Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому, 28/15 січня.

Алі Татар-заде
До більшовицького повстання в Арсеналі готувалася лише одна людина - комендант Києва, інженер на ім'я Михайло Ковенко.
Всім іншим було "не до того".

Дмитро Дорошенко:

«Вночі з 27/14 на 28/15 січня мене збудив дзвінок телефону.
Схоплююсь, підходжу, питаю — хто такий?
Відповідь — комендант міста Києва Ковенко.
— «Чим можу служити?»
— «Така річ, пане комісаре: нам потрібен ваш автомобіль, реквізуємо, але пізніше, коли ви довідаєтесь, задля чого беремо вашу машину, самі будете дякувати».

Мені не залишалось нічого іншого, як апробувати цю ґалянтну реквізицію.
До «реквізицій» мого нещасливого авта аґентами української влади я вже звик: тількищо приїду, бувало, з Чернігова — налітає якийсь полковник Капкан, чи який інший «отаман» і реквізує моє авто.
Іду до Петлюри, до Порша, скаржусь на беззаконне пограбування авта, без якого я не можу виконувати своїх обов'язків, — удавалось відбити назад.
І саме за тиждень перед нічною розмовою Ковенка, забрано було таким же способом моє авто, але допоміг повернути товариш військового міністра Жуковський, заявивши, що не можна самовільно забирати у високого урядовця Української Народньої Республіки авто, потрібне йому для службових роз'їздів.
(я був визнаний на своїм уряді галицько-буковинського комісара й українським правительством)
Отже вчинок Ковенка мало мене здивував,

і я на другий день ранком побрив уже пішки до міністерства військових справ , де мав якісь справи.
(воно містилося в будинку колегії Павла Ґалаґана на Фундуклеївській вулиці)
Парадний вхід було зачинено і на ньому висіла оповістка, що сьогодні в міністерстві занять нема.

Я пройшов через браму й двір і побачив, що співробітники міністерства, урядовці, писарі, чогось озброюються й кудись вирушають.
Всі якось похмурі, неохоче відповідають.

Тільки я й довідався, що на Печерську якісь заворушення.
Я пішов до будинку Центральної Ради, і там уже мені розповіли, що сталося:
вночі вибухло большевицьке повстання на Печерську, серед робітників Арсеналу.
Ніхто їх не втримував
І як би не «Вільне Козацтво», яке незадовго перед тим організував у Києві Ковенко (переважно з робітничої та шкільної молоді), то большевики захопили б ціле місто.
Кількасот «вільних козаків» сміливо кинулись на повстанців і обложили їх в Арсеналі.
Так і на цей раз Ковенко врятував ситуацію.
Справді, він мав рацію забрати авто, бо воно було дійсно йому потрібне».

.

Олександр Жуковський:

«В ніч з 28/15-го на 29/16-те січня, біля години ночі, вартовий старшина прибіг до мене в отель Ермітаж Військового Міністерства, яке містилось в той час на Фундуклєєвській вулиці в будинкові Колегії Галагана, розбудив і доклав:
— Частина козаків Сагайдачного полку пішла в арсенал, захопила його і подала гасло до большевицького повстання.
На окраїнах теж небезпечно – звідти сподіваються, що скоро почнеться наступ большевицьких повстанців.

(“От так маєш, те, чого сподівались – почалось, чого боялись і старались всіма силами відвести, нарешті прорвалось.
Що то буде?!)

Треба було негайно прийняти відповідні міри, та довідатись в чім річ, які зроблені розпорядження і як діло обстоїть з контр виступом.
Я швидко одягся, заспокоїв дружину, розбудив брата і Малика (старшина – завідуючий загальною канцелярією політичного відділу Міністерства), яким наказав негайно йти до Міністерства.

На коридорі в отелю почалась біганина, тут мешкала більшість займаючих значні посади у військовому Міністерстві.

Довідавшись, що Начальник Генерального Штабу Отаман Бобровський ще спокійно спить і гадки не має про події, я розбудив його, повідомив і сказав, що ж, коли йому потрібно буде мене найти – знайде в Міністерстві.

Також всіх старшин, яких мені прийшлось здибати на коридорі і які звертались до мене з запитанням, що робити, попереджав, що ліпше всього вони зроблять, як зберуться в Міністерстві, де і вирішиться план роботи служащих Міністерства.

Коли я прийшов до Міністерства, то тут забачив надзвичайну картину.
Всі майже писарі були в зборі, безтолково бігали, галасували, хто суєтився, снували по всіх кімнатах Міністерства.
Розбирали зброю.
Зброї було досить, – я як передбачав, що вона потрібна буде і загодя наказав, щоб заготовили її.
Крім гвинтівок, були кулемети, набої та ріжних сортів ручних гранат.
Писарі не були організовані в строєвому відношенні і позаяк вони не розбивались на чоти та рої, то приходилось із цього хаосу утворити хоть щось небудь подібне до строєної одиниці і тут на дворі приступив до сформування сотні.
Наказав хто має зброю виходити на подвір’я і строїтись, розбив на чоти, рої і тут же на дворі прийшлось обучати стрільбі, бо багато із писарів не вміли керувати і володіти японськими рушницями.

Скінчивши показ, як стріляти та заряджати вінтовки, нашвидку сформовану сотню розбив на три зміни і одна зміна вийшла патрулювати в районі Фундуклєєвської – Бібіковський бульвар, Володимирська і Хрещатик.
Вислав 2 розвідочні партії по ріжним напрямкам на Печерськ до Арсеналу з метою розвідати, як там діло обстоїть, а також, декілька партій в бік Товарного вокзалу – та Поділ, як місця небезпечні.

Коли я увійшов в Кабінет, то тут вже було декілька старшин Військового Міністерства.

По телефону я став викликати Шинкаря – командуючого округом, але добитись якого-небудь толку не міг – мабуть, нікого не було біля телефону і прийшлось очікувати відомості від висланої розвідки, щоб по ним орієнтуватись в обстановці.

Покликав вартового старшину і віддав розпорядження, щоби негайно він вислав для збільшення команди охорони на телеграфну станцію (по Володимирській вулиці) та Управління Південно-Західних залізниць, бо я не був переконаний в певності команд охорони цих кожних пунктів.
Таким чином натуральним шляхом у мене зразу утворився досить великий район під доглядом і охороною.
Відсутність старшин вищого рангу викликало бурю незадоволення серед писарів охорони команди та урядовців.
Почали глузувати над ними, кепкувати, а то й просто вигукувати, що нам не потрібні такі старшини, котрі в небезпеку кидають свою справу і не стають з рушницею в руках для захисту від ворога.
“Жалування українськими грішми та ще й побільше охочі приймати, а як стати на оборону тої ж України, то тікають – ганьба – геть таких зрадників”.
Прийшлось заспокоювати, находить ріжні викрути, посилаючись на те, що зараз ніч і не всім відомо про події.

Але правду я повинен констатувати, що і тут офіцерство в більшості залишилось ”офіцерством”.

Начальник Генерального Штабу Отаман Боровський прийшов тільки біля 12 год. дня, а де був до сього часу невідомо – не міг же він з 1 год. ночі до 12 год. дня натягати свої штани.

Підполковник Генерального Штабу Акінтьєвський хоча й прийшов в Міністерство, але повертівся-повертівся, взяв рушницю в руки, подивився на неї, а потім десь зник.

Не буду зараз перелічувати по прізвищам всіх старшин, бо багато часу та паперу витрачу.

Вислав также патруль на квартиру до М.Порша, який був тоді Військовим Міністром, з докладом про події.
Через годину вислані розвідочні партії почали повертатись і докладувати про події.

Виявилось, що повстання поки що неорганізовано почалось – що тільки починається і захоплення Арсенала – це перший початковий стріл, це маньовренний хід і гасло до повстання.
Як на Подолі, так і в инших місцях спокійно і не помітно ніякого зворушення.

Я міркую, що як би було зібрати негайно тверді і рішучі військові сили та зразу без всяких балачок та переговорів, повести наступ на Арсенал і якою б дорогою ціною не обійшлось би, а взяти його, з повстанцями розправитись, як з зрадниками, то в самому корні повстання було б підрублено і значно менше нервів коштувало б.

І хто його знає, як би тоді розвернулись би події.
Тільки твердість, рішучість та швидкість в подавленні цього зародишу повстання, цієї пожежі, яка кинула українські демократичні керуючі кола в безодню нових іспитів та страждання., привело б до бажаного кінця.
Проява м’якості, слабості волі та нерішучість з нашої сторони піддавала енергії та певності ворожій стороні.

Але...

От оце “але” завше воно на дорозі стоїть, завше мішає, перешкоджає, плутає все і доводить іноді до катастрофи».


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1721582.html.
Tags: история, київ, левые, україна
Subscribe

promo don_katalan декабрь 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments