перші більшовицькі перейменування були відверто задумані як оруелівське "переуточнення дійсності". Мовляв, чого в товариша Троцкого таке дивне прізвище? Та просто він з міста Троцк. Але як не дивно, ця логіка була присутня ще в романовській імперії. Коли місто Нахичевань перейменували на Ростов - на честь "святого Дмітрія Ростовского". Занедбали, засрали та ледь не заховали під землею свій справжній Ростов, та - не проблема, тепер є новий, на Дону. І область теж. І люди там тепер "ростовци".
Особливо широкого розмаху це набуло за Єкатєріни ІІ, а потім не припинялося. Це бо дуже зручно.
Не здобули Варни (Одессоса)? Ну і що, буде в нас своя Одесса.
Обламалися з румунськими Томами, де чахнув та писав елегії Овідій? Зробимо свій Овідіополь.
Не маємо Сухумі (Себастополіс)? Буде свій Севастополь.
А коли не було ще і того - то Херсонесос "заснували" у Херсоні.
Якби не певні зсуви в тодішній географічно-історичній науці, то за покоління-два вже були б ісконниє нащадки Овідія та біючі в грудь себе копитом справжні мілетяни з Мілітополя. А, не получилося. Але краса залишилась на мапі.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1824430.html.
Journal information