Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

#сто_років_тому. А як щодо військового керівництва УНР?

Алі Татар-заде
В рубриці ми вже розглянули низку факторів, які призвели до падіння Києва перед більшовиками.
«Нейтральність» або й ворожість полків, люду Києва, офіцерства, яке перебувало в Києві, зрада церкви, заколот есерів.
А як щодо військового керівництва УНР?
.
______________
.
Військове керівництво на той час перебувало у руках есерів.
Буквально в день повстання було викрито заколот лівої частини есерів – вони хотіли захопити владу та оголосити її радянською, щоб тим самим, як думали, зупинити більшовиків.
Заколот провалився. Заколотники були заарештовані.
А так би вони потрапили прямо в новий уряд, не вистачило буквально доби, щоби їх затвердила Центральна Рада – адже списки подавала вся фракція есерів, як ліва так і права частина.
І щодо арешту заколотників есери (праві та центристи) не змирилися – вже йшли бої, вже гармати обстрілювали Київ, а в Раді слухали вимоги правлячої партії есерів випустити своїх лівих товаришів.
Але подивимось на персоналії, хто тоді відав обороною Києва.
Два штаби – один Ковенка (того самого, який розкрив заколот та зарештував лівих есерів).
Другий – Шинкаря, есера-боротьбиста, представника лівого крила.
Також міністр був есером (принаймні, так його представив прем’єр Голубович), Немоловський.
.
______________
.
Командувач Київської військової округи у дні повстання Арсеналу та навали Мурав’йова - Микола Шинкар
Товариш військового міністра а невдовзі сам військовий міністр – Жуковський. Між іншим сам есер. Ось як він описує Шинкаря у різних фрагментах.
.
Жуковський:
1.
«Командуючий Київським округом Шинкар не проявив зразу рішучості, бо він сам стояв на роздоріжжі, він сам схилявся в сторону большевиків, а тому ж і не дивно, що не було у нього завзяття.
Він належав до групи лівих, які в той час йшли на згоду з большевиками, і в основу соціальних і політичних реформ клав той же комунізм.
Вже тоді починався розкол серед Українських партій с-д і с-р.»
.
2.
«Командуючий Округою – Шинкар – теж певна людина.
По своїм політичним поглядам належав до лівого крила с-р.
Не думаю, щоб Шинкар міг стати в порозуміння з большевиками, він був перш всього українцем, але з поглядами большевицькими, а тому у нього не було того запалу до боротьби, який являється у людей ріжних політичних переконань».
.
3.
«Напевне не знаю, але мені здається, що Шинкар старшина ще мирного часу.
Учасник великої війни має нагороду Св.Володимира 4 ст., це до деякої міри свідчить про його бойові здібності.
Взагалі Шинкар уявляє досить талановиту і цікаву людину.
Вдумливий, критично відносящийся до всього, щирий демократ і переконаний соціаліст, підносило його авторитет в очах козаків і тому він впливав на них.
Твердий волею в досягненні поставленої мети, гаряча любов до батьківщини не зупиняла його ні перед чим, навіть тоді, коли це явно було небезпечним для життя, а вміле поводження з людьми піднімало авторитет влади».
.
4.
«Миж іншим вияснюється, що Шинкар не тому не хтів битися з большевиками, що втеряв безнадійність, а тому, що він стояв на стороні комуністів.
Так по крайній мірі сам Шинкар сказав мені в січні 19 р.в Київі, коли я з ним побачився.
Мені здається у Шинкаря тоді не сформувались сталі погляди, він стояв на роздоріжжі, з великим схилом в сторону большевиків».
.
5.
«Для Командуючого Шинкаря і Греківа було очевидним, що продовжувати далі боротьбу, крім жертв нічого доброго не принесе.
Треба признатись, що вони обидва тут були розчаровані во всьому; упали духом, а втома от безсонних ночей остаточно доконала їх, обидва подали рапорта про одставку.
Шинкар після одставки від Командуючого Округою поїхав до себе додому на повіт Звенигородський полікуватись від того зневір’я, моральної втоми та фізичної».
.
______________
.
Скоропадський теж зіткнувся з Шинкарем в ті дні, коли йшли бої за Київ. Сам Скоропадський дуже вчасно полишив палаючу столицю – як він сам пише, інакше б його гарантовано вбили . Але й тут його випередив Шинкар.
.
Скоропадський:
«20-го числа января я решил во чтобы то пи стало добраться до Белой Церкви.
У меня был шофер, но автомобиля не было.
У Шинкаря, по должности, был автомобиль, а шофера не было.
Я узнал, что он хочет ехать в Звенигородку и там образовать части для противодействия наступлению большевиков.
Я послал ему сказать, что я дам ему шофера, если он меня свезет в Белую Церковь.
В результате он немедленно укатил, убедив шофера, что все изменилось и что меня ждать не нужно.
Хотя это маленький штрих, но я понял, что этот человек не из особенно добросовестных»
.
Трохи пізніше, в день 26, коли Київ вже було віддано большевикам:
Скоропадський:
«К 26-ому января мы только в три часа подъехали к Звенигородке.
В Звенигородке, (…) и к моему неудовольствию, там же оказался и Шинкарь со своими приверженцами.
здесь Шинкарь объявил себя нечто вроде начальника
Я повидался с Шинкарем и упрекнул его за его отношение ко мне в истории с автомобилем.
Он начал оправдываться, рассказывая, что не мог ждать,
так как ему нужно было спасти какого-то раненого офицера,
но что он выслал за мной другой автомобиль
и что я напрасно его не дождался,
что здесь он собирает людей и формирует части для того, чтобы идти на Киев.
Я уже знал, с кем имею дело, и относился к нему осторожно».
.
______________
.
Це був командуючий округом, який боронився від Арсеналу та Мурав’йова.
А от новопризначений військовий міністр УНР Немоловський.
Слово знову його наступнику Жуковському, який після щезнення Немоловського став виконувати його обов’язки.
.
Жуковський:
1.
«Портфель Військового міністерства перейшов до с.р.
Предлагали мені портфель, але я відмовився і таким чином за місце М.Порша був призначен Немоловський, родич Голубовича.
Голубович виставив кандидатуру Немоловського, як с.р., але тепер в розмові з Голубовичем вияснилось, що Немоловський нігде в партії с.р. не числився.
Родич він Голубовичу такий: Немоловський женився на матері жінки самого Голубовича, одним словом, як видно, діло йшло про “пристроїти” свого родича.
Самий головний свідок про те, що він за людина, являється він сам в такій справі, що коли Ц.Р. і уряд вийшли із Київа, то Немоловський благородно дезертирував з поля бою.
Остання красива дія Військового міністра, досить характерно свідчить про його внутрішню цінність і про те, яким він був патріотом для своєї батьківщини.
Він опинився аж в самій Москві, кинувши все Військове міністерство, всі діла на волю Божу.
Спасав, як заєць, свою шкуру.
Цьому не приходиться дивуватись, бо общипаний, облізлий горобець завше їм буде, нехай які тоги та плащі царственні не натягує на себе.
Не мав горожанського почуття, розуміння дому, і обов’язку, що він як військовий міністр, як символ державної бойової сили, як верховний керівник цеї сили повинен до загину стояти на своєму посту.
Він повинен був сам взяти нарешті рушницю і кинутись на ворога, ліпше вмерти на посту, ніж як загнана собака, підобравши хвіст, без оглядки тікати, спасая свою шкуру».
.
2.
«Організаційними і другими здібностями щоб обладав новий п.міністр не берусь сміливості сказати, бо Немоловський був всього-на-всього тільки три чи чотири дня міністром,
але і таке коротке пробування залишило дуже багато наслідків, з якими прийшлось рахуватися мені потім.
Із розпоряджень, які були їм зроблені, я візьму тільки декілька і по ним правда можна буде скласти деякі висновки.
Перше розпорядження: “видати всім служащим за три місяці вперед місячне удержання”.
На це потребувалось видати коло 2-х міліонів карб., тоді як у нас кожна копійка була на рахунку.
В державній скарбниці грошей не було; прибутків чекати нізвідки, а тут хто його зна, чи не прийдеться вивтікувати всім державним установам із Київа і почати вести організацію і наступ зі сторони.
Що, нарешті, й вийшло.
Друге розпорядження: «право самостійно формируватись польським військовим частинам без обмеження як місцевістю, так і кількостю».
Польські війська на Поділлі серед польських панів та ще близ Галичини, боротьба за яку в недалекому часі повинна загорітись між українцями і поляками, не віщувало нічого доброго.
Військовий міністр Немоловський дуже багато видав льоялів полякам, щодо формування військових частин, з чим мені прийшлось рахуватись.
Поляки весь час старались концентруватись на Поділлі, біля кордону Галичини.
Що у них були наміри в майбутньому скористатися своїм розташуванням, то в цьому не було ніякого сумніву.
Третє: самовільно не порозумівшись з Штабом округи віддав наказа про отхід січових стрільців із Київа на відхід до м.Святошина, чим значно зменшив сили гарнізону м.Київа.
Крім того, в необхідний мент вирішено було кинути велику військову частину в обхід на Деміївську, для того, щоб звідти повести наступ на ст.Київ-II і по залізній дорозі до залізнодорожного мосту, то за віддаленням міста відхіду в призначений і необхідний для цього мент січові стрільці, як вільна частина, не могли виконати такого завдання.
Помню, Боже, як перехвилювалися тоді всі, що не можуть вовремя січові прийти, як хвилювався Михайло Сергійович.
Скільки було розіслано посланців тільки щоб знайти їх, і взагалі, скільки витратили часу, поки довідались від самого Немоловського, куди ділись січовики.
Не виконання цього завдання і обезпилення гарнізону м.Київа значно збільшило деморалізованість військових оперуючи частин».


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1725401.html.
Tags: история, київ, левые, україна
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments