Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 31 (18) грудня 1917

Алі Татар-заде
— Як зустрічали українці 1 січня? Ніяк.
— Зрада та перемога: до століття дискурсу.
— Відставка Петлюри. Погляд на нього зо всіх боків.
______________________________
Тема сьогодні така, що ми часто читаючи ці рядочки згадаємо сучасні - як ми навіть думаємо, мегасучасні меми про “зраду” та “перемогу”.
Як водиться, надамо слово і суто військовим, і тим хто волонтерить при війську, і зовсім вже далеким від війни обивателям. Але тим дошкульніше і зі знанням діла говоритимуть останні.
Іноді може легко уявитися, що ці тексти і ці промови лунають не сто років тому, а прямо тепер, - зі шпальтів газет, телеекранів або дописів в соціальних мережах.
______________________________
Українці, судячи зі спогадів, цього дня ще сумлінно постилися перед Різдвом.
А хто й не постився - навіть гадки не мав, що тепер настає якийсь новий рік.
Всі події рахувалися за старим календарем.

Єдиний хто Дмитро Дорошенко, невдавшийся прем’єр-міністр України, строго відмічає цю дату за новим стилем.
Він й відкриває нам похмуру картину того, як і з чим зустріла його країна, його народ, його уряд Новий Рік.

Дорошенко:

«Новий 1918 рік Українська Народия Республіка зустрічала при невеселих авспіціях.
Поруч з владою Ц. Ради й Генерального Секретаріяту в Київі існувала друга влада — в Харкові: влада большевицького Народнього секретаріяту, яка була у відкритій війні з київським урядом і яку піддержував Совіт Народніх Комісарів у Петербурзі.
Війна велася головно по лініях залізниць і зводилась переважно до того, що одна або друга сторона більш зручним і несподіваним маневром старалась заскочити свого противника й роззброїти його.
Часом доходило до справжніх боїв, навіть з участю артилерії — оскільки противник ставив активний опір.
У цій війні большевики скрізь були нападаючою стороною, яка виявляла ініціятиву і мала певний план: відрізати Київ від Лівобережжя і обхопити його також із заходу.
Цей план переводився большевиками послідовно, хоч і з великими труднощами: серед їхніх відділів панувало пияцтво, грабіжництво, дезерція; надійними частинами являлись лиш московські та петербурзькі червоноармійці та матроси.
Українське село в цій боротьбі залишалося нейтральним, дожидаючи, чия сторона візьме гору.
По всіх значніших містах і по деяких повітових (особливо де були фабрики або залізничні майстерні) большевики мали свої організації, які зразу ж при вступі або наближенні большевицьких відділів виступали збройно на їх боці.
Підохочені успіхом большевицького перевороту на Московщині, українські большевики надзвичайно енергійно вели агітацію і пропаганду серед робітництва і дрібного міщанства в самім Київі; їм дуже допомагала жидівська молодь, яка часом з ентузіязмом кидалася в цю боротьбу.
Взагалі треба сказати, що большевики вміли в той час промовити до серця своїх прихильників, особливо до молоді, і деяким їхнім відозвам не можна відмовити справжнього запалу й гарячого почуття, які робили вражіння.
Але в той час, як большевики виявляли колосальне напруження енергії, активність, захоплення й завзяття, — на українському боці ясно виявлялася депресія, упадок духу і зневіра, — починаючи з самого уряду, з Генерального Секретаріяту, крім, може, двох-трьох осіб».

______________________________

Генерал Скоропадський цього дня поїхав інспектувати свої війська. У нього не знайдемо згадки, щоб цей день був якимсь особливим. Та й бентежить його зовсім не це.

Скоропадський:

«31 (18-го) декабря 1917 года снова пустился в скитания по линиям.
Части, в большинстве случаев, жили в отвратительных условиях, в сильную зимнюю стужу они находились в истопленных вагонах.
Как я ни хлопотал, по решительно ничего не мог добиться из Киева.
Мне это даже показалось подозрительным: не желает ли Секретариат, видя мои успехи, добиться того, чтобы у меня Корпус при таких условиях начал бы безобразничать.
И, действительно, в то мое посещение частей я заметил уже совершенно другое настроение.
Пошли снова комитетские заседания, люди уже находили, что пора ехать в Киев, или другое какое-либо место, отдыхать.
Начальники дивизий и командиры полков проявляли настроение далеко не бодрое, чуя, что все снова пойдет по-старому, как в Меджибужье.
Между тем большевистское правительство объявило поход на Украину.
В то время, как я командовал войсками на правобережной Украине, вся левобережная оборона была поручена полковнику Капкану.
На Украину производился нажим с обеих сторон».

Павло Христюк:

«Скоропадський на очах Генерального Секретаріяту отаманував у „вільному козацтві", підготовляючи собі ґрунт для гетьманства».

Скоропадський:

«Видя, что условия, в которых живут мои части, плохи и что в зависимости от этого и их душевное настроение заметно ухудшается, я решил воспользоваться вольными казаками и разослать грамоту в Звенигородский и Бердичевский уезды.
В ней я объявил добровольный призыв казаков.
Они меня интересовали как помощь, а кроме того, я очень хотел в действительности видеть, что они из себя представляют как элемент боевой и что за политическая у них фигура.
Действительно, через несколько дней они откликнулись на мой призыв, и несколько сотен явилось из Звенигородки в Винницу, куда я их направил для прикомандирования к 610-му полку.
Как элемент боевой они оказались хорошими, по во главе, кажется, Смелянской сотни находилася темнейшей воды личность, некто Водяной, чрезвычайно энергичный, но безусловно нечестный человек.
Вообще, я убедился, что из казачества только тогда, может, что-нибудь выйдет, когда во главе будет не выборное, а поставленное мною начальство.
В этом направлении я и повел дело».

Олександр Жуковський:

«В розпорядженні Правобережного Командуючого Отамана Скоропадського находився 34 корпус.
Але не в повному складі.
Частина цього корпусу була на Лівобережній Україні в районі Дарниці та Броварів.
Крім цього корпусу, невеличкі частини якого були розкидані по вузлових станціях, а головні части стояли проти Коростеня – другого Гвардійського корпусу, входили ще й инші части, згрупіровані біля Житомира та Бердичева (ставка Південно-Західного фронту).
Козачі части і 9 Кавалерійська дивізія в близькому тилу фронта.
Таким чином з цього боку щось було подібне до організованої сили, яка змогла б протриматись і зробити опір.
Зато як Київ, так і Лівобережна Україна була цілковито дезорганізовані.
На лівобережжі в розпорядженні Командуючого Капкана була його дивізія, крім того по губерніальним містам як-то Чернигів, Харків, Полтава, Черкаси; Ніжин, Гребінка, і в инших місцях були розташовані як запасні на половину українізовані части, так і окремі цілком українські части.
В розумінні кількості сил війська Лівобережна були значно в ліпших умовах, але якість їх за відсутністю ясного плану роботи, вмілого керівництва, недовір'я до керуючої влади значно нижчі, ніж Правобережної.
Що ж торкається Київа, то тут тільки почала формуватись друга сводна Українська дивізія під керівництвом отамана Грекова.
Велику дезорганізацію та розвал вніс Шевченківський полк, сформований із гвардійців в Петрограді вже в часи більшовицького уряду, і переїхавший із Петрограда в Київ.
Із складу петроградського гарнізону виділили українців і сформували три піших полка – Гарматна частина, кулеметний курінь, курінь самокатчиків.
Із них, як я вже зазначав, в Київі розташувався Шевченківський полк, гарматна частина і самокатний курінь.
Решта так – один полк в Катеринославі, другий піший та кулементний в Одесі.
Великої користі Україні ці части не принесли, крім того що збільшили деморалізацію».

______________________________

Греков (Греків) - начштаба та керівник дивізії, яка мала захищати Києв - був “великоросом” за походженням.
Він свідомо перейшов на бік України і навіть став, здається, більшим самостійником ніж були в керівництві УНР.

Греків:

«По глубокому убеждению Петлюры, человека абсолютно не военного по своему прошлому но партийного деятеля, все старое военное искусство должно было смениться новыми военными принципами и сноровками.
По его мнению, постоянно им высказывавшемуся и в это время и позднее, в основу нового военного искусства должен был быть положен психологический момент подъема массы.
- Так было когда-то во Франции, и она покорила мир и идеями, и оружием.
- Да, но во Франции во главе дела был военный гений, который создал действительно новый самобытный этап в военном искусстве.
Здесь же дальше общего места, фразы дело не пошло; в чем именно на практике использовать этот психологический момент — осталось тайной, и войско на деле не оказалось воском.

Усвоено было лишь от главы до последнего подчиненного единственно доступное для их технической невежественности общее отрицание всего того старого, что всегда давало силу всякому войску, но налагало неприятные обязанности и стеснения.
Посев этого дилетантства в военном деле, скрытие своей слабости и неподготовленности за фразами демагогии, посев, который нашел такую благоприятную почву в взбаламученном море революции, когда на верх и на руководство выводила сплошь и рядом не работа и не талант или знания, а темперамент и партийный апломб, — был первым актом воплощения в жизнь «петлюровщины», как целого бытового течения, системы строить Украину на особых своеобразных началах.

Презрение к всечеловеческим и вечным принципам и к устоям военного дела и военного искусства, не только непонимание, но нежелание понять их, военная невежественная развязность, если можно так выразиться, — вот лозунг, брошенный в практику в этот исторический момент авторитетным именем, который прочно был воспринят подходящей средой и лег первоосновой зачинавшейся "петлюровщины"».

Жуковський:

«На фронті виростала з кожним днем все більш і більш погроза.
Як авангард большевицької активної армії був другий гвардійський корпус під командою большевички Мадам Бош, розташований біля Козатина.
Цей корпус весь час робив зусилля вирушити на Київ.
Другий гвардійський корпус надовго залишиться в пам'яті населення Літінського і Літичівського повітів Подільської губернії за часи свого переводу в район Козятина в тилу південно-західного фронту наче реставрація мандрівних середньовічних дикунських орд.
Взагалі повинен зазначити, що вся правобережна Україна була під гнітом стихійного руйництва розвалившогося фронту, який з хвилини на хвилину міг прорватися і знищити, зжерти, зім’яти вщент, зруйнувати не тільки села, міста, культурні здобутки, життя людське, а все, що тільки стояло на його шляху.
Правобережна Україна уявляла собою бочку з порохом, яка може кожну хвилю взірватися і зруйнувати все вщент.
Що ж торкається лівобережноної України, то вона вже клекотіла і бурлила.
Тут вже розвертались бої з большевицькими військами, які наступали на нас по двум шляхам: в напрямку на Бахмач і другий на Харків – Донецький басейн».

______________________________

______________________________

У Генеральний секретаріат надійшла заява Симона Петлюри про відставку із посади генерального секретаря військових справ.
Відставку було прийнято, а виконувати обов'язки доручили генеральному секретарю праці М. Поршу.

Крім того, Юрій Капкан був призначений "командувачем всіма Українськими військами для оборони України від наступу Армії Ради Народних Комісарів" (тобто більшовиків), а генерал Василь Крей очолив український Генштаб.

Винниченко активно добивався відставки Петлюри - ми це знаємо з багатьох свідчень.
Одначе у своїх мемуарах, в розділі “Не в особах річ”, Винниченко практично виправдовує Петлюру, натомість звинувачуючи політикум у недальновидності, а свій уряд малюючи заручником обставин.

Винниченко:

«Не бачучи, не хотячи бачити справжніх причин наших неуспіхів, наші керуючі партії стали шукати їх в особах.
Невдоволення впало на ґенерального секретаря військових справ С. Петлюру.
Соціальдемократична фракція Центральної Ради взяла його діяльність під сувору критику.
Йому було поставлено в вину й його любов до парадів, до зовнішніх ефектів, його нездатність до орґанізаційної праці, його неуцтво в військових справах, його метушливість і саморекламу.

Багато з цих закидів мало рацію.
Та й звідки, наприклад, могло з'явитися у С. Петлюри знання військового діла, коли він ніколи навіть не був у війську, військовим же чоловіком уважався через те, що служив на фронті під час війни урядовцем Союза Городів і носив напіввійськову одіж.
У Військовий Ґенеральний Комітет його було вибрано не за його належність до війська, а через те, що він себе заявив членом соціальдемократичної партії.

Так само справедливі були закиди що до парадів, самореклами, нездатности до широкої орґанізаційної праці й инчі хиби його як військового секретаря.

Але, розуміється, той закид, що він найбільше завинив у наших неудачах, не є справедливий.
Коли б на місці С. Петлюри був самий ґеніальний чоловік, він нічого не зробив би, бо участь у наших неудачах брали сили більші за сили окремої особи.
І то підтвердилося дуже добре, коли соціаль-демократична фракція одкликала з уряду С. Петлюру й замісць його поставила на ґенерального секретаря військових справ М. Порша.
М. Порш так само, як і С. Петлюра, не мав ніякого знання військової справи, але фракція сподівалась, що він виявить инчі якости, яких бракувало С. Петлюрі, й урятує справу.

Але справу не було врятовано.
Не в особах була річ. Коли б ожив Олександр Македонський чи Наполеон і захотів помогти Центральній Раді та Ґенеральному Секретаріатові, то й то не помогло би.
Єдина поміч, єдиний рятунок був не йти всупереч з настроями мас, згодитись на їхнє бажання зміни влади й її соціальної політики, тим зберегти цю владу в національно-українських руках і не внести в маси конфлікту між національною й соціальною ідеєю.
Не треба було національну ідею, всю справу національного відродження нашого народу робити справою буржуазного демократизму й тим баламутити широкі маси й одвертать активний елемент їх, пролетаріат, від самої ідеї національного відродження.
Треба було бути, принаймні, розумними політиками, коли не могли бути добрими соціалістами: треба було зрозуміти дух часу, його тенденції й не випускати влади з українських рук».

______________________________

Скоропадський:

«Только в Виннице я знал о той колоссальной агитации, которую старались вести большевики 2-го Гвардейского корпуса среди моих частей.
Я послал тогда телеграммы в Киев и во все украинские национальные общества, просил их прислать мне людей, которые могли бы вести контрагитацию, но Киев остался глух к моим просьбам.
Тогда я решил лично съездить в Киев.
По приезде, еще на станции, я узнал, что Петлюра ушел, вместо него военным министром стал Порш, о котором я тогда еще понятия не имел.
Главнокомандующим всеми силами на Украине был Капкан, последнее меня взорвало.

Як пояснює в іншому місці Скоропадський, про Капкана до тоді він знав лише одне - його участь в повстанні Полуботьківців, влітку 1917.

«Подробностей этого дела я не знаю.
Меня уверяли, что это выступление было заранее подготовлено с целью свержения власти Центральной Рады и захвата власти чуть ли не полковником Капканом, который собирался провозгласить себя гетманом, по что в последний момент он на это не решился.
Не знаю, так ли все это, да это и неважно.
Факт тот, что движение это, во всяком случае, носило характер большевистский, арестовывали офицеров, срывали погоны и т.д.”.

Я уже знал, что предназначается главнокомандующий, находил это необходимым для объединения всех наших действий и слышал, что на эту должность предназначается генерал Кирей, талантливый инспектор артиллерии 6-го корпуса, боевой генерал, известный своими работами по массировании артиллерии.
Я с ним встречался на войне.
Он мне нравился, и хотя он был моложе меня и чином и по командовании крупными частями, я с его назначением вполне примирился.
Но Капкан, какой-то преподозрительпый авантюрист, с очень нелестной репутацией насчет денежных вопросов за время его службы в Ораниенбаумской офицерской школе, — с этим назначением я согласиться не мог.»

______________________________

А от взаємний обмін люб’язностями.

Скоропадський:

«Начальником штаба у него был генерал Греков, человек беспринципный и с большим желанием играть выдающуюся роль, обладающий недостаточными волевыми качествами.
Почему этот Греков, курский помещик, кажется, и великоросс, объявил себя крайним самостийником, непонятно!»

Греків:

«Тьма авантюристов, прежде всего заботившихся получить кредиты на формирования, а затем присвоить их себе, густой сетью покрыла все территории Украины.
Зародился и более дальновидный и серьезный авантюризм.
Именно в это время и в этой обстановке уже стала всходить заря будущего «гетьмана всея Украины» Скоропадского, в это время главы формирований «вильного козацтва».

Но украинский военный центр в не меньшей мере, чем большевики, внес внутреннее разложение в войска.
Петлюра был украинский патриот и социал-демократ.
Он получил образование в духовной семинарии, служил до войны на частной службе в банке, а во время войны был в составе тыловых санитарно-гигиенических учреждений.
Петлюра, считавший себя прирожденно-военным, хотя был по специальности своей банковским чиновником, все время вмешивался в формирование и в операции фронта;
Рада требовала, чтобы чисто боевые вопросы ставились на предварительное обсуждение партии и ее головы Грушевского и решались отнюдь не на товарищеском военном собрании, а по политическим надобностям».

______________________________

Павло Христюк:

«Незадовольняюча організація апаратів державної влади і відсутність справжньої армії — відограла велику ролю.
Само собою розуміється, коли б Українська Республика мала в той час хоч не зовсім добрі, а все ж задовольняче зорганізовані апарати державного управління, можна було б примусом не допустити військових частин до славнозвісного "нейтралітету";
можна було б, замісць того, щоб писати в ґазетах статі на тему "синки-базарники" (як це робив Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко) і старатись цим способом припинити „лускання салдатами насіння в казармах та продаж ними цигарок на базарах" і приневолити "славне вояцтво" до оборони Республики, —
можна було б, кажемо, державним примусом підтягти "синків-базарників" і коли не послати їх на фронт, то хоч докласти на них несення внутрішньої служби по охороні урядових установ — залізниць, почти і так далі.
Можна було б зробити серйозну спробу організації української робітниче-селянської армії, замісць тої бутафорії, якою займався Петлюра.
Можна було б більш пляново і вміло перевести стихійно-роспочату демобілізацію на фронті справною одправкою в Росію по залізницях московських частин і реорганізацією українских.
Можна було б дати собі раду і з фінансами, яких бракувало тоді правительству Республикі.
Багацько де-чого, подібного для оборони респуб лики, можна було б зробити навіть в той бурхливій трудний для всякої роботи час.
Та без добрих апаратів державного управління не було чого й думати про це.
Події йшли цілком стихійно.
Правительство було цілком безсиле проти них».

Греків:

«Войска были на фронте.
Они подчинялись не украинскому, а Верховному Командованию и по сущности вещей должны были стоять вне всяких политических вопросов, раз их оставляла на фронте сама украинская власть.
Но в Киеве создался с прямого благословения Петлюры, в параллель Петроградскому, совет солдатских депутатов.
Из войск не только не устранялась, но в них искусственно вливалась политика и политиканство.
Войска были свидетелями несогласий между Командованием и своим военным министерством, и ореол последнего подрывал престиж первого в непрерывных конфликтах, а это в корне разрушало дисциплину.
Украинскому центру скоро самому пришлось испытывать плоды потери дисциплины, когда с минованием первого угара настало критическое отношение и к своему высокому министру.
Дилетанты в деле внутренней, крайне деликатной психологической структуры нормального военного организма, новые руководители вовсе разложили войска.
Местные формирования были предоставлены самим себе и частной инициативе.
Ни руководящих оснований для организации и службы, ни контроля не было.
Плоды немедленно сказались».

______________________________

Дорошенко:

«Реально здійснити свою владу уряду не удавалось.
Він навіть у самім Київі не мав фактичної влади.
Не мав уряд і збройної сили.
Українське військо, всі ці численні “українізовані” полки, дивізії й корпуси танули як сніг, далеко швидше, ніж відбувалася їх українізація.
Ентузіязм літа 1917 року проминув безслідно, і од “мілійонів багнетів”, про які так гордо говорилося влітку, не зосталося й сліду.
“Всі ці полки, — каже один з військових діячів того часу, — що утворилися революційно, а їм нема ні назви, ні числа, були лишень випадковим зібранням людей, яке розкладалося негайно, доторкнувшися української території, бо їх гаслом і було: “додому”.

Так розклався український полк з Москви, який йшов “славити визволення України”, та витримав лишень одну параду;
так зник полк імені Шевченка, який зібрався проти волі большевиків з частин запасу гвардії в Петербурзі, який після післали большевики зі зброєю на Україну з гаслом: “зробити порядок в буржуазній Центральній Раді”.
Він зумів лиш “зробити порядок” у складах на Печерську та в момент гострої боротьби за Київ 1917-1918 років, тримаючи “нейтралітет”, зник, не залишивши в історії навіть дати, коли його не стало.

Стара російська армія розклалась цілком, і все, що вийшло з її лона, всі українські частини на ділі виявили себе мертвородженими і для бойових завдань непридатними.
А нової української армії не встигли чи не спромоглись організувати, мріючи про якусь особливу демократичну армію — “народню міліцію”.

В рішучий момент виявилось, що Ц. Рада не має на кого опертись.
Довелось наспіх формувати добровольчі відділи та наймати у військо охотників за гроші.
Не було часу як слід ці відділи сформувати, озброїти й підучити, а тим часом залізне кільце большевицьких військ усе тісніше звужувалося коло Київа, охоплюючи його з усіх боків.
Вже до большевицьких рук перейшли Харків, Одеса, Чернігів, і большевики зі сходу і з північного сходу наступали на Київ.
Після Харкова настала черга Полтави й Катеринослава».

Євген Чикаленко:

«Коли перед Різдвом послано було армію проти большевиків, які вже захопили Харків, то по дорозі майже вся армія, в тім числі і Богданівський полк, розбіглася по домах з зброєю й кіньми.
Військове начальство держало це у великій таємниці, бо ще сподівалося, що після свят козаки повернуться в свої частини, але даремні були ці сподівання - козаки раді були, що нарешті добилися додому.
Широким колам громадянства не відоме було критичне становище України, бо газетам заборонено було писати про справжній стан на большевицькому фронті,
З газет громадянство знало, що одна українська армія поїхала на Харків через Полтаву, а друга - через Конотоп, щоб одрізати большевицьку армію від Московщини, і тішилося тим, що оточені зо всіх боків большевики будуть розбиті і знищені дощенту».

Дорошенко:

«Спочатку йшло змагання за важливі залізничі станції: Лозову, Синельниково, Олександрівськ, П’ятихатки.
Доходила справа до справжніх боїв і стрілянини з гармат.
Звичайно ж боротьба зводилась до того, щоб заскочити противника несподівано й роззброїти його.
Лиш в Апександровську большевикам поставили завзятий опір гайдамаки і вільні козаки і відбили були большевицький наступ на деякий час.
У Полтаві спочатку прибула на поміч місцевим українцям частина Богданівського полку під командою підосавула Юрія Ластовиченка.
Але большевики зрадницьки його вбили, заманивши на засідання, а богданівці скоро самі збольшевичились, почали робити в місті погроми, так що коли скоро по тому їх відкликано було до Київа, то “полтавські обивателі — українці й неукраїнці зітхнули легко, а за богдановцями ніхто не пожалів і доброго слова їм на дорогу також ніхто не сказав.”
В кінці грудня Харків, Полтава, Чернігів були вже в руках большевиків».

______________________________

Греків:

«Весь конец 1917 года приемная Петлюры в коллегии Павла Галагана на Фундуклеевской улице была буквально наводнена генералами и офицерами бывшей русской армии, часто с весьма почетными боевыми именами, предлагавшими свои услуги правительству Украины, и все это безжалостно браковалось и изгонялось по априорному подозрению в старорежимных симпатиях, за неукраинское происхождение, просто по старой враждебности подпольной революционной интеллигенции к военному элементу.
В результате в критический момент военными руководителями украинских формирований оказались прапорщики и унтер-офицеры и при том в массе своей крайне низкого морального уровня и, конечно, без всяких специальных данных и знаний.
Формирования из бывших солдат русской армии распускались без колебаний за предполагаемую недостаточную национально-революционную патриотичность (а между тем такие формирования удалось было уже создать в довольно значительном числе, и они ни разу ничем реальным не скомпрометировали себя), и подбирался подходящий под стать новым начальникам революционный сброд.

Сам Петлюра не знал при этом отдыха, он работал больше всех в своем «министерстве», приемы в коллегии Павла Галагана затягивались часто до глубокой ночи, совещания и заседания тянулись без конца, и тем трагичнее была безрезультатность всей этой работы.

Во время разговора моего с Петлюрой мне бросился в глаза крайне утомленный вид его и, особенно, водянисто-голубоватые глаза, выражение которых никак нельзя было уловить, они были какие-то остановившиеся в выражении и в то же время суетливо бегающие.
Приразговоре Петлюра не имел, видимо, обычая смотреть в лицо собеседнику, а все время обегал глазами комнату и своих сотоварищей, продолжавших бесцеремонно беседовать, как бы подчеркивая свое презрение к "просителю-генералу"».

Чикаленко:

«А я через синів знав усе, що діється на фронті, і про настрій нашого уряду, і що говориться і рішається в Центральній Раді.
Я радив Винниченкові організувати армію з куркулів-ґросбауерів, вибравши з козаків тих, що батьки їхні мають більше 10 десятин (гектарів), землі, а решту порозпускати по домах;
я певен був, що армія, складена з багацьких синів, буде твердо стояти проти большевиків, бо бачив, як мої земляки, сини заможних селян, були рішучо настроєні проти большевиків.

Але Винниченко і слухати про це не хотів, а всю надію покладав на армію, яку Секретаріат мав організувати з міських українських робітників.
Потім виявилося, що ця жменька свідомих українських робітників не могла встояти в Києві і супроти місцевих большевиків».

______________________________

Греків:

«Несмотря на патриотизм и правоверный демократизм, которые в иной области сослужили бы Украине большую службу;
несмотря на ореол, окружавший его с первого момента в среде войск, опираясь на который так легко было взять эти войска в свои руки;
несмотря на патриотический порыв в народе, использовав который, можно было создать новые войска;
несмотря на грандиознейшие склады бывших русских фронтов, обогатившие потом немцев (большевики даже не смогли их расхитить так они были велики), —
старые части были доведены до разложения, новые не сформированы, а те слабые формирования, которые удалось начать, были без пушек, без винтовок, без снаряжения и одежды.
Был военный министр, но не было ни министерства, ни войска, ни военного хозяйства; была лишь правоверная партийная политика, надежда на магические силы, которые сами собой должны были все создать по-новому, и хаотичная работа без плана и системы.

Для масс специальная работа Петлюры, как военного министра, еще не была понятна и не получила их оценки.
Для них остался факт существования такого имени на верху украинского войска с первых моментов независимой жизни Украины.
Благодаря тому, что в начале его карьеры его имя узнала вся масса украинцев, которая была на фронте и затем при развале его разошлась по всем уголкам Украины, Петлюра имел уже на Украине имя».
______________________________
Євген Чикаленко:
«Самостійники-соціалісти раз у раз піднімали на засіданнях Центральної Ради мову про оголошення України незалежною державою, доводячи, що це підніме в армії патріотичний дух, забезпечить її від большевизму.

Але Центральна Рада не одважувалася оповіщати України суверенною державою, зважаючи на змосковщений міський пролетаріат, який загрожував страйком в разі відокремлення України від Росії,
і можна було сподіватися большевицького повстання по всіх більших містах України, а на українську армію в боротьбі з большевиками покладатися не можна було».


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1707976.html.
Tags: история, крим, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments