Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 25 (12) грудня 1917

Алі Татар-заде
— Проголошення “радянської” УНР у Харкові.
— Відпадіння Одеси, заколот в Запоріжжі.
— Таємниці кубанського двірця. Враження українського посла
_______________________________
Генеральний секретаріат оприлюднив ноту до воюючих та нейтральних країн.
УНР хоче вести самостійні зовнішні відносини, поки не затверджено федеративного устрою Росії.
Оскільки в Бересті-Литовському почалися переговори між більшовицькою Росією та країнами Четверного союзу (Німеччиною та її союзника), Генсекратаріат вважає їх недоцільними без участі України.
Більшовики представляли на переговорах всю Росію, тоді як українці прагнули присутності на них своєї окремої делегації і тут, і на майбутніх “мирних конференціях”.
_______________________________
У Харкові в будинку Дворянських зборів завершився Всеукраїнський з'їзд рад “в екзилі”.
Тижнем до цього справжній Всеукраїнський з'їзд відбувався у Києві, але більшовики на ньому опинилися в меншості, тому 125 делегатів вирушили до Харкова - проводити власний, окремий з'їзд.
Абсолютну більшість серед делегатів становили більшовики, хоча були й представники інших сил.
З'їзд визнав Центральну раду нелегітимною та проголосив створення “нової” Української Народної Республіки Совєтів зі столицею в Харкові.
Друга робоча назва новоутворення - Українська республіка робочих і селян (УРРС).
УРСС-УНРС визначалася складовою частиною Росії (звісно, радянської).
Саме від цієї події бере відлік теза про "Харків - першу столицю України".

_______________________________

Від УНР відпадають ще одразу два потужні регіональні центри.
На об’єднавчому засідання совєтів в Одесі постановили оголосити власть совєтів та передати владу ревкому з більшовиків і лівих есерів.
Того ж дня в Олександровську (Запоріжжя) совєти намагаються захопити владу. Проти них виступили разом війська УНР та донські казакі-калединці, в місті почалися бої.

_______________________________

Продовжується офіційний візит делегації УНР до Кубані.
У попередні дні ми дізналися, що посол Микола Галаган зустрівся з головою тимчасового кубанського уряду Бичом.
Тоді з розмов Галаган склав собі картину, що Бич - друга і перехідна фигура на Кубані, і з нетерпінням чекав зустрічі зі справжнім головою Кубані - самим Отаманом усього Війська.
І лише побувавши в Отамана, він відчув, що ключовою фигурою був якраз Бич, тоді як отаман виконував декоративні функції.

Микола Галаган. «З моїх споминів»:

«Другого дня ми були на аудієнції у Військового Отамана полковника Філімонова.
Нас привезли до отаманської палати й провели зразу до зали, де були вже Отаман-полковник Філімонов і голова уряду Л.Л. Бич, який нас і представив отаманові.
Аудієнція носила характер чисто офіційного акту.
Після взаємного привітання я вияснив мету нашого приїзду до Катеринодара й характер нашої делегації.
На це Отаман відповів мені, що в цих справах я мав би переговорити з урядом.
Так само й на мої делікатні спроби порушити деякі питання щодо напряму кубанської політики він не менше делікатно відповів знов же покликанням на компетентність свого уряду.

Становище Військового Отамана найбільше відповідало б становищу президента республіки.
Отже, цілком натуральним було, що й наша аудієнція відбувалась у присутності голови уряду.
Поведінку Отамана також можна було б розуміти як виявлення головою держави похвальної лояльності супроти свого уряду, який веде політику і за неї відповідає.
Але в даному разі якось мимоволі закрадалась думка, чи не є причиною такого занадто здержливого поступування Отамана-росіянина-лінейця та обставина, що на аудієнції у нього була українська делегація.
Загалом ціла ця аудієнція залишила в мене враження певної беззмістовності й чисто формального акту.

Єдине, коли Отаман говорив нібито з щирим (зрештою, аая військової людини цілком зрозумілим) інтересом, це був момент, коли він розпитував мене, що означають золоті букви на моїх погонах «Б. X». («Богдан Хмельницький»), як утворився Богданівськии полк, як взагалі стоїть військова справа на Україні, якою мовою командують і хто виробляв форми команди.
Задовольнивши з можливою повнотою цікавість Отамана в цьому відношенні, я мав глибоке переконання, що більше теми для розмови не знайдеться і тому треба кінчати акт офіційної ввічливості, бо інакше запанує дуже неприємна в таких обставинах мовчанка
Мабуть, те ж саме думали й усі інші присутні, бо одночасно ми всі встали, стиснули один одному руки, й на тому аудієнція наша скінчилась».

== Того ж дня делегацію запросили на присутність в засіданні Крайової Ради. Як глядачі. ==

«По умові з головою Крайової Ради М. С. Рябоволом і з деякими членами уряду в той день ми мали бути присутні на засіданні Ради лише як почесні гості і не мали виступати з привітанням.
Рішено було, що з привітанням від Центральної Ради ми виступимо другого дня, коли буде відбуватись спільне засідання представників усього населення краю.
Таким чином, ми не дали б приводу до виникнення фальшивого враження, нібито делегати Центральної Ради підкреслюють свої симпатії до козачої частини населення краю й ігнорують «іногородніх».

Коло 7 год. вечора разом з І. Л. Макаренком ми прибули до театру й увійшли до ложі бенуару на правому боці від сцени.
У ложі сидів учений-статистик і найстарший кубанський козак Ф. А. Щербина.
Після того, як І. Л. Макаренко представив нас, Ф. А. Щербина сердечно нас привітав;
згадав дещо із свого минулого, свої зустрічі із видатнішими українськими діячами;
пригадав, як С. В. Петлюра, ховаючись від переслідування царських жандармів, жив якийсь час на Кубані й працював у нього.

Познайомились і переговорили з лідером черкесів Султан-Шахим-Гіреєм.

Починалось засідання ради.
На сцені стояв стіл президії.
Цілий партер і ложі зайняті були членами Ради.
Горішні місця займала, видно, публіка
Більшість членів Ради були поважні козаки; багато сивоусих — це все «старики».
У задніх рядах видно було молодших депутатів Ради; темнувато-сірі черкески на них були потріпані, обличчя невеселі, стомлені; це, без сумніву, були «фронтовики».
На правій від сцени половині партеру окремою групою сиділи депутати, одягнені так само, як і всі інші, в черкески, але в кругленьких папахах; це — черкеси.

Загальний образ зібрання мальовничо-привабливий.
Живі запорожці... Січ... Багатий матеріал для мистецької творчості Рєпіна.

І яким же несподіваним дисонансом прозвучали перші ж слова, коли відкрилось засідання Ради!
Засідання провадилось російською мовою.
Я добре чув, як козаки-чорноморці говорили між собою своєю рідною «чорноморською», себто доброю українською мовою, але це була проста мова, мова дружніх, інтимних зносин, якою вони, однак, не користувались у прилюдних офіційних виступленнях;
виходячи на трибуни, речник-чорноморець говорив іншою мовою — офіційною «панською», себто російською, хоч кубанські козаки-лінейці прекрасно розуміли українську.
Загальна доля українців не минула, отже, й нащадків запорожців.

Відкривши засідання Ради, голова її М. С. Рябовол подав до її відома, що для переговорів з крайовим кубанським урядом та урядом Південно-Східного Союзу прибули делегати Української Центральної Ради, які є присутні в залі засідання Крайової Ради.
Обернувшись у нашу сторону, М. О. Рябовол звернувся до нас з привітанням і просив членів Ради прилучитись до його слів привіту.
З цілої зали й зі сцени почулись гучні оплески.
Кілька сот очей було звернено у наш бік; вони шукали і, видно, що не знаходили тих, кого вітали.
Я встав і поклоном відповів на привітання.
Цей мій рух дав, очевидно, можливість усім присутнім точно встановити, де є, власне, вітані гості.
Разом з тим це було ніби сигналом для збільшення сили оплесків, які перейшли у справжню овацію.
Якийсь незвичайний ентузіазм опанував присутніх на засіданні.
Члени Ради й президія встали з своїх місць і стоячи продовжували плескати.
Чи гукав хто що-небудь під час цієї овації, я не пам'ятаю або, може, просто я не чув тих вигуків, бо не вихор, а ураган і грім оплесків наповнив цілу театральну залу і оглушав.
Та й я був занадто зворушений таким прийомом і не міг, звичайно, холодним розумом виучувати все те, що навкруги мене в той момент діялось, фіксуючи все це в своїй пам'яті.

Пригадую, що на якийсь час мій погляд зупинився на групі черкесів, які стояли недалеко від нашої ложі.
Вони з не меншою, ніж інші члени Ради енергією й чуттям виявляли нам свої симпатії.
І ще не можу забути зоріючого натхненням обличчя одного вже сивого козака, що також стояв неподалеку від нас.
Повним приязні поглядом злегка вогких очей він вдивлявся в наші обличчя, плескав у долоні і ніби в потвердження всієї глибини й щирості свого почуття, любовно кивав нам сивою головою.
Потрохи овація стала стихати і майже зовсім уже уляглась, коли десь з протилежного до нас боку зали кілька більш ентузіастично настроєних членів Ради знов заплескало незвичайно енергійно.
Ці оплески невеликої групи підхоплені були цілою залою, і сцена овації повторилась знов.
Скільки часу вона тривала, — сказати не можу.
Може, й не дуже довго, але здається мені, що довго.
В кожному разі вона мене глибоко зворушила.
Після неї я певний час не міг спокійно слідкувати за дальшим перебігом засідання Ради.

В голові роїлись свої думки.
Думалось: ніякими людськими силами не можна штучно викликати подібне виявлення почуття й настрою;
це є та сама стихія, яка глибоко захвилювалась також і на просторах України;
ця українська стихія така буйна й могутня, що пірвала за собою й своїх інонаціональних земляків (бо ж серед членів Ради була й значна кількість козаків-лінейців);
не може бути, щоб виявлена з таким ентузіазмом непереможна сила біо-психічного зв'язку й спорідненості душі двох частин одного народу не розвинулась у щось більше, ніж почуття близькості й любові;
мусить це почуття перетворитись у свідомість єдності, а за нею мусить прийти й створення інших форм співжиття окремих віток одного народного дерева, одної нації...

Не майстер я описувати внутрішні чуття, які хвилюють людину, тому й тут не буду пробувати це зробити.
Одно я знаю, що за перейдений час революції два рази я пережив подібні моменти глибокого зворушення, захоплення, пафосу: перший раз у квітні 1917р. під час Національного Конгресу, коли кілька сот голосів присутніх наповнило залу Купецького зібрання у Києві звуками українського національного гімну,
і другий раз під час II Військового з'їзду у червні, коли більше тисячі членів з'їзду, вислухавши І Універсал Центральної Ради, з молитвеною пієтністю, стоячи навколішки, співали «Заповіт»...

Ми не були до кінця того вечірнього засідання Крайової Ради, бо треба було відбути чергове побачення.
В кулуарах театру, якими ми йшли, стояли групи членів Ради й, очевидно, охорона із козаків частин місцевого гарнізону.
Нас привітно здоровили й віддавали пошану.
Другого дня ми мали виступити з привітаннями».

(далі буде)


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1705453.html.
Tags: история, левые, рассея, україна
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments