Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 29 (16) грудня 1917

Алі Татар-заде
— Кривава революція у Севастополі.
— Кримські татари запрошують Врангеля.
— До відставки Петлюри залишились лічені години.
______________________________
Вступ.
Шановний читачу, приблизно з ціх передноворічних днів зовсім не по-святковому ми починаємо згадувати туманну фразу Винниченка, що “історію України не можна читати без брому”.
Все, що було до ціх днів - дитячі шалощі.
І якщо в вас нема запасу брому, то все ж маю своїм обов’язком попередити, що боржомі вже не допоможе.
______________________________
Цього дня радянська влада була вперше встановлена у Севастополі.
Вчорашні погроми, влаштовані анархистами, дали користь їхнім ідейним союзникам - більшовикам та есерам.
Більшовики за допомогою матросів розганяють СеваСовєт (де більшовики були в меншості), натомість створюють свій орган місцевої влади - Військово-революційний комітет.
Ви спитаєте, як і навіщо Совєт розпускати, якщо він сам і створив ВРК та передав йому повноваження.
Ви дуже здивуєтесь, мабуть, що більшовиків обрали севастопольці - як спасителів від вчорашніх погромів.
Анархисти грабують, гвалтують, вбивають.
Більшовики обіцяють залізний порядок і дисципліну.
І навіть засуджують “самосуди”.
Міщанину хоч якась надія, що скоро весь жах припиниться.
Але поки ще рано припиняти той жах - обиватєль має достатньо натерпітись страху.

Ніколай Крішевскій, прикордонник:

«В комнату совершенно явственно ворвались звуки частой ружейной стрельбы и крики.
Мы бросились на балкон и совершенно определенно убедились, что стрельба идет во всех частях города.
Вся небольшая вокзальная площадь была сплошь усеяна толпой матросов, которые особенно сгрудились правее входа.
Там слышались беспрерывные выстрелы, дикая ругань потрясала воздух, мелькали кулаки, штыки, приклады… Кто-то кричал: «пощадите, братцы, голубчики»…
Кто-то хрипел, кого-то били, по сторонам валялись трупы – словом, картина, освещенная вокзальными фонарями, была ужасна.

…Я увидел очередь, стоявшую у кассы, и стал в конец.
Весь хвост был густо оцеплен матросами, стоявшими друг около друга, а около кассы какой-то матрос с деловым видом просматривал документы.
Впереди меня стояло двое, очевидно, судя по пальто, хотя и без погон и пуговиц – морские офицеры.
Вдруг среди беспрерывных выстрелов и ругани раздался дикий, какой-то заячий крик, и человек в черном громадным прыжком очутился в коридоре и упал около нас.
За ним неслось несколько матросов – миг и штыки воткнулись в спину лежащего, послышался хруст, какое-то звериное рычанье матросов…
Стало страшно…
Наконец я уже стал близко от кассы.
Суровый матрос вертел в руках документы стоявшего через одного впереди меня.
– Берите его, – проговорил он, обращаясь к матросам.
– Ишь ты – втикать думал…
– Берите и этого, – указал он на стоявшего впереди меня.
Человек десять матросов окружили их…
На мгновенье я увидел бледные, помертвелые лица, еще момент, и в коридоре или на лестнице затрещали выстрелы…

Севастопольский Совет раб. деп. умышленно бездействовал.
Туда бежали люди, бежали известные революционеры, молили, просили, требовали помощи, прекращения убийств, одним словом Совета.
Но Совет безмолвствовал: им теперь фактически руководила некая Островская, вдохновительница убийств, да чувствовалась паника перед матросской вольницей.
И лишь на другой день, когда замученные офицеры были на дне Южной бухты, Совет выразил “порицание” убийцам…
Всего погибло 128 отличных офицеров»

______________________________

Новообораний “військовий директор” Криму, Джафер Сейдамет, в цей час вирішив діяти.
Влада в Севастополі перейшла до більшовиків, і часу гаяти було не можна.
Він звернувся до росіянського офіцерства із питанням-закликом: з ким ви? З нами чи з більшовиками.
Отримавши одразу неочікувано багато відгуків від офіцерів, Сейдамет оприлюднив свій план: ввести в національне військо кримських татар (приблизно 6 тисяч багнетів) ще 3 тисячі офіцерів - росіянського походження.

Челебіджихан - голова Директорії та перший муфтій демократичного Криму - в той день знаходився в місті Кезлев (Євпаторія). Разом з ним були і інші директори.
Зачувши про інціативу Сейдамета, всі вони висловились різко проти такої ідеї.
Так вперше поміж давніми соратниками, і навіть друзями - Сейдаметом та Челебіджиханом - пробігла якщо не чорна, то сіра кішка.
Враження про настрої серед Курултаю на першу пропозицію Джафера Сейдамета добре складають відозви його соратника - редактора національної газети “Міллєт” А.С. Айвазова.

Асан Сабрі Айвазов:

«Штаб кримських військ все поповнювався новими і новими офіцерами царської армії і підкорявся Сейдаметові.
Останній був абсолютно сп'янілий лакейским ставленням до нього царських офіцерів-полковників.
Члени національного уряду були зайняті виключно з'ясуванням відносин».

Залишившись в кричучій меншості, Сейдамет однак не відступився.
Через свого друга, Рустема Парпетова, ялтинського дворянина та військового діяча, він зв’язується з генералом Врангелем. Той якраз зараз відпочивав у Ялті.

барон Пьотр Врангель:

«По примеру Дона и Украины перед лицом надвигающейся красной волны решили соорганизоваться в лице "Курултая" и крымские татары.
Вновь сформированное татарское правительство носило коалиционный характер, хотя преобладала "демократическая политика", ярким представителем которой был председатель правительства и военный министр Сайдамет, по примеру господина Керенского также из адвокатов.
Сайдамета, кроме демократических элементов, выдвигала еще и туркофильская группа.

В распоряжении правительства имелась и горсточка вооруженной силы:
Ззанимавший гарнизоны Симферополя, Бахчисарая и Ялты Крымский драгунский полк, укомплектованный крымскими татарами, несколько офицерских рот, кажется, две полевые батареи.
Гарнизон Севастополя и Севастопольская артиллерия были уже в явно большевистском настроении.
В Симферополе, местопребывании Курултая, был спешно сформирован и штаб армии, начальником которого состоял генерального штаба полковник Макуха.

Совершенно для меня неожиданно я получил в Ялте телеграмму за подписью последнего, сообщающего мне, что крымское правительство предлагает мне должность командующего войсками.
Для переговоров мне предлагалось прибыть в Симферополь.
В тот же день в Крыму была объявлена всеобщая мобилизация, долженствующая, по расчетам штаба, позволить в кратчайший срок сформировать целый корпус и развернуть кавалерию в бригаду.
Я решил приехать в Симферополь и на месте выяснить обстановку, прежде чем дать какой-либо ответ на сделанное мне предложение».

Перервемо на хвилину барона Врангеля, майбутнього диктатора Білого Криму.
Звернемо увагу, що він оцінює сили кримських татар як “горсточку”.
За оцінками сучасників, одначе, під рукою Сейдамета вже було мінімум 6 тисяч війська.
А також певну кількість складав Сімферопольский полк імені гетьмана Дорошенка - повністю українизований та такий, що першим декларував приязні стосунки з Директорією.
Для порівняння: костяк Білої Армії, що вона якраз у ці дні в муках народжувалась між Доном та Кубанню, складали усього 4 тисячі військових, серед них більшість - офіцери.

Врангель:

«В Симферополе, столице Крыма, застал я оживление необычайное: шла регистрация офицеров, какие-то совещания, беспрерывно заседали разные комиссии.
Начальник штаба полковник Макуха произвел на меня впечатление скромного и дельного офицера.
Поглощенный всецело технической работой, он, видимо, был далек от политики.
Последняя оказалась окрашенной типичной керенщиной.

Предполагая опереться на армию, штатский крымский главковерх, так же как и коллега его в Петербурге, мыслил иметь армию демократизованную с соответствующими комитетами и комиссарами.
С первых же слов моего свидания с Сайдаметом я убедился, что нам не по пути, о чем откровенно ему и сказал, заявив, что при этих условиях я принять предлагаемую мне должность не могу.
Сайдамет учел, по-видимому, бесполезность меня уговаривать и лишь просил до отъезда не отказать присутствовать на имеющем быть вечером в штабе совещании.

На этом совещании должен был быть рассматриваемым предложенный генерального штаба полковником Достоваловым план захвата Севастопольской крепости.
Меня по этому вопросу просили дать заключение.
Если бы я еще доселе и колебался в своем отказе принять командование над войсками крымского правительства, то после этого совещания все сомнения мои должны были исчезнуть.
Хотя предложенный и разработанный полковником Достоваловым план и был всеми присутствовавшими на совещании военными лицами, в том числе и мною, и начальником штаба полковником Макухой, признан совершенно неосуществимым, тем не менее "военный министр", выслушав присутствовавших, заявил, что соглашается с полковником Достоваловым и предложил начальнику штаба отдать немедленно распоряжение для приведения предложенного полковником Достоваловым плана в исполнение.
На утро я выехал в Ялту».

______________________________

Олександр Жуковський, зам генерального секретаря з військових справ (і в майбутньому сам військміністр УНР), залишив спогади про негативні риси самого Петлюри, а особливо - його оточення.
Він безжально (хоча й примітно, як ангажовано) викриває тогочасних “польових командирів” юної української республіки.

Такої характеристики зазнає, наприклад, Юрій Капкан - голова Богданівського полку, невдовзі вже головнокомандувач УНР.

Олександр Жуковський:

«Полковник Капкан великий мерзавец, авантюрист і людина, яка нечесна взагалі на руку.
Як військовий спеціаліст нікуди не годиться, замість того щоб вести боротьбу з большевиками, готовив який переворот.
В цьому йому допомагав Макаренко, нинішній член Директорії та Залізнодорожний комітет.
І що дивним, було, що всі його знали як облупленого, всі об ньому відзивались досить неприємно, знали, що він здатен на всякий авантюристичний крок.
А місті з тим цяцькались з ним, доручали важні справи і не було рішучості посадити його на належне місце.
Поводились так, начебто боялись його.
У Полковника Капкана помішник був хитрий, розумний і пристосовующийся до всяких обставин старшина Хілобоченко, з ним-то і робились всякі темні дільця.

Перед призначенням на посаду Начальника Київської округи Шинкаря, командуючим був Підполковник Павленко, людина безвольна, не адміністратор і підпадаюча під вплив більш рішучої і нахабної людини.
В цей час Підполковник Капкан був тільки Командіром Богданівського полку.
Гарнізон міста Київа був дуже не певний; входили в нього ріжні дружини, та запасний Український полк і роспреділковий пункт з тисячами дезертирами і всяким злочинним елементом.

Більш твердою частиною на котру міг покластись Уряд і являється поки що Богданівський полк.
Приймаючі все це на увагу, Полковник Капкан, як людина авантюристична і не думав скористувати цей мент.
Але щоб себе і свої тайні наміри здійснити, - а вони у нього не далеко сягали, тільки до гетьмана, - почав біля себе гуртувати сили, прикриваючись миж іншим дуже щирою ідеєю – вигнати, та обдурити місцевий неукраїнський вороже настроєний до нас гарнізон.

Для виконання цієї мети необхідно було скласти сили і звести їх до одної бойової одиниці.
Підходящим матеріалом для цього з’явився Георгієвський курінь, який прийшов в Київ із Могилева, його почали розвертати в полк; запасний український полк, яким командував досить підозріла особа капітан Пелещук, і нарешті лідер соціалістів самостійник Мацюк.
Почав гуртувати банду розподілкового пункту, після чого з вимогою їх теж розвернути в полк під назвою Наливайківський.
Всі ці частини розвертались та організовувались без всякого відома Військового Секретаріату Петлюри, а з ініціативи Капкана під покровительством Павленка.

Спочатку Петлюра не зрозумів, що за причини двигають такому швидкому зрісту полків.
Правда тоді обставини вимагали утворювати і збільшувати військові сили по гарнізонах, позаяк передбачалась стихійна демобілізація фронта.
А тому й потрібні були сили, щоб зупинити ту стихійну силу, ту сарану, яка готова була все знищити, потрощити на своєму шляху.
В Міністерстві і не допускали тої думки, щоб хто небудь із українських діячів міг пуститись на якісь авантюри в такий скрутний час, коли ми з Росією напередодні перерви всякі відносини і розгортається озброєний конфлікт.
Не можна було допустити, що свої заносили в спину свого брата ніж.

Нарешті скоро виявилось під впливом Капканівським Павленко приїхав з докладом до Петлюри і ультимативно потребував призначити в новосформовану дивізію Начальником її Полковника Капкана.
Такою вимогою наносилась образа Генеральному Секретарю, виявлялась зневага вищому керуючому державним апаратом.
Безумовно, в призначенні було відказано, але ту розігралась ціла історія...

Серед походів велась агітація старшинами, особливо старалися ті старшини, які вешталися з Капканом по ріжним “Шато”, “Аполлам” з повіями, горілкою, гулянкою, та співали “Гетьмане, гетьмане”
Капкан завоював в окружаючій сворі цих старшин вигідне місце, які почали скрізь вигукувати, що Начальник дивізії буде у нас Капкан.
- Ми його вибрали і ніхто не має права не визнати і не затвердити його на посаді!
- В противному разі ми знаємо, що будем робить!

Щоб не загострювати відносин, щоб ніхто не тикав пальцями на нас, щоб не свідчило нашим ворогам про внутрішню нашу дезорганізацію, Семен Васильович з болью в серці затвердив його на цій посаді.

Але тут я рішуче виступив проти Командуючого Округом Павленка, який допустив розігратись подібному інцидентові.
Я вимагав, аби Павленко був негайно усунутий з посади, позаяк надалі можна з певністю сказати, що подібні інциденти будуть часто.
Треба було призначити на посаді Командуючого Округою таку людину, яка б з одної сторони не здатна була б до ріжних авантюр і взяла б Капкана під догляд, не дала б йому розвернутись.
Мій рішучий протест поки не здійснився.

Але в скорому часі Капкан показав знову свою роботу, в чому головна вина падає на відповідальність Павленка.
Щоб завоювати серед українців популярність, і показати свій хист, знання військового діла, твердість та рішучість волі як начальника в боротьбі з російськими розбещеними військовими частинами і, головне, афішувати себе як патріота, задумав обеззброїти за Дніпром батареї важких гармат, а в Київі деякі неспокійні і большевицьки настроєні військові части.
Проти такого наміру нічого не можна висловити, крім подяки.
Але необхідно провести це діло так, щоб дійсно вийшов толк.
Помню на совіщанії по цьому питанню, коли я запитав Капкана, а чи розроблено план детально, чи не зруйнується військове майно, він доложив мені, що у нього все розмірковано.
Про плана свого поки що він не може повідомити, бо це небезпечно для самого діла.

При проведенні в життя Капканівського плана вийшла повна авантюрність.
Обеззброєння вдалось, але маса артилерії за відсутністю охорони попсувала населення та ріжний в той час бродячий елемент.
Загинули тисячі коней теж без догляду, не було кому давати їжі, розікрали хомути, шлеї і все те, що так чи інакше могло знадобитися в господарстві.
Потянулась ціла низка ріжних делегацій з проханням, щоб прийняти міри хоть які небудь, бо все майно гине, пропадає, грабується і ніхто за таким коштовним добром не доглядає.
Після обеззброєння було соромно дивитися в очі, що такий дорогоцінний скарб так зіпсували.
В Центральній Раді заговорили вже про те, що Військовий Секретаріат не приймає ніяких активних мір, проявляє неорганізованість, бездіяльність, коні сотнями дохнуть.

Цей випадок «обеззброєння» переповнив моє терпіння і я ультимативно став вимагати у Симона Васильовича (Петлюри) увільнення Павленка, як не здатного Начальника, який допустив таке злочинство, і підкріплюючи свою заяву, подав рапорта в отставку.
Нарешті діло дійшло до конфлікту і ми тут взяли верх.
Павленко був усунутий, а на його місце призначений Шинкар.

Після першого конфлікту з Павленком із-за призначення на посаду Начальника дивізії Полковника Капкана і коли одставка Павленка не здійснилась, то Симон Васильович, передбачаючи можливість подібних, а може й більш авантюрних і крутійства рішень паралізувати иншими засобами: розділити і обмежити права Командуючого Округи.
Така думка мала підстави не тільки в тому, щоб уникнути ніякої небезпеки тут в центрі, а й в тих обставинах, які складались під впливом «поглиблення революції» в бувшій Росії.
Приймаючи всі ці обставини на увагу, Петлюра віддав наказа, в якому влада Командуючого округою зовсім зменшувалась до ролі тільки адміністративної, керівництва над військами, які вели боротьбу з большевиками і взагалі з анархією та безладдям, що стали все більш і більш поширюватись на селах і захоплювати все більш і більш райони України, скасовувалась.

Як потім вияснилось, що не так то легко було зсунути з посади Павленка, за нього тримав руку Винниченко.
Які мотиви були у Винниченка, для мене не зрозуміло».

Зауважимо, що до відставки Петлюри залишаються лічені дні, навіть години.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1707309.html.
Tags: история, крим, левые, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments