Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Шкільну історію слід абсолютно декомунізувати і дерусифікувати, і не тільки це

Алі Татар-заде
в одній з попередніх тем мені сказали - ви описали як все погано з історічною пам’яттю, радянська спадщина,
але мало пишете про те що треба зробити.

Спробую тепер вправитись.
Але не певен, що це сподобається багатьом.

Перше і очевидне це перегляд усієї історичної дисціпліни в школі - я кажу не про механичне переписування підручника, цього не бракує чи не кожен рік. І не про експерименти з введенням-виведенням 11-го, 12-го, 13-го класу, внаслідок чого енергійно перекомпілюються старі підручники під нові учбові плани.

Шкільну історію слід абсолютно декомунізувати і дерусифікувати, і не тільки це. Деміфологізувати, а потім знову міфологізувати. Простіше кажучи написати її заново, зовсім не заглядаючи до старих - аби не було соблазну списати, як трієчник на контрольній. Забути про всі “корисні напрацювання”, бо то було латання дір, нашивання свіжих заплаток на старі проріхи (від цього тканина остатоньо рветься - так сталося і з історією України, вся вона фрагментизувалася і фактологічно, і морально).

Це велетенська робота, це гарантовано зіпсовані стосунки поміж вченими і дослідниками, але це необхідно.
Нульова толерантність до “це теж наша історія”, у всьому що стосується росіянського та радянського імперських періодів. Наголошую - йдеться не про вигнання цього знання з наукової історії, фахових вишів. Але в підручниках цьому немає місця.
Виганяти треба не тільки явне імперство.
Вилучати зі шкільної історії слід тотальну кримофобію, татарофобію, бо це була прихована пропаганда дружби двох братів проти зухвалого загарбника, викреслення спільної татарсько-української боротьби, вішання всіх собак на татар (і відтінювання росіянців, на цьому тлі, як “меншого зла”), зрештою приховане виправдання депортації кримських татар і русифікації Крима.
Вилучати треба полонофобію! Принаймні з періода Хмельниччини.
Образ хитродупого гетьмана, який догрався в многовекторність, не підходить на ікону стилю сучасної воюючої держави. Образи слабких та безвольних наступників також не відповідають інтересам шкільної історії - слід не педалювати, що вони були маріонетками (“самі винуваті”, “не з нашим щастям”), а показувати у чиїх саме руках вони були такими, бо винна не кукла, а той хто її смикає.
Слід викинути всі ці народні повстання як апологетику народного подвигу.
Прибрати народні страждання, які від сторінки до сторінки стають все жахливіші і живописніші, чим краще насправді розвивається людство. Відповідно і отих класових месників, романтизованих не зрозуміло за що.

Важливо взагалі розуміти, що шкільна історія має навіювати три речі, окрім власне знання і ерудіції.
- гордість,
- краса,
- оптимізм.

В жьопу радянські педагогічні методи “аналізу помилок”, бідкання, що якомусь Гонті не дано було понять, в Спартака не було кулеметів, а опришки не знали марксизму.
Діти - не дорослі.
Аналізувати помилки - це заняття дорослих. Приймати рішеня на основі тих аналізів - також.

Історію можна змінити тільки одним способом: насичити її яскравими фарбами. Зробити легендою. Вона має полонити серце, а не розум, душу а не мізки.

- гордість.
Військові звитяги повинні бути подані як є, мистецтво заради мистецтва. Красиві, неповторні, вражаючі.
В найближчу історичну епоху воєнна історія - це і є історія України.
Не цураймося в школі поняття “фортуна”, “військовий геній”, “природжений вояка”, “народ-військо”.
Кожен подвиг робився не марно, кожний програш мусить мати вищу мету (самопожертва була не даремна), кожна яскрава фигура полководця має блищати.
Не цураймося перемог Кримського ханства. Польского королівства, Литовського князівства. Це - наші перемоги.

- краса.
“Ви за кого у Столітній війні”? Француз має знати відповідь, англієць теж.
А от спитайте про Алу і Білу рози?
Це просто красиво, і все. Жахливо, готично, жорстоко, але красиво.
Отак і про наші братовбивчі війни.
Пояснюю: братовбивчі - це коли не комуністи, не нацисти і не рос’імперіалісти. Все інше - братовбивство. Але це не привід пускати сльози. Всі ці люди давно померли. Всі їхні нащадки живі. Отже, треба любоватися ними. Співчуваючи їм, не ненавидіти їхніх ворогів (окрім, я вже пояснював кого).
Гектор і Ахілес - круті, чудові, хоч і воюють один з одним. Але якщо тільки хтось з них не стає комісаром чи жандармом.

Вчиться писати так щоб за душу брало.
Найміть високохудожніх письменників, хай вони по чернетках дослідників створять яскраві полотна. Платіть їм за це не менше ніж за видані книги. Параграф, розділ в підручнику історії - теж має бути мистецтво.
Художники і дізайнери - потрібні шкільній історії. Поети, тільки не більше кількох рядочків, і теж щоб за душу брало.

- оптимізм.

Казку можна читати на ніч. Що ви хочете щоб дитина - спала чи не спала?
Якщо останнє, то розкажіть їй легенду. Там наприкінці всі вмирають. Дитина буде вражена і промучається до ранку, якщо не байдужа.
А щоб вона була заколисана, почність з страшного, і ведіть до хепі енду.

Те саме з шкільним уроком.
Привчіть дитину, що кожен епізод в шкільній історії отакий.
- Початок біди. - Випробування. - Кульминація, все висить на волосині. - Подвиг або диво, щаслива розв’язка.
Всі жертви гинуть на початку або всередині, напрікінці виживають їхні друзі або нащадки.
Параграф закінчується перемогою, хоч починається, коли вже так хочете, може і зі зради.
Не сплутайте.
В кінці казки принць живий, здоровий, жениться на принцесі. Якщо треба його вбити - вбійте його в наступній серії. Якщо історія дуже довга і більше параграфа - все одне вбійте його в іншій серії, а цю перервіть на самому цікавому місці.
Бій під Крутами - це не кінець, це початок історії!! Історії про те, як більшовики взяли Києва, але не утримали його більше місяця.

Підручників на кожен клас має бути одразу кілька.
- звичайний курс, для всіх.
- просунутий курс, для заучених і закоханих. Те саме тільки значно більше обсягом.
- місцевий курс! Обласний, міський, районий. Там те саме, тільки “зазірніть у вікно, побачите там...”. Обов’язкова.
- адаптовані читанки (художня збірка на ту ж тему, що проходять в класі). Необов’язкова.

Але то була тільки шкільна історія, як предмет.
До речі, наполягаю саме на цьому словосполученні: шкільна історія.
Щоб привчалися, що існує інша історія.

Але в школі слід віддати ще кілька предметів - важливих предметів! - під пропаганду цінностей шкільної історії.
Література.
Хрестоматія та підручник мають містити тексти художньо-літературні, і зміст най буде підкорений шкільному курсові історії. Вам доведеться вивчати авторів в іншому порядку, в інших класах.

Рідна мова.
Всі вправи, речення, слова - мають складатися з виховно-патріотичних текстів на тему давньої і нещодавної історії.
Диктанти, ізложенія, сочінєнія, отето от все також.
Дитина пише, ставить коми, вставляє пропущені літери - а перед очима у неї Святослав, або Петлюра, або Бандера.

Суспільствознавство (тьху ти, лед вимовив).
Правознавство.
Людина і суспільство.
Там треба обов’язково давати устрій 1) князівської Русі, 2) кримського Ханства, 3) гетьманської України, 4) УНР.

Людина і природа.
Культура і щось там.
Тут треба давати народні звичаї, календарні обряди, прикмети, приказки, повір’я. Українські, кримськотатарські, іноземні, бажано народів Європи.

Пам’ятні місця.
Дуже просто.
Повсюди!

Так звані суперечливі пам’ятки - тобто такі які дратують вату і Росію - ставити поблизу завідомо добре охороняємих місць. Мерії, міліції, маркети, бізнес-центр. Щоб потім не розказували байки про невідомих в полумасках.

Всередині офіційних установ.
Мати дошки з історії держави і регіону.
Багато таких дошок.
Там має бути нуль радянської і імперської пропаганди.
Людина нудьгує в черзі - от їй, почитати.
Те саме в лікарнях, де ще там багато і нудно проводять час.

Історичні назви.
Всім селам - повернути історичні назви.
Якщо їх кілька - повернути всі! Окрім комуністичних та явно ворожих.
Тобто: називати історичними іменами зупинки транспорту; райони і квартали; державні підприємства (те саме рекомендувати фірмам).
Школи носять ім’я якогось героя чи героїні.
Дітсадочки носять назви не теремок, наташа, юний піанєр. А щось з національних казок, історії, повір’їв.

Військові підрозділи.
Усі вони - від маленької частини до найбільшого формування, носять історичні імена. Деякі - одразу кілька.
Ясно, що повністю декомунізовані.
Вся інша бойова слава - вітається.

Історичний телеканал.
Історична квота (sic!) на радіо, телебаченні, навіть у пресі.

Історична література.
За підтримки держави, демпінг перед росіянською, щоб брали і стояло у кожній хаті. Хоч би й через красиву обкладинку.

Журналістика.
Самоцензура. Витіснення отих ваших мерів, губернаторів, ментів старовинними назвами. Так, неофіційними. Так, у напівжарт, або для скорочення. Але войти і бургомистри у нас були, а мерів - ні.

Історичні свята (історичні дати).
Проведення їх міцевої і центральною владою строго із консультантами - з історічної науки та “піару”.

Портрети.
Відомі історичні персонажі, які нам не огидні, мають висіти усюди. Ми маємо знати їх в обличчя. Школи. Сільради. Фойє.

Подумайте ще де, я даю вам вудку, а не рибу.

Передчуваю шквал критики.
Але треба.

А потім ми з вами поговоримо про ... історію для іноземного ворога.
Так, так. Щоби перемогти ворога, треба написати йому підручника з історії. Але це іншим разом.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1812228.html.
Tags: анализ, история, крим, польша, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments