Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 18 (5) липня 1917

Алі Татар-заде
— Хто такі “грушевці” і чим вони відмінні від ІІ полку Грушевського. — Опис безчинств полуботьківців — Сумнів у тому Грушевського. — “Чья-то темная рука”: погляд українофоба. — Чи були богданівці з полуботьківцями? — Комітет Громадської Безпечності.
_________________________
Цей день увішов в історію початком виступу Полку “полуботьківців”, відомого також як “грушевці”.
Це були солдати-новобранці, які базувалися в Чернігові - 5 тисяч чоловік.
Під впливом агітації самостійників (незалежників) бійці почали вимагати сформувати з них другий український полк імені гетьмана Павла Полуботка (перший вже носив ім'я Богдана Хмельницького).
Український Генеральний військовий комітет (С. Петлюра) стояв на тому, щоб ці новобранці відправлялися на фронт, а самі солдати хотіли лишитися в Києві. Перші не хотіли мати під боком бійців, на яких впливала опозиція самостійників, а також загострювати стосунки з російською владою, якане вітала формування національних військових частин, а тим більше те, щоб вони лишалися вдома.
Полуботьківці наполягали, що фронт - у Києві.
З Чернігова новобранці перебазувалися до селища Грушки під Києвом, тому їх також називали грушевцями.
Грушки, в яких базувалися полуботьківці - тепер частина Києва вздовж проспекту Перемоги між вулицями Гарматною і Миколи Василенка.
Щоправда, в літературі полуботківців-“грушевців” через другу назву плутали з іншим полком, який носив ім’я Грушевського і також мав номер ІІ.
Михайло Грушевський пише про це у спогадах:
«17 (4) липня прийшла до мене, до Ц. ради депутація від еталону, що йшов з Саратова на фронт.
Заявили, що вояки сього еталону — українці — проголосили себе полком мого імені, і просять мене прийняти від них парад.
Я післав їх до Генерального військового комітету, і незадовго одержав відповідь Генер. комітету, що він принципіально годен признати їх “Другим Українським Полком Грушевського”, коли вони з того титулу не збираються ухилятися від військових наказів.
Депутати сказали, що вони з титулу не бажають собі ніяких привілегій і цілком послушно йдуть на фронт.
Як потім виявилось, між старшиною знайшлись українські романтики, оден з них прислав книжку своїх віршів, де був один, присвячений мойому поворотові з заслання — в шевченківськім стилю, затитулований, скільки пригадаю:
“Повертається Грушевський!”.
Прикро було мені прив’язувати своє ім’я до полку — але не мав я духу й відмовити. Якби я мав змогу — я б сей полк мого імені розіслав додому, орати, і сіяти, і творити життя. Але що я міг зробити?
Я прийняв парад, привітав се (...нрзбрч ...) людське стадо, післане на заріз, поцілував ікону — полкову святиню, котру мені показали.
Тиждень потім їх виправили на фронт — вони пішли без всякого отягання.
Потім з фронту приїздили до мене їх делегати, я розпитував, як їм ведеться, вони казали, що нічого.
Наспіли на фронт уже після галицької різні і в огонь не пішли. Але пізніш, в грізні січневі дні, опинилися в Києві, попали в тутешній огонь, і мені незмірно було тяжко чути, як розстріляли якогось солдата, що йшов з полкової канцелярії “за пакетами”, тому тільки, що він назвав себе вартовим, які його затримали,— солдатом “полку Грушевського”.»
_________________________
В ніч у Києві відбулася зустріч представників УГВК та Центральної Ради з представниками військових частин Київського гарнізону, на якій були і полуботьківці.
Переговори проходили у вкрай напруженій атмосфері.
Полуботьківці-самостійники були обурені прийнятим напередодні “зрадницьким Універсалом”.
Невдоволення посилювалося й тим, як солдати сиділи в Грушках не тільки без обмундирування, але й голодні.
“Грушевці”-полуботьківці вимагали від Центральної Ради та УГВК рішучіших дій.
Ті були непохитні: ніякого радикалізму в стосунках в Петроградом допускати не можна, а полуботьківці мають вирушати на фронт.
Доведені до відчаю полуботьківці в ніч на 5 липня починають у Києві збройне повстання.
_________________________
Газета “Ківлянін” веде репортаж про події першого дня повстання:
«Рано утром, около 4 часов, на Крещатике и Александровской улице появились автомобили.
Находившиеся на них солдаты Украинского полка имени гетмана Полуботко начали обезоруживать и арестовывать чинов милиции.
После 5 часов утра был арестован начальник милиции поручик Лепарский и оставлен под стражей в своем кабинете. Штаб милиции при Старокиевском районе также был занят полуботковцами.
Штаб украинцы разгромили и захватили оружие.
С утра в Старокиевском районе находился помощник комиссара Гуляев, у которого украинцы хотели отнять ключ от камеры, где содержались арестованные.
Однако после убеждений помощника комиссара украинцы отказались от своего требования.
Охрану почты и телеграфа успели взять в свои руки юнкера Первой школы прапорщиков.
Утром же был арестован полуботковцами комендант Киева генерал Цицович.
Командующий войсками Киевского военного округа Оберучев в настоящее время отсутствует в Киеве, и поэтому полуботковцы не смогли его арестовать.
Они только разгромили дом командующего на Александровской улице. Из дома похищена масса драгоценных вещей.
Юнкера и войска очистили дом от полуботковцев и доставили их во дворец. У одного из арестованных была официальная бумага, удостоверяющая, что он член рады полка имени гетмана Полуботка. В его шароварах найдены вещи, награбленные в доме командующего войсками.
В 6 часов утра полуботковцы явились к Государственному банку и расставили караулы. Однако внутрь банка украинцы не вошли, так как там находился отряд юнкеров.
Вскоре к банку прибыли войска, арестовавшие находившихся здесь полуботковцев и доставившие их в штаб крепости.
Арестовывались и другие бесчинствующие банды полуботковцев.
На улицах города было задержано немало лиц с награбленными вещами.
Около 12 часов полуботковцы захватили артиллерийский склад на Печерске, комендантское управлениt и вещевой склад. Здесь захватчиками была устроена засада и поставлен пулемет. Из занятых складов началось расхищение оружия. По имеющимся сведениям, похищено 10 пулеметов и 5000 винтовок.
Около 12 часов дня был освобожден начальник милиции поручик Лепарский офицером полка имени Богдана Хмельницкого, хитростью проникший в кабинет начальника милиции.
Предполагавшееся сегодня оглашение нового Универсала отложено на более благоприятное время.
К вечеру в городе стало спокойнее».
_________________________
Повстання полуботківців мало і скудно освітлене в мемуарах сучасників.
Хіба що деякі подробиці знаходимо в Грушевського.
«Мене збудили коло 5-ї години, коли прийшов Понятенко, що мешкав в сусідстві, на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, і у нього перемешкував Петлюра і деякі члени Генерального комітету, він просив негайно прийти,
з огляду на тривожні вісті.
Убравшись скоренько, я пішов на помешкання; там мені розповіли, що в тій хвилі знали,— а не знали найголовнішого, наскільки підтримують се повстання богданівці й інші українські частини, і чи повстання звернене против Генерального військового комітету і Центральної ради, чи ні.
Поки я був в тім помешканні, приїхав під моє помешкання автомобіль від полуботківців і з помешкання швейцара подзвонили до мого помешкання, щоб я їхав з ними.
Коли їм сказали, що мене нема, автомобіль поїхав собі.
На що я був їм потрібний: чи хотіли мене арештувати, чи взяти заложником, чи навпаки — хотіли мене інтронізувати як київську владу, зі сталось невідомим.
Члени комітету, що викликали мене (може, вони знали, що мені готовилась така примусова подоріж, але того мені не відкрили), за той час одержали з Ц. ради і Генер [ального] комітету заспокоюючі вісті щодо богданівців, і, переконавшись, що Ц. рада не загрожена, разом зо мною удались туди.
[Командир І-го полку “Богданівців”] Капкан уже виразно стояв за Ц. раду, проголосив себе тимчасовим комендантом військових сил Києва, заходився коло погамування повстання за поміччю богданівців.
Члени Ради військових депутатів, роз’їхавшися по місту, іменем Військового комітету спиняли полуботківців і відсилали їх до касарні, а старшину — до Ц. ради.
Центральна рада перетворилася на кілька годин в штаб обложеного Києва; привезли туди звільненого з арешту коменданта Києва; приїхав заступник Оберучева (самого Оберучева в Києві не було) ; по нараді Петлюри і Винниченка з сими військовими чинами рішено було уповажити до всяких заходів коло погамування повстання одного з старших чином членів Генер [ального] військ [ового] комітету, генерала Кондратовича.
Я не мішався до сих справ — просидів кілька годин в великій залі Ц. ради й був свідком, як приводили арештованих полуботківських старшин, відбираючи зброю і набої, котрими вони були обвантажені вище самої можливості; се були молоді хлопці, робили симпатичне враження.
Роззброївши їх, пускали на слово, що вони вернуться до касарні.
Не маючи що при тім робити, я пішов перед полуднем додому, в тім переконанні, що справа скінчилась.
Але не так зараз вона ліквідувалась: хоч поворот полуботківців до своїх касарень до ночі закінчився, проте в місті було тривожно; говорили про частини полуботківців, що поховались в місті і готовляться до нових екскурсів; замість них робили свою роботу різні хулігани, користаючи з певних обставин.
Виникали непорозуміння, фальшиві тривоги, які кінчались часом дуже сумно, та се були дрібні епізоди, і загалом Київ приходив до “нормальних відносин”.
Але віськове начальство, боячись, щоб виступ полуботківців не послужив небезпечним прикладом для іншого війська, напосідався на повне викурення їх з Києва».
_________________________
Військовий комісар Оберучев вважав себе прихільником українства, (але самі українці так не вважали).
Він залишив невеличкі згадки про повстання полуботьківців, переважно - свої розмірковування конспирологічного характеру.
На його підозри, полуботьківці-самостійники були германською інтригою, покликаною припинити переможне шесття росіянської армії в Галиччині.
«Началось наступление 1 июля). Началось сильно и красиво, и натиск был велик. Нужно было давать подкрепления.
И вот в это время, когда решались вопросы мира, когда делались последние героические усилия для того, чтобы сломить упорство долго готовившегося к этой войне противника, в это время я не мог послать ни одного солдата на подкрепление действующей и так нуждавшейся в подкреплениях армии.
И в ряду причин, лишивших меня возможности выполнить свой долг гражданина в это ответственное перед народом и историей время, была «украинизация» войск, проводившаяся в это время явочным порядком и большою настойчивостью.
Чуть только я посылал в какой-либо запасный полк приказ о высылке маршевых рот на фронт в подкрепление тающих полков, как в жившем до того времени мирною жизнью и не думавшем об украинизации полку созывался митинг, поднималось украинское жёлто-голубое знамя и раздавался клич:
«Підем під украінським прапором» (пойдём под украинским знаменем).
И затем ни с места.
Проходят недели, месяц, а роты не двигаются ни под красным, ни под жёлто-голубым знаменем.
И это в то время, когда именно на границе Украины идут бои, и самой Украине угрожает опасность быть занятой.
А через три недели они отступили, и началось повальное бегство с сдачей всех не только сейчас занятых позиций, но и более ранних.
Когда-нибудь история вскроет причины этого ужасного погрома.
А пока любопытно указать на некоторые странные совпадения.
В ряду добивавшихся украинизирования были толпы дезертиров, объединившихся под видом формирования полка имени гетмана Полуботка.
Началось это «формирование» ещё в мае месяце.
Но и к июлю не удалось их отправить на фронт.
И вот, когда в Петрограде было знаменитое июльское выступление большевиков (3—5 июля ст. ст.), в это самое время «полуботьковцы» в Киеве делают своё выступление 5 июля, тоже с целью захвата власти.
А через несколько дней начинается отступление войск под натиском сильного врага.
Если не ошибаюсь, первое и второе июля (14—15) были днями, когда в Киеве происходили переговоры и состоялось, наконец, соглашение.
Так, успехом увенчалась попытка соглашения, и временно наступил в этом отношении лад и покой.
Следует отметить, что вероломное и неудавшееся выступление так называемых «полуботьковцев» для захвата власти произошло через день-два после того, как состоялось указанное соглашение.
Чья-то тёмная рука хотела скомпрометировать одновременно и общероссийское и украинское дело…»
_________________________
Менш конспирологічні роздуми залишив з цього приводу Михайло Грушевський.
Втім, як на сучасника та на професійного історика, він мало що знає. Скоріше, у спогадах замість обох іпостасей розмовляє політик, який фільтрує слова.
«Як відомо, правительственна криза, розпочата виходом сих трьох міністрів, з приводу ухвали української декларації, криза Тимчасового уряду, грозила прибрати дуже серйозні розміри, і большевики використали сю розгубленість правлящих кругів для свого перевороту.
3 — 4 — 5 липня Петербург став ареною оружної боротьби большевицьких і правительських військових частин.
Се викликало сильну тривогу в Києві — де большевики виявили свою силу вже під час маніфестації 18 червня.
Екстрено скликаний об’єднаний комітет київських організацій, з участю Генерального секретаріату, підняв проект організації соціального Комітету Громадської Безпечності; щоб запобігти яким-небудь розрухам;
Винниченко, що брав участь в сих нарадах як представник Генер. комітету, заспокоював і забезпечував щодо української людності і вояцтва — вірних Тимчасовому правительству.
І навіть пропонував загрозити большевикам, що якби вони захопили владу в Петербурзі, то Україна виповіла б послух і припинила довіз хліба.
Він війшов в склад комісії, що мала зредагувати відозву до людності, і положив підпис Генерального секретаріату поруч різних київських організацій.
Але тої ж ночі, коли ся відозва друкувалася, “Полуботківський полк” —як запевняв потім Генер. комітет, що наводив у сій справі слідство — під впливом вістей про петербурзьке повстання, задумав виконати той план, про який оповідано місяць тому Лепарському:
захопити головніші установи міста Києва — і не знати, властиво, що далі: чи організувати нове українське правління, чи віддати Центр. раді фактичну владу,—се зі сталось секретом організаторів, які потім непомітно зійшли зі сцени, не відкривши своїх планів.
Апологет полуботківців, поручник Микола Падалка, між провідниками полуботьківського руху незвісний, що читав про се доповідь в Укр. військово-історичнім товаристві в Ченстохові в 1921 р. і потім надрукував її в львівськім “Ділі”, так формулює завдання повстання,—
добитись, щоб Тимчасовий уряд визнав Центральну раду верховною владою на Вкраїні до скликання Укр. Установчих зборів, а Генер. комітет — верховною укр. владою, а що сі органи визнали полуботківців 2-м укрполком ім. Полуботка — під сею умовою вони, мовляв, згідні виступити на фронт.
В сім можна одначе сильно сумніватись, щоб провідники повстання мали такі лояльні і скромні наміри щодо Центр. ради і Військ. комітету — але дійсні плани, кажу, зі стались секретом їх провідників.
Сими провідниками називали поручика Романенка і якогось Майстренка,— мовляли, бувшого поліцейського околоточного.
В змові з ними був, мовляв, і полковник Богданівського полку Капкан — але в останній хвилі став на стороні законної влади і зрадив полуботківців;
згаданий поручник Падалка доволі ухильчиво представляє сю ролю — не то, мовляв, Капкан зрадив, не то не міг сповнити своїх обіцянок полуботківцям.
Взагалі події сеї ночі, з 4 на 5 липня, не представляються ясно;
Виступи полуботківців і “вірних укрчастин” переплітаються так, що не розбереш, де ті вірні гамували, а де помагали полуботківцям.
З другого боку, ворожими українству кругами навалено було на сей полуботківський виступ стільки різних вигадок на мотив їх хуліганства, грабіжництва і под. (почасти спростованих, почасти неспросто-
ваних, але також більш, ніж сумнівних), що не легко визнатися в тім, наскільки організований був сей виступ.
Політичний його характер не підлягає сумніву — але цілі його зістаються неясні.
Здається, він почався звечора — так, як представляє се Падалка, але богданівці нібито загамували його, спокій нібито відновлено, але, користаючи з сього заспокоєння, над ранком переведено властиву пробу перевороту:
захоплено арсенал і інтендантський склад, забрано там зброю й набої, арештовано військову владу і обсаджено полуботківськими вартами різні державні установи.
Була хвиля раннім ранком, коли ситуація здавалась дуже серйозною — але тільки хвиля: повстанці не розпоряджали ніякими організаційними засобами, і ті успіхи їх, які вони хвилево осягнули, свідчили тільки про крайню дезорганізацію “русского Киева”»


Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1626576.html.
Tags: история, піар, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments