи, до підміни класової боротьби національною ворожнечею і зводиться якщо не програма, то в усякому разі тактика Української ради”.
Ось до чого доходять коливання дрібнобуржуазних базік “Нового Життя” - до прямого чорносотенства!
Адже тільки Меньшикова вчора і Каткова позавчора могли називати “поневоленням” російського народу українцями бажання останніх мати свій сейм, своїх міністрів, своє військо, свої фінанси та інше!
Брудний великоруський шовінізм, підфарбований солоденькими майже марксистськими словами, - така проповідь міністра В. Чернова, г-на Вольського і “Робочої Газети”».
Як бачимо, на словах більшовики неочікуванно виступили на боці Центральної Ради - але не одразу, поки та виборувала собі місце під києвським сонцем, а тільки тепер, коли вплив ЦР став безсумнівним.
На місцях більшовики продовжували інтригувати проти українства, і не можна сказати щоби Сталін чи Ленін їх за це журили.
З боку більшовиків це була спроба, врешті, на практиці обкотати свою програму визволення націй, осідлати цю тему в пику Тимчасовому Правительству та, можливо, перехопити ініціативу у націоналістів.
Національна тема, випущена Україною подібно джина з пляшки, тепер щодня розрасталася і поишрювалась.
Наступні тиждні і місяці по всій імперії прокотяться національно-визвольні рухи, майже щодня збираючи якісь конференції, конгреси й виконкоми.
Вже стає зрозумілим, що автономії потребує не тільки Україна, що вся Росія завтра може стати зітканою з автономій, а відтак це вже шлях від автномизму до іншої, принципово відмінної системи - федералізму.
Якщо автономія може надаватися і забиратися урядом централізованої унитарної держави, то федерацію засновують наново окремі держави, що погоджуються на час або назавжди передати частину повноважень до центру.
За прикладом Києва, чуваші, буряти, сибиряки, приморці навіть створюватимуть власні “центральні ради”. Київ спробує очолити цей рух.
Але потім ініціатива захлебнеться під бурею обставин, про неї забудуть надовго - на сто років.
_______________________
Батько росіянської соціал-демократії, Плєханов, був першим хто виступав на підтримку автономії України.
Але сьогодні й він засумнівався.
Можливо, під впливом що більшовики, ненависні плєхановцям, тепер за ЦР, а значить із цього не буде нічого хорошого.
А може, це природня позиція російського (великросійського, як тоді казали) інтелігента.
Плєханов вирішує побути “над схваткою” та пожурити обидві сторони - імперський центр та бунтівливу провінцію:
«Український рух приймає такий характер, який загрожує страшними лихами російській державі.
Само собою зрозуміло, що це до краю сумно.
І це, не вагаючись, висловлюють майже всі органи нашій пресі, незалежно від напрямків.
Однак потрібно бути справедливим.
Відповідальність за те, що відбувається тепер в Малой Росії, падає не тільки на Центральну раду.
Цю відповідальність має розділити з нею і наш Тимчасовий уряд.
Він недостатньо уважно поставився до вимог українців і тим викликав в їх середовищі дуже небезпечне роздратування»
_______________________
Цього ж дня на Дону скликається, вперше з часів Петра І, Всевеликий Військовий Круг.
Центральна Рада бачить у донцях союзників та шле їм вітання.
А що донці?
«Військовий Круг у відповідь на вітання Української ради телеграфував, що Круг, як і всі казаки, стоїть за неподільну республіканську Росію, і в ім'я порятунку Батьківщини, що стоїть на краю загибелі, закликають всіх рушити в єднанні з російською армією вперед на ворога».
_______________________
Розпочався всеросіянський з'їзд греків в Таганрозі (29.06. - 10.07.1917).
Цьому з’їзду передували драматичні позиції у самій Греції, пов’язані із участю чи неучастю королівства у Світовій війні.
Василевс Константин з німецької династії був природнім симпатиком Німеччини. Цьому сприяли і виховання, і родинні зв’язки (а його дружина Зоя і поготів була сестрою кайзера).
Однак, рішуча участь на боці Центральних Держав “споконвічного ворогу” греків, Туреччини, виключала вступ Греції до пронімецького союзу.
Тому династія зайняла позицію нейтралітету.
Це одразу викликало заворушення у самій Греції, де серед лібералів та антимонархистів сильні були настрої за Антанту.
Утворилося три ворогуючі партії - ліберальні Філелевтерики (“любителі свободи”) які за Антанту, нейтралістська роялистська партія Етнікофрони (“націоналісти”) та бойове крило останьої Епистрати (“резервисти”), яке було відверто прогерманське (і згодом, в недалекому прийдешньому, стане класичною фашистською організацією).
Філелевтерики створили свого власного уряду на півночі країни, не визнаючи василевса.
Антанта огранизувала морську блокаду Греції із вимогою відставки короля, і зрештою Константин І подав у відставку, передавши корону своєму синові Александру.
До влади в країні прийшов Елевтерій Венизелос, либерал та харизматик. Саме він і був натхненником Таганрозького з’їзду.
Він перейняв так звану Мегале Идеє, “Велику Ідею”, про утворення на теренах Османської імперії нових грекокультурних держав. В цьому плані головну участь грала Росія.
Отже, 29 червня в Таганрозі відбувся З'їзд греків Росії, за участю делегацій 28 громад, а також комітетів греків Закавказзя і Карса. Останні представляли населення в 120 тис. чоловік.
За порадою Венизелоса, з'їзд не обговорював внутрішні питання союзної Росії.
Лінія запропонована урядом Греції диктувалася необхідністю єдності громад для досягнення режиму привілеїв для регіонів Понта.
Останні, відібрані в Туреччини, як очікувалося, будуть включені в російську державу по закінченню війни.
Також не терпила зволікань проблема біженців Понта. Гроші зібрані греками Росії висилалися в Трапезунд, «столицю понтійського еллінізму».
Постало питання про надання громадянства грекам Росії і біженцям з Туреччини.
Створення нових держав і їх спроба мобілізувати греків вирішувалася видачею грецьких паспортів.
Були і конфліктні ситуації з урядом дашнаків, оскільки Вірменія також претендувала на Понт і не бажала бачити там греків-понтийців.
У питанні церковного статусу греків Росії було прийнято рішення не вимагати автокефалії, але вимагати від Російської церкви 6 єпископських кафедр, визнаючи верховну владу Російської церкви.
Наслідком військової активності грецької діаспори стала повторна “грецька колонізація” Криму. Щоправда, не добровільна. а вимушена. Оскільки Османська імперія виявилась із зубами, по “Великій Туреччині” прокотилась хвиля грецьких погромів, на тлі аналогічних погромів вірменських.
Греки-новоелліни та понтийці біжали в Крим, збільшивши кількість греків з 16 до 24 тисяч. Так само і вірмени Османської імперії підняли вагу вірменства на півострові - з 8 тисяч до 12.


Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1618591.html.
Tags: история, крим, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments