Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 6-7-8 листопада (24-25-26 жовтня) 1917

Алі Татар-заде
Вінницький Октябр: Українська версія жовтневого перевороту.
На чолі “карателей” - астрофізик і біоклиматолог
________________
Минулого випуску ми залишили Євгенію Бош у Вінниці на тому, що її під звуки оркестру на руках повстанці несли до автомобіля.
6 листопада (24 жовтня)
Зранку відбулось засідання військової секції ВР РСД під головуванням Зубриліна, яка вирішила зайняти зброярні VII армії, де зберігалось 3000 гвинтівок та 250 кулеметів.
Але спроби захоплення наштовхнулись на супротив службовців зброярень, які заявили, що без дозволу солдатського комітету армії жодної гвинтівки не дадуть, тому до Проскурова, де цей комітет засідав, повстанці відрядили делегацію.
Проте за декілька годин І. Зубрилін на чолі озброєного загону самовільно зайняв армійські склади, поставивши біля них вартових.
Тоді ж ремонтники повітряної ескадри організували постійне чергування на залізничному вокзалі для поінформованості у разі прибуття військ з метою придушення виступу.
У казармах спали не роздягаючись, побоюючись несподіваного нападу.
Відчувши, що ситуація швидко виходить з-під контролю, «угодовці» спробували хоча б засвідчити власну непричетність до можливих наслідків.
Зокрема, на засіданні виконкому Ради Гантимуров виявив протест діям Зубриліна, а Гроссман назвав 15-й полк «неорганізованим».
Схожу заяву спільно оголосили УСДРП та «Поалей- Ціон»:
«Стоячи на платформі скликання Загальноросійського з’їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і за організоване озброєння солдат і робітників для захисту революції, находимо неприйнятним поведінку на виконання (рішення) військової секції ВРРССД від 23 жовтня».
Однак виконком прийняв резолюцію Тарногродського про санкціонованість Радою дій загону Зубриліна.
Єдиною реакцією розгублених представників проурядових сил на такі події стала нарада, яка відбулась ближче до 12 годин у помічника губернського комісара Самошенка.
На нараді були присутні командир 35-ї запасної бригади полковник Сейфулін, комендант міста капітан Земіт, комісар Вінниці Длуголенцький, командир 29-го Донського козачого полку, командир кулеметної роти поручик Морицевич-Люстгартен, капітан броньового дивізіону Халіль-Беков, а також ад’ютанти командира залоги підпоручик Казакевич та коменданта міста підпоручик Сосновський.
Туди ж були запрошені голова виконкому ВР РСД більшовик Прохорцев та скарбник Ситняковський (есер).
Під час розмови Прохорцев заявив, що жодного збройного повстання не готується, і що війська озброюються лише для захисту Ради, проте на запитання, від кого її потрібно захищати, вичерпної відповіді не дав. Ситняковський, навпаки, сказав, що у Вінниці готується виступ у зв’язку з петроградськими подіями.
Повернувшись після наради в приміщення Народного дому, Прохорцев терміново скликав виконком, який прийняв відозву до населення міста:
«Циркулюючі у місті та околицях тривожні чутки про збройний виступ військових частин — не обґрунтовані.
Виконавчий комітет закликає мешканців міста Вінниці та околиць до спокою.
Чутки ці — провокаційні.
У випадку будь-якого неорганізованого виступу виконком вживатиме найенергійніші заходи для встановлення порядку і спокою у місті».
Такі відозви могли лише на деякий час замаскувати, але аж ніяк не змінити ситуацію, коли політику ВР РСД визначали радикальні елементи.
За результатами наради у помічника губернського комісара у другій половині дня з Вінниці на адресу головнокомандувача Південно-Західного фронту надійшла телефонограма:
«Частини 15-го полку, що підлягають розформуванню, самовільно захопили рушниці на станції Вінниці.
До них приєдналася кулеметна команда.
Ведеться більшовицька агітація.
Щомиті очікується збройний виступ надійних військових частин.
У теперішній час у місті Вінниці немає також начальника залоги.
Просимо екстреної допомоги, щоб попередити близьку небезпеку».
Одержавши звістку про ситуацію у Вінниці, штаб Південно- Західного фронту в Бердичеві доручив заступникові комісара фронту В. О. Костіцину сформувати каральний загін.
До слова, головний “каратель” Володимир Костіцин - за фахом був математик, астрофізик, еколог-теоретик. Якби не революційні події, то так би й писав працю свого життя - “Еволюція атмосфери, біосфери і климату”.
Серед інших керівників військовий комісар VII армії І. Д. Сургучев - відомий на той час росіянський письменик і драматург.
До складу карального загону увійшли три сотні козаків з 5-ї козачої дивізії, батальйон юнкерів з 2-ї житомирської школи прапорщиків піхоти Південно-Західного фронту (250 бійців), 3-є окреме відділення броньового дивізіону особливого призначення з 9 панцерниками під командуванням капітана Федора Устинова, 19-те кулеметно-автомобільне відділення та дві 42-х мм гармати козачої батареї, рушити потягом на Вінницю, роззброїти 15-й полк, розформувати його та змусити йти на фронт.
Командиром загону був призначений полковник О. М. Абрамов, йому ж доручалось очолити міський гарнізон.
Однією з трьох рот юнкерів командував колишній начальник караулу Денікіна — штабс- капітан В. Е. Бетлінг, який місяць тому врятував майбутнього лідера білого руху від розправи у Бердичеві.
________________
7 листопада (25 жовтня)
Вранці перші підрозділи загону вивантажились на залізничній станції у Вінниці.
Перш за все, юнкера спробували заступити варту біля складів зі зброєю, але солдати, які охороняли склади, заявили, що підкоритись вони можуть лише за рішенням ВР РСД, якщо ж прибулі спробують це зробити, варта відкриє вогонь.
Зав’язувати бій Костіцин не став, наказавши поставити перед воротами зброярень панцерники і вогнем запобігати намаганням роздати боєприпаси солдатам залоги.
Поки розвантажувався ешелон, кілька чергових на вокзалі солдат побігли до Народного дому і повідомили наявних членів виконкому про прибуття вояків.
Не гаючи часу, на станцію вирушила делегація ВРРСД на чолі з Тарногродським.
Зустрівшись з Костіциним, вони почули від нього, що загін прибув не для конфронтації з Радою, а для затримки «підбурювачів» насильницьких дій.
У відповідь комісар отримав пропозицію вивести карателів з міста і не намагатись змусити солдат йти на фронт.
Коли ж Костіцин запитав, чи не буде застосовано проти них ворожих дій, лідер більшовиків сказав, що такої гарантії він дати не може.
Звернувшись телеграмою до командування за допомогою, Костіцин прийняв представників 15-го полку, які заявили, що полк виступає проти Тимчасового уряду та за передачу влади Радам, а згодом пішов до Народного дому, де відбувались об’єднані збори ревкому та виконкому Ради.
З’явившись туди, помічник комісара зажадав негайного виведення з міста і відрядження на фронт 15-го полку, видачі зброї зі складів каральному загону та арешту Є. Бош, яка «вносить смуту у війська».
У відповідь він почув, що такі рішення може приймати виключно ВРРСД, засідання якої призначили на 17 годину.
На цей час у Народному домі зібралось близько 130 осіб, переважно солдатів, налаштованих вкрай вороже до будь-яких пропозицій представників уряду.
Привітання Костіцина, його доповідь про ситуацію на фронті та заклик підтримати бойових товаришів в окопах, як і промову представника козаків, вони вислухали у напруженій тиші.
Євгенія Бош, яка взяла після нього слово, заявила, що жодні вимоги про виведення з міста 15-го полку не можуть бути прийняті, а також ультимативно почала вимагати від нього назвати прізвища тих вінничан, які викликали каральний загін.
(Іронія ситуації була в тому що по революційному русі Костіцин і Бош були давніми знайомими, і, навіть, товаришували)
Після неї виступив Тарногродський, який ще раз наголосив на необхідності захисту ВРРСД і звинуватив міського комісара Длуголенцького та помічника губернського комісара Самошенка у тому, що саме вони винні у прибутті карателів.
Відповідь Длуголенцького заглушив рев натовпу.
Під час перерви виконком ВРРСД швидко виробив рішення:
«Залишити частину гвинтівок під охороною Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, інші же гвинтівки після з’ясування (шляхом) посилання делегації в комітет VII армії необхідності гвинтівок на фронті, то їх відправити, а поки, до з’ясування цієї необхідності, припинити вивіз зброї з Вінниці».
Проти резолюції висловилися двоє, утрималися — восьмеро.
Відчувши ситуацію, Костіцин вирішив, що ліпше буде покинути зібрання.
Коли ж йому нагадали про дане ним слово залишатись до кінця пленуму, він, нервово стукнувши кулаком об стіл, вигукнув: «Так що ж, я у вас заарештований?».
Присутні на засіданні представники правих есерів, меншовиків, «Бунду», «трудовиків», українських есдеків, народної соціалістичної партії та соціалістичного студентства даремно спробували умовити Раду піти на поступки Костіцину, запропонувавши проект резолюції:
«Маючи на увазі, що на даний момент немає жодної небезпеки виступу контрреволюціонерів у місті Вінниці та його околицях, находимо озброєння Вінницької залоги несвоєчасним та пропонуємо відібрану без дозволу VII армії зброю повернути негайно і подальшому вивозу зброї, необхідної для фронту, не перешкоджати».
Але такий проект набрав лише 11 голосів.
Після цього головуючий Богданов, його товариш Джугелі та секретар Павлюк оголосили про складання повноважень.
Їх відставка була прийнята, і прихильники компромісу залишили Народний дім.
Ті ж, хто залишились, майже одностайно (утримались 4) прийняли запропоновану Бош резолюцію, яка ввібрала всі вимоги ревкому про подальше озброєння Вінницького гарнізону, посилення варти біля збройних складів й інших важливих об’єктів, виведення з міста карателів, призначення нового губернського комісара.
Ті, хто утримались, викликали обурення учасників засідання, які виголошували: «Чому?», «Зрадники».
Скориставшись суперечкою, Костіцин потайки вийшов із зали.
Помітивши його відсутність, члени Ради зажадали негайного арешту і зміни всіх комісарів Тимчасового уряду в місті.
Всі повноваження з виконання рішень без голосування були передані ревкому.
Лунали заклики негайно роззброїти юнкерів та затримати Костіцина, але вирішили не починати протистояння, поки не будуть відомі рішення II З’їзду Рад.
Наприкінці засідання головуючий повідомив про вимогу помічника комісара фронту (Костіцина) заарештувати Євгенію Бош.
Повстанці в черговий раз відповіли на це гнівним ревом та погрозами.
Пленум закрився під спів «Інтернаціоналу».
Відразу ж після цього відбулось засідання ревкому, на якому, з огляду на прибуття карального загону, обговорювалось питання про негайний збройний виступ.
Але, враховуючи те, що у Ради не було гармат, вирішили дочекатись частин розквартированого в селах навколо Жмеринки II гвардійського корпусу.
Вийшовши з Народного дому, В. О. Костіцин вирушив на місце розташування 15-го полку, взявши із собою невелику варту та наказ про арешт Зубриліна, але і там йому довелось втечею рятуватись від розправи.
Вже під час громадянської війни штабс-капітан Бетлінг розповідав А. Денікіну, що тими днями, згадуючи свою участь у придушенні корнілівського виступу, Костіцин відчайдушно говорив про солдат: «Тепер лише я зрозумів, яка непроглядна темрява та жах панують у цих лавах. Як прав був Денікін!».
________________
8 листопада (26 жовтня).
Внаслідок загострення ситуації в місті обидві сторони — військові частини, вірні Тимчасовому урядові та підконтрольні ВРРСД революційні загони починають готуватись до збройного протистояння з метою остаточного встановлення контролю над Вінницею.
До гвардійців навколо Жмеринки вранці на санітарній машині в солдатській шинелі виїхала Є. Бош.
Виразник місцевої муніципальної влади — міська Дума вночі 26 жовтня вислала до Костіцина уповноважену делегацію із запевняннями про власну лояльність та пропозиціями підтримки.
Складати зброю, незважаючи на чисельну перевагу повстанців, урядовий загін не збирався, розташувавшись укріпленим табором на військовій рампі вокзалу та все ж роззброївши вартових біля зброярень.
Частини вінницької залоги частково розібрали з майстерень зброю.
Зробити їм це вдалось завдяки безладу всередині карального загону.
Чотири панцерники, що контролювали простір перед складами, невідомо з чийого розпорядження, відійшли.
Маючи інформацію про підготовку пробільшовицьких частин до збройного виступу та отримуючи постійні телеграми з аналогічним змістом від Костіцина, командування Південно-Західного фронту вирішило все ж таки втрутитись у ситуацію (хоча і наштовхувалось на постійну протидію армійських ревкомів) та наказало вирушити додатково з Бару до Вінниці двом полкам III гвардійської дивізії з дивізіоном артилерії та трьома ескадронами улан під командуванням генерала П. А. Разгільдєєва, а також групі гусар з Літина, яка на той момент була зайнята придушенням виступу солдат 8-ї роти 43-го запасного полку.
(далі буде)


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1680761.html.
Tags: история, левые, рассея, україна
Subscribe

  • на рівні дна

    Артур Харитонов Доки громадянське суспільство допомагало СБУ виконувати свої функції щодо Басти, у окупованій Ялті китайські співаки та інші…

  • Igor Baryshev · О плюсах и минусах, сами знаете, кем навеяно

    У ада есть свои плюсы и минусы. Как и у рая. Притом, то, что у одного плюс, - у другого минус. Например, в аду точно не скучно: ну как можно…

  • Станислав Кукарека · Пра аналогии - 4

    Как я уже писал в предыдущих частях "успехи первых пятилеток" и прочая "индустриализация" происходили во многом на фоне (и благодаря) специфической…

promo don_katalan Грудень 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments