природна різниця між свободою і окупацією - як люди "усамітнюються", щоби обговорити щось важливе. Звичайні люди, не шпійони які обмізковують мноґоходовочка, не грабіжники як їм обставити банк, а просто поговорити.
На свободі вони це роблять так: сядуть на лаву, подалі від свого району, і чешуть язиками. Перехожі, випадкові свідки - не турбують, це їх проблема, їм же гірше, якщо те що чують не зрозуміли або не сподобалось.
В окупації так роблять тільки окупанти і колаборанти. Наші обережнічають: чужиє тут не просто ходять, вони повсюди.
Ось гуляв на природі, погода така гарна, ну така гарна. Я всівся на лаві, захованій в тінях дерев. Сидів, пташок слухав, ні про що не думав.
Тут неподалік садяться двоє. Вони мене не бачать, так я заховався.
Починається розмова, до якої я не те що прислухаюся - скоріше, навпаки, намагаюсь зосередитись на звуках природи. Але ж вони все гучніше. На це теж є спосіб - сприймаєш як ще один голос природи, і воно монотоньшає.
Аж раптом один каже
- Цікаво, от прийдуть наші. Що ти скажеш у своє виправдання.
- А ти що скажеш?
- А я ж не госслужащій.
(все це говорять весело, напів у жарт; видно старі друзі)
- О, я знаю що я їм скажу. Приду й скажу, так мов і так. Як міг, наносив удара економіці противника. Нічого не робив і отримував сорок тисяч на місяць.
- Сума не велика!
- Хто як може. Там сорок тисяч, тут сорок тисяч, і урон забезпечений.
Сміються, пиють пиво.
І тут в мене дзвонить телефон. Есемеска.
Дезавуйований, я встаю зі своєї схованки.
В чоловіків витягуються лиця.
Щоб якось їх підбадьорити я усміхаюся, і вони потроху заспокоюються. Це все без звуків, мовчки - немая сцена.
А ти не бовтай.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1768176.html.
Journal information