Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

УНР: Сутінки. 28 квітня 1918, останній день керування Центральної Ради

Алі Татар-заде
13 год ·
УНР: Сутінки.
28 квітня 1918, останній день керування Центральної Ради. А разом з нею - і всього республіканського устрою.
Надвечір’я УНР #сто_років_тому нам змальовують безспосередні сучасники і свідки тих подій.
.
______________
.
Алєксєй Гольденвейзер:
“Из киевских воспоминаний”
.
Наши политические круги, и прежде всего рада, были чрезвычайно взволнованы приказом Эйхгорна.
Малая Рада собиралась 27 апреля три раза: утром в закрытом заседании, вечером в открытом и ночыо снова в закрытом.
Премьер Голубович в открытом заседании заявил с трибуны протест против нарушения германцами суверенных прав Украинской народной республики;
он сказал, что правительство обратится в Берлин с требованием об отозваний из Киева представителей высшего германского командования.
После речи Голубовича начались прения.
Говорил в тот вечер, впрочем, один только представитель «руководящей фракции» — украинский эсер Янко, а затем заседание было прервано до следующего дня.

На следующее утро, при громадном стечении публики, заседание возобновилось.
Настроение было очень встревоженное, но не безнадежное.
В кулуарах Рады передавали, что от берлинского посланника Севрюка получена телеграмма с благоприятными сведениями.

По открытии заседания, первым выступил представитель украинских эсдеков Порш,
после него Винниченко, впервые появившийся в раде со времени ее бегства из Киева в январе 1918 года.
Винниченко говорил часа полтора,
он прочел нам целую лекцию об украинском национальном движении.

Затем появлялись на трибуне представители «меньшинств» — эсер Зарубин, поалей-цион Гольдельман, еврейский социалист Шац.
Все речи в той или другой форме протестовали против поведения немцев.

Зарубин, как убежденный украинофоб, перекладывал вину на правительство, призвавшее немцев.
А Шац, молодой человек с франтоватым видом, так увлекся своим красноречием, что назвал 70-летнего фельдмаршала Эйхгорна «прусским лейтенантиком с нафабренными усами».
.

Министерская ложа была в начале заседания полна, но постепенно большинство министров, в том числе Ткаченко и Жуковский, исчезли.

Помню, как поразило меня в этот день осунувшееся лицо Ткаченко и лихорадочный блеск его глаз.
Заседание все продолжалось, приближалось время перерыва, мы начинали уже уставать
и около 4 часов дня на трибуне появился Рафес.

Его речь — последняя речь, сказанная в Раде, — была очень удачной.
Ои пытался очертить реальное положение вещей, потонувшее «в море слов, сказанных сегодня к делу и не к делу».
И эта неприкрашенная действительность состояла, по его словам, в том, что немцы совершенно пренебрегают Радой и правительством и начинают хозяйничать по-своему.
Такого оборота событий следовало ожидать с того момента, как немцев призвали;
и за него ответственны те, кто призвал их.

— «Говорю это, — сказал Рафес, — не с злорадством, а с печалыо в душе»...

Во время речи Рафеса кто-то подошел сзади к председа-тельствовавшему Грушевскому и шепнул ему что-то на ухо.
Грушевский ничем не реагировал на сообщенное ему известие и только через несколько минут, посмотрев на часы, заметил Рафесу, что его время закончилось.
Рафес, однако, продолжал.
Через несколько минут Грушевский снова обратился к нему со словами:
— «Ваш час скончився».

Рафес еще говорил заключительные фразы своей речи, когда с лестницы донесся шум, дверь в зал растворилась, и на пороге появились немецкие солдаты.

Несколько десятков солдат тотчас вошли в зал.
Какой-то фельдфебель (потом выяснилось, что это был чин полевой тайной полиции) подскочил к председательскому креслу и на ломаном русском языке крикнул:

— «По распоряжению германского командования, объявляю всех присутствующих арестованными. Руки вверх!»

Солдаты взяли ружья на прицел.
Все присутствующие встали с места и подняли руки.
С поднятыми руками, саркастически улыбаясь, стоял на трибуне Рафес.

Порш (как будто в знак своей немецкой лойяльности) высоко поднял руку с номером «Neue Freie Presse»; в другой, также поднятой руке он держал свой паспорт.

Грушевский, смертельно бледный, оставался сидеть на своем председательском месте и единственный во всей зале рук не поднял.
Он по-украински говорил что-то немецкому фельдфебелю о неприкосновенности прав «парламента», но тот еле его слушал.

Немец назвал несколько фамилий, в том числе Ткаченко и Жуковского, которые приглашались выступить вперед.
Никого из названных в зале не оказалось.

Тогда всем депутатам было предложено перейти в соседнюю комнату; при этом в дверях залы заседания солдаты ощупывали нас, ища оружия.

Мы столпились в указанном нам помещении.
Комизм положения невольно настроил всех юмористически.
Обсуждали вопрос, что же с нами будет — поведут ли в тюрьму или, может быть, вышлют в концентрационный лагерь?

Я оказался рядом с украинским эсером Янко, выступавшим накануне от имени своей фракции.

— «Теперь вы видите, — сказал я ему, — что было довольно легкомысленно, не имея никакой силы, вести политику, которая шла в разрез с видами тех, у кого сила была. Отчего вы не столковались вовремя с немцами?»

Мой эсер был, видимо, подавлен.
— «Да, нужно было пойти на уступки в земельном вопросе»,—сказал он наконец.

Наше сидение взаперти продолжалось не больше часу.
Вдруг Двери на лестницу раскрылись, и кто-то грубым и насмешливым тоном крикнул нам:
— «Raus! Nach Hause gehen!» («Вон! Расходись по домам!»)

Мы спустились по лестнице вниз.
На улице, у входов в здание рады, стояли броневики и пулеметы.
Толпа любопытных глазела на пикантное зрелище.

Мы разошлись по домам...

.
______________
.

Євген Чикаленко,
“Щоденник 1918”
.

Коли ми, вертаючись з Канева, під'їздили до Києва, то капітан звернув нашу увагу на те, що на пристанях замість українських прапорів висять скрізь німецькі,
серце якось стислось тривожно і ми всі замовкли,
а коли ми вступили на берег, то тут вже довідались, що арештовано Ц. Раду і міністрів, але подробиць ніяких не знали.

Коли я коло Ц. Ради побачив великий натовп, то скочив з трамвая і підійшов до есера Стасюка, єдиного там бувшого знайомого,
то він мені на моє запитання з серцем коротко сказав, що за поміччю Шеметів сталась німецька окупація,
тоді мені якось полегшало на душі.

Дома від Левка та Володимира Кириловича (Винниченка) я довідався, що арештовано тільки військового міністра, а Раду на засіданні лиш потрушено і одібрано в кого було оружжя.

Сталось це все, як кажуть, ось з яких причин.

Несподівано хтось украв з дому фінансиста Доброго, про якого я вже казав, як про представника великої буржуазії, який був в товарообмінній комісії,
і з'явилось підозріння, що цей арешт зроблено по наказу міністра внутрішніх справ Ткаченка.

Потім, в деяких частинах города були напади і убито скілька душ німців;
німцям донесено, що військовий міністр Жуковський та Центральна Рада агітують проти них.

Тоді Ейхгорн видав наказ про заснування німецьких польових суддів, які будуть судити за всі уголовні та політичні вчинки, а українському суду лишаються дрібні справи та цивільні.
Цей наказ страшенно обурив всіх членів Ц. Ради
і вони в закритому засіданні постановили звернутись в Берлін з протестом проти втручання тутешнього німецького командування в українські внутрішні справи.

Під час цього засідання увірвались в залу німці, потрусили членів Ц. Ради і забрали протокол засідання.

.
______________
.

Василь Кучабський:
“Корпус Січових Стрільців”
.

Головний Командир німецької армії на Україні маршал Айхгорн, без відома й попередження Центральної Ради, видав наказ до українського селянства, щоб засіяло землю, і щоб там, де селяни самі цього не вспіють зробити, засівами займалися давні поміщики.

Центральна Рада гостро запротестувала проти цього наказу, а населення глибоко захвилювалося:
наказ був передвісником рішучого вмішання німців в українські справи, а нікому не було відомо, як воно виглядатиме на ділі.

(За даними, що багато пізніш е виявилися, на цей наказ дав свою згоду, на власну руку, тогочасний міністер земельних справ, Микола Ковалевський, хоч довго цього факту потім відпирався.
Це не зміняє факту, що Центральна Рада про Айхгорнівський наказ заздалегідь не знала).

У відповідь на протест Центральної Ради несподівано дня 28 квітня появився німецький військовий відділ на засіданні Української Центральної Ради та — поводячись досить брутально — арештував двох членів уряду, вмішаних у справу таємного вивезення з Києва промисловця Доброго, що робив перед німецьким командуванням старання в справі перевороту проти Центральної Ради.

І Січове Стрілецтво в своїй масі затривожилось.
Воно так само, як усе столичне громадянство, не знало докладно, що діється, і серед нього кружляли ті самі сплетні, що в усьому місті.

Не знаючи, що означає обеззброєння Синьожупанців, Стрілецьке Командування наказало для всіх Стрілецьких частин бойове поготів’я.
Розкинуті в різних місцях столиці Стрілецькі касарні укріплено й виставлено в них скоростріли й застави.
Четвертина їхньої залоги лежала з крісами в руках, готова зараз же почати бій із усяким, проти кого б наказали піти.
Але в сотнях ще відбувалися звичні зайняття, хоч серед Стрільців помітне було немале нервове напруження.

Коли-ж прийшли 28 квітня відомості, що формуються московські офіцерські відділи, то це боєве напруження почало доходити аж до фізичної гарячки.

Товариш міністра військових справ, ген. Греків, якому Стрілецьке Командування пропонувало, що Стрілецтво зараз же готове розігнати московські офіцерські ватаги, не дав дозволу, бо, мовляв, невідомо, як до такого факту поставились би німці, а встрявати ще й з ними в бій грозить Січовим Стрільцям страшним проливом крови.

Гетьманські змовники зробили були — з погляду гетьманського інтересу — помилку, що не притягнули для своєї справи Січових Стрільців, які мали великі симпатії серед українського громадянства, і приєднання яких напевно прихилило б на бік гетьманщини значну частину українського загалу.

Але з погляду втримання Української Центральної Ради при владі — тепер Стрілецьке Командування зробило помилку тим, що послухало свого військового міністерства.

Ця помилка перерішила гетьманський переворот, бо у виступ Січових Стрільців проти московських ватаг німці правдоподібно ще не вспіли би вмішатися того дня: вони ще непевні були, чи переворот не викличе стихійного нищення німців по всій Україні, й боялися того.

.
______________
.

Микола Галаган:
“З моїх споминів”
.

Німці вже зарані обеззброїли дивізію «синьожупанників»,
а потім німецький військовий відділ насильно розігнав Центральну Раду, брутально поводячись з її членами,
та арештував декого із членів уряду
(в тому числі й М. Любинського, що підписував в імені Центр. Ради мировий договір з німцями).

Довідався я разом з тим, що не зважаючи на всі ці обставини, українські партії ведуть переговори із фактичним паном положення — німецьким командуванням — про встановленая певного modus vivendi...

Таким чином виходило, що кермуючі політичні кола українські шукають можливості забезпечити якийсь континуітет державної влади України.

.
______________
.

Євген Коновалець:
“Причинки до історії Української Революції”
.

Напад німців на будинок Центральної Ради (28 квітня) заскочив нас неготовими.

Звістка про зайняття Центральної Ради відділом німецького війська й про скандальне поводження того відділу з членами Центральної Ради, зокрема з проф. Грушевським, якому молодий комендант казав піднести "руки вверх", дійшла до нас саме під час засідання стрілецької ради.

Наслідком її було, що в касарнях січових стрільців оголошено воєнне поготівля.
Одночасно я поїхав до німецького командування.

Там прийняв мене генерал Бронцарт-Брокендорф і заявив мені, що напад на Центральну Раду був помилкою, яку німецьке виправить,
що йшлося лише про арешт кількох членів Центральної Ради, які організували проти німців повстання,
й що німецькому командуванню нічого невідомо про якийсь політичний переворот.

З цим я поїхав до Центральної Ради, будинок якої був уже звільнений від німецьких жовнірів та перед котрим вже стягнено німецькі стійки.

Я знайшов проф. Грушевського й прем'єра Голубовича крайньо пригнобленими та здезорієнтованими.

На питання: що робити нам, військовій сторожі Центральної Ради, і що робитиме уряд — я не отримав ніякої ясної відповіді.

Мені сказали лише: тримати зв'язок з військовим міністерством і ще раз домагатися пояснення від німців,
себто робити те, що ми й самі робили та що зовсім не задовольняло нас, бо у військовому міністерстві панувала теж унаслідок арешту міністра Жуківського дезорієнтація.

Майже одночасно дістали ми відомості, що на Липках нашвидку організуються відділи з російських старшин,
які звуть себе "гетьманцями", й що в будинку колишнього міністра здоров'я Любінського є головна квартира Скоропадського.

У військовому міністерстві я знайшов заступника військового міністра генерала Грекова, якому теж запропонував негайно виступити проти московських добровольців й обеззброїти їх.

Генерал Греков однак не згодився й казав лише спитати німецьке Оberkommando, як воно ставиться до цього перевороту.

Таке становище генерала Грекова незвичайно погано вплинуло на настрій стрільців і цілком здезорієнтувало старшинство.

Це виявилось наглядно в епізоді зі сотником Черником, що про нього буде мова трохи нижче.

Відповідь німців, від імені яких говорив майор генерального штабу Ярош, була така, що, мовляв, німці не вмішуються у внутрішні справи України, але "бачили б нерадо" обеззброєння добровольчих дружин.

Ясно, що після тої відповіді вже було пізно виступати першими проти добровольців.

Стрільці замкнули лише чотирикутник довкола будинку Центральної Ради й чекали наказів від військового міністерства.

.
______________
.

С.Сумский (Соломон Каплун):
“Одиннадцать переворотов”
.

И вдруг снова сенсация.
В помещение Рады, т. е. высшего украинского законодательного учреждения, во время вечернего заседания, вошел отряд немецких солдат с офицером во главе, крикнувшим на чистейшем русском языке:
— «Руки вверх!»

Перепуганные депутаты и министры подняли руки, а самый храбрый из них, министр Порш, вынул даже из кармана свой паспорт, держа в одной руке этот важный документ, а в другой номер газеты «Neue freie Presse».

Так украинский парламент с поднятыми руками стоял до тех пор, пока немцы обыскивали министров и депутатов.
Затем офицер заявил, что министры Ткаченко, Жуковский и еще несколько лиц объявляются арестованными, остальные могут уходить.
Ткаченко удалось скрыться, а Жуковский был увезен в тюрьму.

Немедленно вслед за этим на улицах появились объявления о том, что, по сведениям немецкого командования, похищение Доброго произвели министры Ткаченко, Жуковский и некоторые другие должностные лица.
Рядом с этим объявлением красовался новый приказ Эйхгорна, согласно которому лица, виновные в ряде преступлений (похищения, убийства, выступления против немецких войск и властей, нарушения общественного порядка' и пр.), предаются немецкому военно-полевому суду.
Все собрания без разрешения немецких властей запрещаются.

Власти Рады пришел конец не только по существу, но и формально.

При таких условиях переворот был неизбежен.
Немцы должны были либо устранить всякую местную власть, установив откровен-ный режим оккупации, либо создать такую фиктивную власть, которая была бы не только им послушна, но и ими создана.

И полное презрение к людям, способным на похищение банкиров среди бела дня, и социальные симпатии - все толкало немцев к созданию такого правительства, которое было бы сформировано из высших социальных слоев, и которое по возможности было бы облечено в легитимную монархическую форму.

Этим и объясняется последовавший затем переворот, закончившийся водворением гетмана Скоропадского.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1765180.html.
Tags: #сто_років_тому, германия, история, київ, україна
Subscribe

promo don_katalan декабрь 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments