Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, кінець серпня 1917

Алі Татар-заде

Дмитро Дорошенко, голова Генерального Секретаріату в серпні 1917.
Перший прем’єр-федераліст України та водночас – один з рекордсменів за швидкістю існування свого кабінету.
_________________

Уперше в історії України формується уряд з соціал-федералістів.
Грушевський:
«Дорошенко, що встиг дуже розсмакувати високі бюрократичні посади, які йому довелось займати сього року,— «генерал-губернаторство» в Галичині, а потім «губернаторство» в Чернігові,— не дуже радо пускався на непевне українське прем’єрство і нарешті згодився тільки під умовою, щоб йому повернено його чернігівську посаду, коли він вийде з Ген. Секретаріату. Генеральні секретарі се йому пообіцяли, і він дав згоду».
Дорошенко:
«Нерадо згодився я на доручену мені місію, піддавшись на умовляння Винниченка, який прохав мене не гальмувати справи організації автономного уряду України й перебрати на себе головування в ньому.
Доручаючи мені за згодою фракції формування Ген. Секретаріяту, президія М. Ради заявила, що я маю вільну руку у виборі кандидатів на генеральних секретарів з тим, одначе, що пост ген. секретаря земельних справ має бути обсаджений неодмінно укр. ес-ером, причім була вказана і особа — М.Савченко-Більський, а пост ген. секретаря праці має бути обсаджений ес-деком.
Вказано було і ще кілька бажаних кандидатів.
Одначе скоро виявилось, що секретарі були визначені наперед без порозуміння з ними самими, і різні кандидати почали відмовлятись від визначених їм портфелів.
Це дуже утруднило формування Секретаріяту.
Окрім наперед визначених кандидатів, я вів переговори з різними громадськими діячами, пропонуючи їм пости генеральних секретарів.
Я хотів обсадити особливо ті пости, які вимагали фахового знання й адміністраційного досвіду людьми солідними й знаючими.
Одначе більшість із тих, до кого я звертався, відмовлялися.
Очевидно, вони вважали становище Ген. Секретаріята ще дуже непевним і не хотіли заангажовуватись, не знаючи, чи зможуть вони справді працювати практично.
Відмовились Ф.Штейнгель, С.Франкфурт, Ів.Чарниш, Л.Слуцький...
Нарешті аж на 30 серпня я заручився згодою більшости запрошуваних мною осіб і міг предложити М. Раді такий склад Генерального Секретаріяту:
Д. Дорошенко (у. с.-ф.) голова і ген. секретар внутрішніх справ.
Олександр Шульгин (у. ес.-ф.), ген. секр. міжнаціональних справ.
Іван Стешенко (у. ес-д.) — ген. секр. освіти.
Михайло Савченко-Більський (у. с.-р.) — земельних справ.
Проф. Михайло Туган-Барановський (к. д.) — фінансів.
Олександр Зарубін (рос. ес-ер) — генеральний контролер.
Федір Штейнгель (укр. ес-еф) — торгу й промисловости.
Сергій Веселовський (укр. ес-д.) — праці.
Олександр Лотоцький (укр. ес-еф) — ген. писар.
Петро Стебницький (укр. ес-еф) — представник України при Тимч. Правительстві.»
_________________
Михайло Грушевський:
«Важним успіхом вважалось, що портфель фінансів прийняв Туган-Барановський, колишній марксист, в сих часах дуже поміркований в своїх поглядах, близький до есерів; за браком кандидата він прийняв також портфель промисловості».
«Фракція україн. есерів заявила, що участі в формуванні Ген.Секретаріату вона не братиме, але не робитиме й труднощів іншим фракціям в формуванні.
Есдеки з есерами рішили вволити волю Тимчасового уряду, щоб не протягати справи затвердження Генерального секретаріату й визначення його компетенций, згодилися поставити на чолі Дорошенка та намітили інших секретарів з есдеків та есерів.
Есери заявили, що, хоч назначений склад секретаріату не відповідає їх поглядам на ситуацію, вони не голосуватимуть проти його».
_________________
Володимир Винниченко – про прем’єрство Дорошенка:
«Він належав до партії у. с. ф., але він відповідав деяким вимогам тодішнього моменту.
Одначе перший же виступ Д. Дорошенка перед Ц. Радою показав, що він не відповідав тим завданням, які складалися на голову українського революційного Уряду.
Д. Дорошенко, стоявши весь час поза життям і діяльностю Ц. Ради, не бравши безпосередньої участи в революційному ходові всіх подій, не розумів і не відчував духу й змісту нашого напряму.
Він дуже точно, совісно підійшов до Інструкції, принявши її, як справжню Констітуцію, якої треба строго додержуватись.
З його невеличкого експозе Ц. Рада побачила, що в його особі був би не революціонер, не борець за дальший розвиток здобутків, а акуратний і совісний урядовець Тимчасового Правительства.
Д. Дорошенко був більше підходящий для їх „предположеній”.
Розуміється, це не могло задовольнити Ц. Раду».
_________________
Грушевський:
«Але Дорошенко по сім утяв таку декларацію, яка всіх збентежила.
Се була присяга на вірність чиновника, пошанованого довір’ям начальства, а не парламентарського прем’єра, яким ми всі уявляли собі голову Генерального Секретаріату;
Дорошенко заявив, що, приймаючи уряд голови Генер.Секретаріату, відповідального перед Тимчасовим урядом, він, як досі на своїх комісарських урядах, буде точно виконувати всі доручення уряду і т. д.
Се був чистий скандал, особливо в тодішнім моменті, коли ми збирались вести організовану боротьбу з інструкцією, Тимчасовим урядом, московською нарадою, конвенцією, буржуазією і т. д.».
_________________
Дорошенко:
«Разом із тим я оголосив, що в даний момент праця Генерального Секретаріяту повинна носити строго діловий характер; його завданням має бути реальна творча праця — скріплення крайової самоуправи як бази для будучої автономії України; Ген. Секретаріят має працювати в тіснім контакті з Тимчасовим Правительством.
Я оголосив коротке експозе від імені нового Секретаріяту:
“Стоячи на ґрунті згоди з дня 3 липня 1917 р. новий Генер. Секретаріят має провадити загальний напрямок політики попереднього Секретаріяту, ставлячи на перше місце творчу ділову роботу по будуванню автономного життя на Україні з забезпеченням прав усіх національних меншостей, захищаючи Україну як_від внутрішнього непорядку та контрреволюції, так і від зовнішнього ворога.
Декларацію про напрямок своєї ділової роботи Генеральний Секретаріят подасть після остаточного свого сформування.
Генеральний Секретаріят у своїх відносинах до Ц. Ради і Малої Ради буде керуватись Статутом, виробленим М. Радою 15 липня 1917 року.”
Моє експозе не сподобалось Малій Раді, а особливо самому М.Грушевському».
_________________
Грушевський:
Я зараз виголосив перерву, чи що, попросив кореспондентів не опубліковувати тексту декларації, котру, як то бувало, вони наперед собі взяли для скопіювання і опублікування, бо, мовляв, сталось непорозуміння і автор бере її назад.
Дорошенка покликав я на розмову, вияснив йому неможливість такої декларації, яка рішучо розходиться з лінією попереднього Секретаріату, і він — в багатьох речах мені особисто обов’язаний — без великих труднощів згодився дати новий, більш відповідний текст:
“Новий Генеральний секретаріат, опираючися на угоду 3 липня, проваджуватиме загальний напрям політики попереднього секретаріату, ставлячи на ПЕРШІМ місці роботу над утворенням автономного життя на Україні, а в відносинах своїх до Центральної Ради керуватиметься Статутом 16 липня. ”
Ся декларація в заміну попередньої була зголошена до Малої ради другого дня».
Але тим часом в «Киевской мысли» вже з’явилась попередня декларація!
«Се наробив репортер Ковальський, молодий хлопець, котрого я знав іще як гімназиста-емігранта у Львові, і він не раз звертався до мене в других моментах по поміч і підтримку.
Чи зробив він тепер такий вибрик мені на злість з якого-небудь невдоволення, чи хотів перед редакцією «Киевской мысли» похвалитись своєю репортерською зручністю, давши такий документ, що не мав бути публікований, лишилось для мене загадкою, але я в кождім разі був розпалений такою некоректністю.
Ми ж з кореспондентами стояли в добрих, приятельських відносинах, всяко облекшували їх роботу, і вони завсіди були супроти нас коректні, не використовували своєї присутності на наших засіданнях, щоб виловлювати і виносити які-небудь сплетні.
Тому з розжалення я здобувся на різкий і нерозважний крок, який дуже потім переболів як прояв свого нелюдського надмірного психічного перетомлення.
Коли після появи згаданої Дорошенкової декларації Ковальський прийшов знову на засідання кореспондентом, я, порадившися з товаришами, післав до нього секретаря сказати, що президія просить його не приходити, а до редакції звернеться, щоб присилали іншого репортера.
З сеї причини «Киевская мысль» пришила мені квітку за таке насильство над представником преси, секретаріат Центральної Ради протестував проти сього виступу «Киевской мысли», дехто з «благоприятелів» пробував роздмухати сей інцидент, щоб доїхати мені.
Але скоро виявилось, що нічого в ньому не видмеш, за кілька день за нього забули без останку — під напливом дійсно серйозних справ (насування корніловщини, з котрої тоді ще не можна було вгадати, що вийде).
«Киевская мысль» таки перемінила репортера — став ним Николаїв, який дуже коректно виконував свою функцію і з нагоди роковин Центральної Ради з спеціальним признанням висловився про мої приятельські відносини до представників преси — се було немалою сатисфакцією за згадану серпневу квітку.
Але для мене се був дуже прикрий інцидент, в якім я відчув перш психічний прорив, необрахований емоціональний порив і ще раз пожалував, що не настояв на своїй відставці з президії, два тижні перед тим».
_________________
Дорошенко:
«Якраз в цей час прийшли до Києва петербурзькі та московські газети з відгуками на доручення формування Генерального Секретаріату мені.
Більшість газет відзначило мою лойяльність стосовно до Тимчасового правительства.
Стало звісним інтерв’ю заступника прем’єр-міністра Некрасова, дане ним представникам преси.
В цім інтерв’ю Некрасов заявив, що “те, що на чолі нового списку секретарів стоїть Д.Дорошенко, дає підставу сподіватись, що в українському питанню не буде ніякого загострення.”
Ці заяви, і особливо інтерв'ю Некрасова, поставили мене в абсолютно помилкове положення перед Центральною Радою.
Виглядало так, наче я являюсь креатурою петербурзького правительства, з яким Раді доводилося досі (і ймовірно належало і далі) боротися за форму і межі автономії».
_________________
Одначе, не всі росіянські газети були однаково щасливі з приводу того, що Тимчасовому Уряду і Центральній Раді вдалося порозумітися, хоч би й на кандидатурі Дорошенка.
Газета «Киевлянин» побачила цілковиту зраду навіть у тій «Інструкції», в якій бачили зраду самі українці – лише зрада бачилась з іншого боку.
«Временное правительство таки удосужилось и выдало мазепинцам, или, если хотите, украинцам, «Временную инструкцию».
Но время горячее, а правительству некогда.
Некогда спрашивать историков, существует ли на свете «украинская национальность» или нет такой, тем более раз историк Грушевский утверждает, что есть.
Пока что для «временной» инструкции этого достаточно.
Национальность признана.
Схватить ножницы и выкроить территорию тоже недолго.
Не беда, если при этом от Черниговской губернии отрезано несколько уездов.
Могут и сами присоединиться, да не только уезды, а пусть хоть целые губернии присоединяются.
Через недельку г. Винниченко протелеграфирует, что к нему «присоединяются» губернии: Екатеринославская, Херсонская, Курская, Саратовская, Астраханская, пусть хоть Архангельская!
И правительство присоединит, а там пусть себе Учредительное собрание разбирается — у него времени будет довольно.
Правда, Винниченко и теперь уверяет, что украинцы живут от Карпат до Кавказа, но зачем писателю Винниченко такое множество украинцев? Это слишком. Пусть сперва хоть с этими управится, а понадобится, то еще прирежут.
Правда, следовало бы также спросить население, уже «самоопределенных» Временным правительством пяти губерний, хочет ли оно «прирезываться», устроить плебисцит или что-нибудь в этом роде, как полагается делать каждому порядочному социалисту, но право же — некогда. Правительство — временное, а дела масса. Да и почему не верить г. Винниченко?»
_________________
Грушевський:
«Тим часом Дорошенкові се відкинення його декларації дало дещо до думання.
До того — як він мені розповів — приїхав з московської наради [барон Федір] Штейнгель — його протектор в городськім союзі,— поділився з ним враженнями, що кадетський противукраїнський курс зміцнюється, перспективи української автономії і «краевого органу» дуже слабі, отже, з того виходило, що Генеральний Секретаріат — установа ілюзорна, і Дорошенкові ніяк не треба зв’язуватися з нею й рискувати постом чернігівського губернатора, з котрого він був такий щасливий».
_________________
Дорошенко:
«З дебатів з приводу моєї декларації, а ще більше з бесід з лідерами Центральної Ради я виніс переконання, що між мною і ними існує певна принципова відмінність у поглядах на сутність і значення тієї автономії, яку мені треба було проводити в Україні.
У моєму уявленні відроджена національна державність України повинна була б спиратися на всі класи населення і залучити до справи будівництва оновленого життя всі верстви, всі народності краю, усіх їх зацікавити і зробити учасниками спільної роботи.
Я не вважав, наприклад, доцільним виключати з поняття членів української національності представників дворянського класу, зросійщених на лівому березі Дніпра і ополячених на правому, і повністю усувати їх від участі в розбудові держави.
Це був по суті єдиний у нас на Україні культурний клас, докорінно пов'язаний з краєм і разом з тим маючий політичний і адміністративний досвід, а тому незамінний при новому державному будівництві.
Але їх викидали за борт, таврували «ворогами народу» і вели проти них агітацію без будь-яких застережень.
А тим часом якщо в національному русі необхідно було спертися також на певну історичну традицію, то як раз серед представників помісного класу ця традиція могла бути пробуджена дуже легко, як пов'язана з родовою, сімейною традицією.
Але соціалісти, цілком заповнюючи Центральну раду, вважали за краще будувати нову Україну на так би мовити пустому місці.
Кожен день наших зустрічей і переговорів переконував мене в тому, що я потраплю в помилкове положення, як голова генерального секретаріату, відповідального перед Центральною радою».


Пост спочатку надрукований тут: http://don-katalan.dreamwidth.org/1644895.html.
Tags: история, левые, рассея, україна
Subscribe

  • Владимир Фесенко · О вчерашнем заседании СНБО

    Оно оказалось очень насыщенным. К седьмой годовщине оккупации Крыма приурочили рассмотрение вопроса о стратегии деоккупации и реинтеграции Крыма и…

  • Наверное партия сказала шо так надо...

    Станислав Кукарека Судя по фейсбукам - главным рассадником коронавируса и главной угрозой человечеству стал Буковель. Внезапно так. Не очередь в…

  • "Вєсті.UA" за 26 лютого - бімба!

    У випуску програми "Вєсті.UA" за 26 лютого – колишній генеральний прокурор Юрій Луценко стане ведучим ток-шоу на каналі свого кума Порошенка.…

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments