Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 13 січня 1918 (31 грудня 1917 ст.ст.)

Алі Татар-заде
Як зустріли українці перший Щедрий вечір УНР.

Тоді, судячи з мемуарів, геть ніхто не зустрічав Новий рік за новим стилем, трималися всі старого календаря. Хоча самому тому календарю залишалося вже кілька тижнів.

Про Щедрий вечір залишили яскраві спомини Дмитро Дорошенко та Євген Чикаленко.
Як завжди буває в мемуарах, одна подія описана ними з розбіжностями.
Дорошенко, зокрема, приписує перше слово опівночі Винниченкові, Чикаленко - Шаповалові.
Не знати, в кого з них краща пам’ять, але в іншому вони не надто розбігаються.
Похмуру атмосферу передано обома однаково.
Тому ми спробуємо реконструювати новорічний бенкет, надаючи слово по черзі обом свідкам.

Дорошенко:

«Новий 1918-й рік наступав при дуже сумних ауспіціях.
Чернігів, Полтава, Харків, Катеринослав були вже в руках большевиків.
На місці кувалась зрада з боку крайніх лівих українських груп і підготовлялося повстання в Києві».

Чикаленко:

«Під таким вражінням сила народу зійшлося в клубі стрічати Новий 1918 рік, перший Новий рік в своїй Державі; був дехто з міністрів, а між ними й Голова Міністерства Винниченко».

Дорошенко:

«В залі Українського Клюбу в Києві зійшлась під новий рік громадка української інтеліґенції, щоб вкупі зустрічати новий рік.
Зібралася переважно стара інтеліґенція, “домартовської” доби».

Чикаленко:

«Коли пробило 12 годин і всі посідали за столи, то очі всіх звернулися на Голову Уряду, сподіваючись, що він перший проголосить тост за Україну і скаже відповідне слово.

Але він сидів мовчки, нахмурившись, а на прохання старшини клубу сказати хоч коротеньке слово рішучо зрікся, відмовляючись втомою».

Дорошенко:

«Настрій був у всіх невеселий.

Посідали за стіл.

Вибила дванадцята година.

Всі почали просити, щоб Винниченко сказав слово — традиційний новорічний тост.

Він відмовлявся.

Нарешті дами упросили його.

— Що я вам скажу? — почав Винниченко.
— Хіба те, що йде варвар з півночі і грозить знести і змести з лиця землі всі наші здобутки, зруйнувати нашу культуру, знівечити все, чим ми дорожимо й над чим працювали!

Ціла промова була овіяна глибоким смутком і песимізмом».

Чикаленко:

«Тоді звернулися до М. Шаповала, міністра пошт і телеграфу.
Він довго відмовлявся, вагався, а нарешті, якось наче несерйозно, наче жартома сказав приблизно таке:

— От ви, люди добрі, зібралися веселі, радісні стрічати перший Новий рік у своїй власній хаті і не думаєте і не гадаєте того, що цей перший рік, може, буде й останнім.
Я, як міністр пошти і телеграфу, що має найпевніші і найостанніші відомості, певний, що Україні зосталося жити, може, не більше двох тижнів.
Незабаром прийдуть сюди большевики і перевернуть все, що досі тут було зроблено, а уряд український повинен буде тікати».

Дорошенко:

«В такому ж дусі говорив по ньому й другий міністер — М. Шаповал, що вітав наступаючий новий рік словами “morituri te salutant!”»

Чикаленко:

«Ця промова зробила на всіх вражіння грому з ясного, чистого неба; на мент всі притихли, причаїлися, мов приголомшені.

А потім, наче не довіряючи Шаповалові, тривожно звернули очі на Винниченка, сподіваючись, що він спростує його слова.

Винниченко, бачачи, яке вражіння зробила на присутніх промова Шаповала, і бажаючи підбадьорити громадянство, почав доводити, що справа не така безнадійна.
Що справді, хоч ми, може, й не вдержимося в Києві, відступимо до Білої Церкви під захист Вільного Козацтва, то, опираючись на озброєне селянство, згодом витіснимо большевиків з України.

Винниченко, цей найліпший промовець з-між тодішніх політичних діячів, на цей раз мнявся, запикувався, підшукуючи вирази і, видно, страшенно хвилювався.
Не знаю вже, чия промова більше приголомшила присутніх - чи Шаповалова, чи його».

Дорошенко:

«Промови представників влади не сприяли заспокоєнню, і на другий день весь український Київ знав, що говорилось учора міністрами на бенкеті.
Але дійсність цілком оправдувала навіть найбільший песимізм.»

Чикаленко:

«Всі сподівалися, що Винниченко рішуче спростує слова Шаповала.
Скаже, що большевики вже оточені нашою славною армією і погинуть в Харкові, що становище Української Держави якнайкраще,
а він покладає надії на Вільне Козацтво, яке організує якийсь авантюрист Полтавець з легковажним д-ром Луценком і яке вибрало за свого отамана невідомого в українських колах російського генерала Скоропадського, який, кажуть, і говорити по-українському не вміє».

.
Оскільки вже згадано про Скоропадського, то слово і йому. Над чим він розмірковував в останні дні “старого року”?

Скоропадський:

«В это время ко мне приходила масса всякого народа: офицеры, помещики, общественные деятели, просящие защитить их.
Петлюра тогда тоже ходил ко мне, ему все хотелось организовать особый отряд из Козаков для выдвижения в сторону Полтавы.
Казаков в то время я ему положительно дать не мог, не из-за нежелания, а просто потому, что в Киеве, кроме Павлюка, других казаков не было.
Он на меня, как мне передавали, за этот отказ обиделся.

Для противодействия большевикам были войска не только украинские, по польские и чехословацкие, но не было никакого объединения в действиях, а главное, во главе украинских войск стоял Капкан, который совершенно не мог справиться с этой задачей.
Я был убежден, что если не примут решительных мер, Киев будет занят большевиками.

Теперь же я сблизился с французской миссией и ее главой, генералом Табуи, вот по какой причине.
В это время уже чувствовался разлад в Центральной Раде;
соц.-демократы проваливались, брали верх соц.-революционеры, анархия на местах все более увеличивалась, растерянность перед большевиками была полная,
Но главное, ходили неопределенные слухи о заключении сепаратного мира на всевозможных невыгодных условиях, причем называли много лиц из Рады, в том числе и Порша, принимающих большое участие в этом деле.

Мне и казалось, что если войти в соглашение с генералом Табуи,
(который, кстати, более или менее распоряжался польским корпусом и чехословаками, так как последние были от него в денежной зависимости),
и если примкнуть сюда некоторые из украинских частей, которые хотели идти ко мне,
можно было бы, не разгоняя пока Рады,
(так как внутри ее было полное несогласие и она сама стремилась, под страхом большевистской опасности, признать любую власть, лишь бы она была украинской),
объявить нечто вроде диктатуры, а уже потом видно будет, что делать».


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1713712.html.
Tags: история, левые, україна
Subscribe

  • "Веселая" дорога на дачу

    Вчера. Выехал в 15:20, до пл.Шевченко доехал нормально, а дальше началось... Сразу за перекрестком с окружной авария двух пафосных тачек. Затем через…

  • Димерський автопарк вранці 15 червня 2019 року (оновлено)

    Схоже на підпал. Багато різних бусиків займались нелегальним "ізвозом" Київ-Димер ‎ГО "Типовий Димер"‎ до Типовий Димер ✓ Typical DymerВподобати…

  • Жгуны

    Вчера. Участок Демидов-Дымер. Туда и обратно. Полный пофигизм. Горят в том числе и деревья. Пост спочатку надрукований тут:…

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments