Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 21 (8) січня 1918

Алі Татар-заде

— Оголошення вільного Штату “Ідель-Урал”.
— Кримський Курултай: дебати під звук пострілів
— Спільний бій дончаків та гайдамаків проти Махна.
______________________________
.
В Уфі на засіданні Національного парламенту (Мілят Меджліс, Millat Maclese) створено Колегію зі втілення Уральсько-Волзького Штату (КУВШ).
Головою КУВШ став 21-річний Галімджан Шараф, випускник Казанського медресе та студент-історик Петроградського університету.
Цього ж дня в Казані відкрився ІІ Мусульманський військовий з’їзд, який оголосив про створення в складі Росії Штату Ідель-Урал.

Таким чином на Волзі з’явилося одразу два центри «ідель-уральського» автономизму.
А оскільки кожен з них уособлював собою ще й центр двох різних мусульманських народів – башкирів та татар – то одразу між ними пішли тертя.
Башкирські організації опротестували включення своїх земель до Штату, натомість наполягаючи на створенні «Великої Башкирії».

А от у Сибіру ідею Штату підтримали організації сибірських татар і почали роботу над власною автономією.

Намагаючись заспокоїти башкирів, голова КУВШ Шараф наголосив, що всі народи Штату будуть рівноправні.
Він також пообіцяв (і невдовзі представив) чіткий план розмежування поміж волзько-уральськими народами, з урахуванням всіх мовних та демографічних деталей.
До Штату мала входити вся Уфимська губернія, а також частини Казанської, Симбирської, Самарської, Оренбургської, Пермської, Вятської.

Більшовики, відчувши реальну загрозу втратити величезні теріторії, ще й під їхнім же гаслом «самовизначення народів впритул до права на від’єднання», мобілізували свої національні кадри, щоб розколоти рух.
Окрім башкирів, право на власну республіку оголосили і татарські організації, а за ними й чуваські та фіно-угорські.
Дивним чином вони боролися за «самовизначення аж до відділення» не від Росії, а від ще не створеного Штату.

Сум’ятицю почав вносити й Ваїсовський рух (Waisilar xarakate) – вчення про «Велику Булгарію».
Якщо окремі національні проекти протиставлені ідеї Штату теріторіально, то Булгаристський рух, дублюючи теріторіально Ідель-Урал, протистояв ідеологічно.
Адже Ідель-Урал чи Волго-Уральський штат були проектами секуляристськими, тоді як булгаристи спирались на ідею Ісламу, очищеного від «нашарувань», та ігноруванням національних розбіжностей.
Тим самим анти-Штатівські рухи націоналістів були постійно спровоковані активністю булгаристів, які зовсім не брали участі в КУВШ, однак, вдало замінювали собою його ідею.
Як потім з’ясувалося, ваїсовським рухом неявно керували більшовики, попри кричущу ідеологічну розбіжність. А потім, коли булгаристи стали не потрібні, від них позбавились теж.

Таким чином, ідея Штату, задумана як компромис поміж повною окремістю національних республік та їхньою федерацією задля спільних питань, потрапила в типову пастку компромисних проектів.
Прихільники крайніх точок всередині проекту перетворили його на поле зіткнення поміж собою.
Автори проекту не врахували, що утворення Штату – це компромис з ким завгодно, окрім росіянських колонистів та колонизаторів.
Тим ніяким чином не хотілося ані автономій, ані тим більш незалежності в національних утвореннях, а маючи ресурс вони приклали всі зусилля щоб подібні проекти були поховані і дискредитовані.
Посварити «тубільців» було лише питанням техники.
.
______________________________
.
21/8 січня в Бахчисараї в зв'язку з відставкою членів уряду і ескалацією громадянської війни в Криму знову зібрався Курултай.
Він категорично не погодився з діями своїх радикалів:
«Нас дивує, - говорили на цьому засіданні помірні соціалісти, - коли у всіх приморських містах йде сильна провокація проти татар, як міг Челебіджіхан без узгодження більшості інших директорів ризикнути на такий демагогічний крок, як захоплення Народного будинку».
Відставку Челебіджіхана з голови Директорії затверджено Курултаєм.
«Ми проти того, щоб доля Криму залежала від волі однієї особи, проти перетворення Криму на арену міжнаціональної боротьби і чвар».
Ще раніше “Народний дім” в Сімферополі був звільнений і варту в ньому знято.
Позиції помірних соціалістів в Курултаї зміцнилися.

Але Номан Челебіджіхан залишився муфтієм та все ще користувався авторитетом і голосом.
Він запропонував тепер, щоб уникнути кроволиття, наступний компроміс:
Створення всекримського органу влади, що включає по 10 представників від СНП, більшовиків і татар.

Чудово розуміючи, що його ініціативу сприймуть як капітуляцію перед більшовизмом, він вточнює:
«Якщо ж ця ідея не може бути здійснена, то влада в краї по праву належить татарам.
Тим більше, що, крім єдиної реальної сили, яку в дану хвилину представляють татари, ніякої іншої сили в краї немає».

Іншу, значно жорсткішу лінію відстоює новий Голова Директорії.
Джафер Сейдамет, а також його прихільники 43 голосами проти 12 провели тезу в іншій редакції.
Курултай настановляє, що в Кримській народній республіці буде організовано крайову владу за згодою з Совєтом народних представників (СНП) але з чіткою приміткою - без большевиків.
.
______________________________
.
Тим часом тривають переговори, на яких Курултай представляли близький до більшовиків Ідрісов, а також Усеїн. Боданінський і Єнілєєв.
А від більшовицької групи переговори веде Ісмаїл Фірдевс (кримський татарин - комуніст) латиш Жан Міллєр (справжнє ім’я - Яніс Августович Шепте).
Гарантії більшовиків:
- недоторканність Курултаю,
- збереження татарських військових підрозділів,
- культурно-національна автономія,
- пропорційне представництво татар на з'їзді совєтів,
В обмін на:
- лояльний нейтралітет щодо радянської влади,
- відмова від співпраці з контрреволюцією і боротьба з нею,
- виборність командного складу ескадронів.

Проте як ми вже знаємо “з майбутнього”, більшовики просять перемир’я або миру лише в одному випадку.
Коли хочуть протягнути час щоб перегрупувати сили та вдарити зненацька.

Так у самому Бахчисараї, поки тривали дебати правих та лівих на Курултаї, а в сусідній будівлі “переговорювались” татари з більшовиками, в місті раптово опинилися 700 матросів з Севастополя.
Потім вони скажуть, що просто йшли мимо - завтра, коли їх буде розкрито, очеплено та роззброєно.

Почалося формування загону червоної гвардії в Феодосії.
Йому на допомогу прибув з Севастополя есмінець з 70 матросами, які й склали кістяк “місцевоїї” самооборони.
В околицях Феодосії ще трималися 300 ескадронцев.
Для боротьби з ними севастопольські більшовики прислали ще два міноносця, на яких прибув загін анархіста Мокроусова.
Зусиллями севастопольсько-феодосійських загонів ескадрони Кримського штабу були відкинуті глибоко в степ.
20/7 січня матросами захоплена залізнична станція Владиславівка
Одночасно більшовики “простягли руку дружби простим татарам”, включивши у склад свого феодосійського ревкому двох татар (звісно ж, більшовиків).
.
______________________________
.

В Ялті вже кілька днів встановлене “перемир’я”.
Більшовики використали його лише для того, щоб підтгянути побільше матросів з Севастополя.
Також - витратили час на агітацію грецького батальону, який був зформований Сейдаметом, а тепер налаштований “проти татар”.
Ялтинський Совєт всупереч перемир’ю, чи то “в рамках” його, почав вимагати видачи йому зброї, яку конфіскували кримські татари в попередніх перестрілках.
А під покровом ночи маску скинуто - в Ялту прибув з Севастополя есмінець “Гаджібей” з озброєнням для ялтинського загону червоної гвардії.
З есмінця був висаджений десант у 200 чоловік.
Разом з червоногвардійцями вони напали на татарський ескадрон і загін російських офіцерів, захопили арсенал.
При цьому посилалися, що лише виконують волю ЯлтСовєта.
Урядові війська відступили до села Дерекой і 'разом з татарським населенням стримали наступ чорноморців. Нічна атака матросів змусила ескадронцев відступити до села Никита.
У цих боях, за відомостями газет, втрати з обох сторін склали 150 чоловік.
.
______________________________
.
Генерал Врангель у ці дні якраз переховувався в Большій Ялті.
Тижнем раніше він відкинув пропозицію Сейдамета щодо участі в антибільшовицькому військовому ділі.
Він думав відсидитись сам, як приватна особа, у себе на дачах.

Пьотр Врангель:

«21/8 января утром по городу распространились слухи,
что ночью произошло столкновение между двумя эскадронами Крымских драгун, расположенных в Ливадийском дворце, и местной красной гвардией,
что крымцы отошли в горы, и власть в городе захвачена советами.
Около полудня, от имени советов, появились прокламации, указывающие на то, что отныне единственною властью в городе является местный совет, и требующие немедленной сдачи обывателями всякого оружия.

Под вечер прибыло в город судно, и высадившиеся матросы, руководимые членами местного совета, приступили к повальным обыскам.
Эти обыски не миновали и нас.

Часов в десять вечера к нам на дачу на Нижне-Массандровской улице явились человек шесть матросов, обвешанные пулеметными лентами и гранатами.
Предъявили какой-то мандат и требование допустить их для производства обыска в квартиру.
Я отдал приказание их впустить и предоставить полную свободу, наблюдая лишь за тем, чтобы, воспользовавшись обыском, представители “революционного народа” чего-либо не стянули.

Все имевшееся у нас оружие еще с утра было надежно спрятано в подвале и на чердаке.

Сам я во время обыска, дабы избегнуть необходимости разговаривать с проходимцами, сел за карточный стол и начал играть в пикет со своим сынишкой, совершенно не обращая внимания на шаривших по столам и комодам матросов.
Последние всячески, видимо, старались вывести меня из себя, делая вслух дерзкие замечания, намеренно производя шум и передвигая мебель.
Но убедившись, что ничто не действует, оставили нас в покое.
К этому испытанному приему я впоследствии прибегал не раз во время обысков».
.
______________________________
.
Перенесемось у Запоріжжя (Олександрівськ), зайнятий анархистами Махна та більшовиками Богданова.

Нестор Махно:

«В это время пришли вести о том, что около 20-ти воинских казачьих эшелонов направляются из Апостолова, через Никополь, на Александровск, с целью прорваться на Дон и соединиться с армией Каледина.

Был холодный январский день.
К вечеру стал моросить снежок, началась оттепель.
Наши боевые части заняли позиции, окопались.
Мы сговорились по телефону с казачьим командованием, условились назначить делегатов, которые съехались бы на полпути между станциями Кичкас — Хортица и выяснили, что и какая из сторон хочет.

С нашей стороны делегация представлена двумя командирами группы Богданова; затем, независимо от нее, от отряда матросов — тов. Боборыкиным, от отряда александровских анархистов — Марией Никифоровой, от революционных крестьян Гуляйпольского района и гуляйпольской группы анархо-коммунистов — мною.
К шести часам вечера мы сели на паровоз и подъехали к условленному месту.
Навстречу нам подошел паровоз с одним вагоном с делегацией казачьих частей.
Среди казачьей делегации были офицеры и рядовые казаки.
Но рядовые ничего не говорили.
Говорили офицеры, говорили гордо, хвастливо, иногда даже с руганью;
в особенности ругань эта прорывалась, когда со стороны нашей делегации тов. Боборыкин заявил, что мы их вооруженными на Дон через Александровск не пропустим.

Провозились мы с ними, а они с нами час времени, и может еще возились бы, уговаривая друг друга, если бы не услыхали от казачьей делегации заявления, что они у нас и спрашивать не будут пропусков через Кичкаский мост и г. Александровск.

— Нас, — заявил нам их представитель, — движется 18 эшелонов казаков Дона и кубанцев — лабинцев, да 6 или 7 эшелонов гайдамаков Центральной Рады.
(якобы вышедших из Одессы и в дороге примкнувших к казакам с целью пробраться на левый берег Днепра и повести борьбу против „кацапiв“).

Выслушав это хвастливое заявление делегации, заявление, которое сопровождалось матерщиной, наш делегат ответил:
— В таком случае, мы уезжаем от вас. Переговоры наши кончены. Ваше поведение мы, представители революционных крестьян, рабочих и матросов, считаем желанием вызвать братоубийственную кровопролитную бойню…
— „Можете двигаться — мы вас ждем!!!..

И мы все в ту же минуту вышли из их вагона, сели на свой паровоз и возвратились к линии фронта.
Казачья делегация двинулась в свою сторону.

(Далі йде розлогий опис першого бою махновців з дончаками)

Казаки придвинулись к нашей позиции и открыли огонь.
Затрещали ружья и пулеметы с нашей стороны,
И настолько сильно и метко, что передний казачий эшелон дал быстрый ход назад, изредка отстреливаясь, отдаленными выстрелами из винтовок и пулеметов.
Но, так как, вслед за этим первым эшелоном, вышедшим со станции Хортица в наступление против нас было пущено казачьим командованием несколько эшелонов,
то отступающий первый эшелон, идя быстрым ходом навстречу идущим им на подмогу, налетал на один из них, сбил его и сам слетел с рельсов.

Это крушение было настолько сильно, что много вагонов было разбито, люди и лошади убиты.
Оно же, это крушение заставило казачье командование оттянуть все воинские эшелоны, остававшиеся на станции Хортица, назад по пути к Никополю, выделив в то же время делегацию, преимущественно из казаков, человек в 40, для переговоров с нами.

Эта делегация прибыла под белым флагом к нам ровно в 3 часа дня 21/8-го января 1918 года.
Мы встретили делегацию казаков с особой радостью, привели ее в штаб командования боевым участком,
С особым интересом расспрашивая ее, с чем она пришла, после неудачи — силой прорваться через революционную территорию?

Делегация сообщила нам, что за казачьими эшелонами шло несколько эшелонов гайдамаков, мечтавших при помощи казаков Дона и Кубани, занять город Александровск и пойти по селам и деревням избивать «кацапiв» и «жидiв», не признававших «православной вiры», мешавших им водрузить над землею «Неньки Украины» желто-бланкитное знамя погромов и убийств иноверцев.

— Но после вчерашнего неудачного нашего наступления на вас, — сказала казачья делегация, — после крушения эшелонов и приблизительного выяснения ваших сил и сил, поддерживающего вас населения данной местности, они, гайдамаки, ушли назад по направлению Никополь — Апостолово…
Наше же казачье командование сговорилось с казаками не возвращаться назад, а повести с вами переговоры для мирного перехода через занимаемую вами территорию.

— Мы, — сказала казачья делегация, — согласны сложить оружие, оставив при себе лошадей с седлами и по возможности шашки….

С этим командование нашего фронта не согласилось, ибо хорошо понимало, что для казаков лошадь под седлом и шашка — главнейший род оружия, как для перехода, так и для первой внезапной схватки с противником.
В особенности с таким противником, каким в это время являлись вооруженные силы революции, которые фактически и в большинстве случаев были только сырым материалом, как для наступательных, так и для защитительных военно-революционных действий.
Делегация казаков в конце концов отказалась от шашек, но настаивала на лошадях и седлах.
И это настаивание было категорическим.
Здесь они ссылались на свои казачьи традиции: без своего коня и седла не являться ни домой, ни на службу.
И наше командование, по целому ряду внешних причин и поскольку это оправдывалось тактическими соображениями, принуждено было с этим согласиться.
После этого соглашения, часть казачьей делегации возвратилась к своим эшелонам, часть же осталась у нас.

Гайдамацкие воинские части Украинской Центральной Рады, которые возвратились назад на линии Никополь — Апостолово, узнав, что донцы и кубанцы согласились сложить перед революционным фронтом свое оружие, направились из Апостолово в район Верховцево — Верхне-Днепровск».
.
______________________________
.
А тим часом на Дону.
Зі спогадів генерала Богаєвського, який тільки днями повенувся з України та одразу ж отримав призначення, практично, на губернаторську посаду в Ростові.

Афрікан Богаєвскій:

«Как-то раз мне сообщили радостную весть, что поднялась вся А-ская станица.
И после станичного сбора, прошедшего с необыкновенным подъемом, постановила сформировать две пеших и одну конную сотню для решительной борьбы против большевиков.
Было сказано, конечно, много патриотических речей, проклятий большевикам, посланы по начальству депутации.
Сверх ожидания, сотни были действительно сформированы; оружия и одежды оказалось достаточно.
Когда все было готово, станичников взяло раздумье: стоит ли посылать свои силы в Ростов или Новочеркасск, где и без того кроме них были вооруженные части?
Помитинговали и решили, что не стоит: лучше послать их для защиты своего юрта с севера.

И вот а-ское воинство отправилось воевать с красными на хуторах верстах в восьми к северу от станицы.
Постояли там два-три дня без всякого дела.
Потом погалдели и по чьему-то совету решили послать к большевикам делегатов, чтобы узнать, что это за люди и зачем пришли на Дон.
Делегаты вскоре вернулись и доложили, что большевики такие же люди, как и все, и пришли они на Дон, чтобы помочь братьям-казакам освободиться от дворян и помещиков и т. д.

Доклад происходил на выгоне за хутором.
Обсуждение его и речи ораторов затянулись до вечера.
Стало холоднее, на землю пал туман.
Станичники продолжали галдеть.

Вдруг неожиданным порывом ветра рассеяло туман,
и они, к величайшему своему ужасу, увидели недалеко от себя в полном боевом порядке с обнаженным оружием готовый к атаке конный полк.
С неистовым воплем "большаки!" весь митинг моментально рассеялся кто куда попало.
Многие бросились вплавь через речку вблизи хутора, покрытую тонким льдом, и разбежались по степи.
Часть ускакала в станицу и сообщила туда страшную весть.

Всю ночь станица была в тревоге.
А наутро выяснилось, что так напугавший храбрых станичников отряд оказался 6-м Донским полком, который в полном порядке прибыл с фронта на Дон и двигался на Новочеркасск.
Наткнувшись в тумане под вечер на большую шумевшую толпу, донцы приняли их за большевиков и на всякий случай приготовились к бою.
На другой день все а-цы вернулись домой.
Некоторых, неожиданно получивших ледяную ванну, полузамерзших, их жены разыскали в степи и на санях привезли домой.
Так грустно окончился этот своего рода "Ледяной поход"...»


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1717113.html.
Tags: история, крим, рассея, україна
Subscribe

  • ... йшов восьмий рік війни з Росією.

    Diana Makarova Поїхали якось два дембеля по гриби. Ну, слово за слово, рулять по лісовій дорозі, ну, трохи заблукали, там повернули, тут…

  • Diana Makarova · СКОТНИЙ ДВІР

    14 вересня о 23:31 Отара. Це називається - отара. Це коли багато овець, але попереду обов'язково - що, думаєте, баран? А от і ні. Баран ідіот, він…

  • Гонгадзе...

    Євгенія Закревська 17 вересня 2020 р. · Літо 2000 року, коли за Гонгадзе вже їздила ментівська наружка, а в АП голоси схожі на... осіб, чиї імена не…

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 116
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments