Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 21 (8) грудня 1917

Алі Татар-заде

— Російські есери - недооцінені союзники українців.
— Винниченко покладається на дипломатичний хист.
— Іноземна та донська інтрига. Пазли одного дня.

Всеросійський селянський з'їзд відправив до Києва делегацію для переговорів з Радою з приводу її конфлікту з Совнаркомом.

Цьому передували події на ІІ Всеросіянському з’їзді крестьянских депутатів, які виявили політичний конфлікт поміж лівими есерами та правими есерами, в одній площині, та суперництво поміж лівим центром есерів і більшовицьким Совєтом, в іншій.

На з’їзд що відкрився в Петрограді ще на початку грудня, прибуло 350 лср, 307 пср, 91 більшовик, інші складалися з дрібних груп як-от максималісти, новожизненці, інтернаціоналісти, єдінственнікі, анархісти та народні соціалісти.
Простою більшістю лідер лср Марія (Маруся) Спірідонова, “червона богородиця”, як її прозвали, очолила з’їзд (269 олосів проти пср Чернова, який отримав 230 голосів).
Неприємною несподіванкою для Марії стало, що більшовицькі депутати відсторонилися від голосування, і з’їзд в Петрограді ледь не став реваншем правих есерів.
Таке хитке становище не влаштовувало “богородицю”, і вона розпочала кулуарні переговори з хитаючимися правими есерами, центристами і “невизначившимися”.
Посада голови з’їзду цікавила Марусю не тільки з цього боку, але й в передчутті майбутнього зіткнення з більшовиками, як закріплення її позицій.
В молодій радянській республіці вся влада формально належала “радам”, Совєтам.
Робітничо-солдатський та Крестьянський з’їзди, виконуючи по суті роль парламенту, справляли пародію на двопалатний парламент.
Представництво крестьянського з’їзду було масовішим за робітничо-селянський, однак, за замовчанням вважалося що селянам слід займати другу роль, тобто мати статус “нижньої” палати.
А в той момент формальний голова палати “верхньої”, тобто робочесолдатського з’їзду, Камєнєв, перебував у добровільній відставці.
Його функції покладено на Свердлова, та не затверджено селянським з’їздом.
В цьому Спірідонова відчувала простір для маневрів.
Вона всіляко затягувала переговори про “об’єднання” ціх з’їздів, хоч і обіцяла це зробити на словах - вочевидь, бажаючи підвисити в.о. голови Свердлова в нелегитимному, з точки зору радянської логіки, статусу тимчасового зама.
Себе ж, на чолі селянського з’їзду, Спірідонова тоді могла висувати єдиною законною головою, відтак, об’єднання Совєтів щоб сталося вже на її умовах. Це і питання квот, нерівномірних для селян та робітничих, а може бути і персона головуючого, на яку вповні б згодилася сама Маруся.

Отже, провівши консультації з Черновим, ліві есери виявили що для тих одним з болючих питань є українське. Праві есери - ці хоч і негромкі, але доволі послідовні ідейні друзі українського автономизму (недооцінені самими українцями) - рішуче виступили проти ультиматуму Совнаркому.
Самих лср теж непокоїли певні тенденції - особливо в Харкові й Донбасі, де більшовики взяли курс на скликання Совєтів з мізерною участю крестьянських депутатів. Було побоювання, що коли дати цій моделі розвитися, то невдовзі вона перейде на Росію.
Маруся Спірідонова ухопилась за цей момент і винесла його на обговорення, щоб присадити ленинський Совнарком.
В проекті резолюції, зробленій обома крилами есерів, Росія прямо закликалася від “зіштовхнення та кровопролиття” з Україною, а остання, підкреслювалось, має повне право не тільки на відділення, але й на самостійну внутрішню політику.
З’їзд був важливою подією, туди прийшов виступати і голова Совнаркому Ленін, і його праві опоненти - фактично відсторонені ним від влади “черновці”. Це був, може, останній випадок, коли більшовики розмовляли зі “вчорашніми” в рамках дебатів і дискусій, а не через дуло револьвера.
Відчувши куди вітер дує, більшовики приклали зусиль, щоб розсварити есерів з іншого питання, тобто поглибити розкол між “правими та лівими” есерами. І це питання було дійсно болісне, тому що лср були включені в нову владу, а пср - повністю звідти викинуті.
Інтрига вдалась, і праві просто залишили з’їзд ще до початку дебатів з українського питання.
Пізніше пср на чолі з Черновим скликали свій окремий Крестьянський з’їзд, де “відвели душу” - зокрема, повністю підтримали Україну, затаврували Совнарком, передали “гарячий та братній привіт Центральній Раді”, визнали суверенитет “самоопределяющейся України” та “недоторканість священих прав вільного українського народу”. Та то був вже, як кажуть, випуск пару, практичного значення правоесерівський з’їзд вже не мав, бо ніколи більше не був допущений до влади.
Тим часом на спустілому Крестьянському з’їзді “лівих” надійшла черга і до українців та ультиматуму.
Ліві есери в більш м’яких виразах все ж заборонили Совнаркому роздмухувати конфлікт та підкреслили суверенність України.

Але чи з подачи більшовиків, чи в якості компромису з ними, чи навіть щоб показати їм “клас майстерності”, була прийнята й поправка - що вимога до УНР припинити допомогу Дону і Каледіну є справедливою.
Резолюція вимагала негайно вислати делегацію в Київ і домовитись з ЦР та Генсекретаріатом мирно.
Від України треба була лише одна поступка - прийняти бік Петрограда в його нарастаючому конфлікті з Доном.
Совнарком пристав на ці умови і вустами Троцкого пообіцяв, що і на цьому лише одному пункті готовий до миру з Україною.

Не можна уявити, як зраділи сій делегації в Генеральному Секретаріаті УНР.
Винниченко запевнив російську сторону, що нещодавно підписаний ним же “ответ” на ультиматум Совнаркома «не можна розглядати як остаточний розрив і початок військових дій», і запропонував перейти до предметних торгів.
В тих переговорах тема Каледіна старанно уводилась Винниченком на другій план, натомість вийшли нові теми для порозуміння, як він вважав, прийнятні задля миру:
1) скоріше створення федерального уряду, в якому він вже вимагав третину місць для України,
2) готовність України продавати своє зерно Совнаркому, з тим щоб оплата була негайно, при чому третина - в золотій монеті.

Есери, зі свого боку, пообіцяли доставити в Україну такі собі “реліквії українських полків”, що опинилися в руках царату. Хоча сей жест доброї волі більше скидався на “купи козу - продай козу”.
Адже завітні клейноди (чи що там) вже й так мали доставити до Києва, аж раптом більшовицький ВРК арештував їх разом з українцем, який їх мав привезти. До слова, сам той українець, якому було доручено справу, Мишуровскій з Очакова - був в українців під підозрою і навіть оголошений в розшук, а тепер сам прохав Совнаком не видавати ані його, ані реліквії “в руки украинских опричников”.

Поки ж Винниченко переговорювався з петроградцями, Петлюра робив тихцем зовсім іншу справу.
Він спрямував “ударний батальон” на розбирання залізничих шляхів, щоб ускладнити прибуття московського отряду Сіверса до Харкова.
Так, це була подвійна гра: більшовики тягнули час, стягуючи війська, а українці - намагаючись ізолювати Харків від більшовиків.

В питанні щодо Каледіна Винниченко запевняв, що ніхто ніяких військ на Дон і з Дону через Україну не пускає, що він особисто за цім дбає. А також висловив своє обурення реперсіями, які донські казаки зробили проти більшовиків, та пообіцяв, враховуючи своє занепокоєння, вислати на Дон делегацію для перевірки ціх фактів.

Це хитання було викликано не лише дипломатичним етикетом, але й справді складнимии та суперечливими відносинами між Доном та Україною.
З одного боку, Каледін на чолі “Білого Югу” був реальною альтернативою “Красному Сєвєру”. Він проявив здоровий глузд та на всі заклики УНР до єднання під федеральним стягом відповідав ввічливо, ухильно, дбаючи щоб жодне слово не викликало несприйняття та разом з тим нічого не обіцяло.
Як військовий союзник, Україна для нього ще не існувала, бо ніяк не проявила себе у бою. Але була корисна як нейтрально-дружня територія, яка протистоїть більшовикам.
У себе в тилу Каледін виніс за дужки питання незалежності Дону в майбутньому, бо настрої серед казаків були як за Великоросію, так і за Вільний Дон. Його задача була об’єднати обидві партії проти більшовиків.
З іншого боку, Україна ще пам’ятала і процарські настрої донців, і їхню участь в каральних вихідках - зокрема проти новостоврених українських полків, і не де-небудь, а прямо в Києві, влітку 1917.
Проте нещодавнє порозуміння з казаками, яке сталося на З’їзді Народів в Києві, надавало надію на будування з ними разом федерації, а поки “центр” для цього не дозрів - то й двосторонньої співпраці.
Однак, невільно УНР стояла буфером в цій “міжросіянській” війні Сєвєра і Юга, якраз посередині між ними.
Тому українці були не проти, щоб конфлікт відбувався але без їх участі.
На Доні ж також розуміли, що коли УНР не вдасться домовитись із Совнаркомом, то молода республіка сама прийме на себе силу удару нового краснокомісарського війська. І схоже, були не проти такого сценарію.

Був у ціх перемовинах і третій фронт.
Більшовики та УНРівці навперегін вели таємні переговори з німцями, адже від останніх, по суті, залежало питання яке винесене зараз за дужки - границі поміж Україною та Росією.
Водночас, українська делегація добивалася, щоб її визнали окремою стороною на російсько-німецьких переговорах, бо вона наполягає на своїй незалежності від більшовиків. Німці впиралися, вміло граючи на протиріччях Києва і Петрограда.
А в Київ вже прибували посли від країн Антанти - і тепер було ще треба зберігти від них у таємниці ці переговори з Німеччиною.
А якщо інформація просочиться, то зіграти на “аукціон”: хто перший визнає за УНР якомога більше самостійних прав. Або німці на переговорах з більшовиками, або Антанта на переговорах як бути проти більшовиків.

Втім, це всього лише один пазл, який нам вдалось зібрати з кількох інших пазликів, і відбиває лише буквально один день з життя революційної України.
На завтра вже всі розклади змінювались наново.
Назавтра вже “була війна”.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1703151.html.
Tags: анализ, история, левые, піар, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments