Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Як москалі Чорноморський флот віджимали (2)

...Україна згідно з домовленостями в рамках СНД претендує лише на частину Чорноморського флоту, приписану до її портів...

...у росіян «ніби випадково» виникає ідея розрахуватися за газові борги флотом...


Масандрівські угоди — чотири міжнародних документи, укладені Україною та Російською Федерацією 3 вересня 1993 року за підсумками переговорів у передмісті Ялти Масандрі. Угоди стосувалися врегулювання проблем поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР та утилізації ядерної зброї, що знаходилася на території України.

Перелік угод:




  • Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту[1]

  • Основні принципи утилізації ядерних боєзарядів стратегічних ядерних сил, що дислоковані в Україні[2]

  • Угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України про утилізацію ядерних боєзарядів[3]

  • Угода між Україною та Російською Федерацією про порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів Стратегічних Сил, розташованих на їхніх територіях[4].



Обставини укладення


3 січня 1992 року розпочалось формування Збройних Сил України[5]. 20 січня Чорноморський флот повинен був скласти присягу на вірність народу України. Чорноморці були розгубленими: більшість була налаштована за Україну, але чекали команди «зверху», крім того командувач (Ігор Касатонов[ru]) також перебував у розгубленості і не міг ухвалити самостійного рішення. Керівництво у Києві взагалі не знало, що робити з флотом[6]. На думку М. А. Савченка, Касатонов був готовий передати Україні все своє господарство, але його ніхто не хотів навіть прийняти і вислухати. Президент України Л. М. Кравчук, вочевидь, упереджено ставився до Касатонова, оскільки Президент Росії Б. М. Єльцин призначив його командувачем ЧФ у вересні 1991 без узгодження з українською владою[7].

Президенти обох держав зробили заяви, що весь флот належить саме їм. Головний штаб ВМС Росії зміг схилити на свою сторону більшість особового складу флоту та й самого Касатонова, і той віддав розпорядження не приймати присягу на вірність народу України, допоки керівництво держав не домовляться остаточно, кому належить ЧФ[8].

Після втрати контролю над флотом ситуація в Криму й Севастополі також стала слабко контрольованою. Газові борги позбавили Україну переваг у переговорах, які стали затяжними, гарячими та безрезультатними. Претензії Росії на Крим і ЧФ, крім того, об'єднали російських демократів і консервативну прокомуністичну опозицію проти України[6].

Російські діячі того часу (В. Лукін, Р. Хасбулатов[ru], Б. Громов, С. Бабурін) прагнули використати статус Криму як предмет торгу на переговорах по флоту[9]. Зокрема, віце-президент РФ[ru] О. Руцькой, перебуваючи з провокативним візитом до Криму, заявив: «Здоровий глузд диктує, щоб Крим став частиною Росії. Ті, хто підписав рішення 1954 року, були, мабуть, з похмілля або після сонячного удару.

30 квітня 1992 року президенти під час зустрічі в Одесі підписали угоду, якою було введено мораторій на односторонні дії і передбачено створення робочих груп для підготовки російсько-українського договору щодо флоту[10]. Але виконувати цю угоду було неможливо. 23 червня 1992 року президенти знову зустрілися в Дагомисі[ru], щоб розглянути нерозв'язані проблеми. Незважаючи на підписану угоду[11], президенти не мали уявлення як вийти з глухого кута й прийти до рішення флотської проблеми. Затягування рішення викликало непримириму опозицію в обох країнах, у тому числі й опозицію з боку військових[6].

Компромісна Ялтинська угода, підписана Кравчуком і Єльцином 3 серпня 1992 року, закріпила, що Чорноморський флот підлягає розподілу між Сторонами з метою створення на його базі ВМС України та ВМФ Російської Федерації[12].

«Патрiотичні і комунiстичні сили [Криму] повинні об'єднатися задля розвалу України… лише тоді Україна приповзе до Союзу»
— О. Круглов, лідер севастопольського Фронту національного порятунку. Виступ на мітингу в Севастополі, 22 серпня 1993

Ця угода потребувала конкретизації в подальших міждержавних домовленостях. Вона не вирішила проблеми, ба навіть не заморозила її. Посилювався тиск і провокації стосовно приналежності Криму та ЧФ зі сторони російських законодавців, громадсько-політичних діячів, опозиціонерів, військовиків, проросійських сепаратистів самого Криму. На такому тлі позиція Єльцина виглядала більш конструктивною і поміркованою[6].

Після Ялти була ще одна угода — Московська, від 17 червня 1993 року: сторони домовилися прискорити розподіл флоту за формулою «50/50»[13].

У такій обстановці на 3 вересня 1993 року планувалися чергові переговори в Масандрі між українською та російською делегаціями. Ні військові, ні оглядачі не очікували від цієї зустрічі жодних проривів[14].
Переговори та їх результат
КравчукКучмаЄльцинЧерномирдінГрачов
Переговори розпочалися о 10:00 в Масандрівському палаці. Українську делегацію очолював Президент України Леонід Кравчук. До її складу входили Прем'єр-міністр Леонід Кучма, віце-прем'єр В. Шмаров, міністр оборони генерал-полковник К. Морозов, генерал-полковник І. Біжан, віце-адмірал М. Клітний, віце-адмірал Б. Кожин, віце-адмірал В. Безкоровайний, контр-адмірал В. Фомін та інші. Російську делегацію очолював Президент Росії Борис Єльцин. До її складу входили Прем'єр-міністр РФ Віктор Черномирдін, міністр оборони П. Грачов, командувач ВМФ Ф. Громов[ru], командувач ЧФ адмірал Е. Балтін[ru] та інші.

Президенти поставили завдання своїм главам урядів й усамітнилися для бесіди віч-на-віч. Л. Кучма запропонував такий порядок розгляду питань: спочатку проблема створення об'єднаного командування ЧФ, згодом ядерне роззброєння, наприкінці — борги України за газ. В. Черномирдін жорстко наполіг спершу розглянути питання боргів за газ, а проблеми ЧФ — у кінці.

«Такий порядок розгляду питань для України виявився абсолютно неприйнятним, тому що переконливої позиції в українського керівництва щодо оплати боргів за газ просто не було, як і грошей. Тому все подальше виглядало як ультиматум — «розірвавши на шматки» українську сторону за газові борги, про які більшість делегації нічого не знала, у росіян «ніби випадково» виникає ідея розрахуватися за газові борги флотом. »
— учасник переговорів В. Безкоровайний, [3]

Під час розгляду флотського питання В. Шмаров виклав пропозицію про створення об'єднаного командування тимчасово неподіленого Чорноморського флоту. Після нього виступив К. Морозов, який зробив неочікувану заяву про те, що весь ЧФ має належати Україні повністю. Л. Кучма дав зрозуміти, що це лише особиста думка міністра оборони, яка не є офіційною позицією України[15].

Потім слово взяв П. Грачов, який пояснив, що все запропоноване українською стороною для МО Росії не підходить, що вони (Росія) командували і будуть командувати Чорноморським флотом, і для цього їм не потрібне ніяке об'єднане командування, а потрібно просто, щоб Україна передала Росії свою частину флоту за газові борги.

Після цього оголошено перерву.

За півтори години президенти держав виступили з заявами, з яких стало зрозуміло, що підписано протокол, в якому Л. Кравчук погодився в рахунок боргів за газ віддати Росії весь флот і його інфраструктуру[6].

«Запросили президентів, і тоді Б. Єльцин сказав, що готовий купувати Чорноморський флот, а Л. Кравчук — що готовий його продати. Запис про це було зроблено в протоколі зустрічі.»
— учасник переговорів М. Багров, [4]

Що стосується «ядерної» частини переговорів, то вона стосувалася подальших кроків України, спрямованих на скорочення та ліквідацію її ядерної зброї. Досягнутими домовленостями передбачалися, зокрема, шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів, розташованих на територіях України та Російської Федерації[16].

Оцінка угод і реакція на них


Борис Єльцин і Павло Грачов зайняли радикальну позицію, відповідно до якої весь Чорноморський флот передається Росії, а та компенсує Україні вартість приналежної їй половини Чорноморського флоту. При цьому українська сторона нібито погодилася продати і флот, і територію, на якій розміщена флотська інфраструктура.

Леонід Кравчук пом'якшив ці заяви, сказавши, що Україна «може розглянути» питання про продаж своєї частини флоту Росії, а жодних (зобов'язуючих) рішень з поділу флоту й продажу Росії української частини ЧФ не прийнято[17].

Українські військові сприйняти Масандрівській протокол з відвертим розчаруванням:

« Я добре пам'ятаю, з яким почуттям ми читали ці рядки. Усередині начебто щось обірвалося. Було кривдно й гірко, що всі зусилля військових і всього українського народу, спрямовані на створення ВМС, виявилися марними. »
— В. Безкоровайний, [5]

Особовий склад сторожових кораблів «Гетьман Сагайдачний», СКР-112 у своїх заявах, надісланих Президентові і Голові Верховної Ради України, а також міністрові оборони, засудили ідею з купівлею флоту й подальше перебування кораблів іноземної держави на території України. Військовослужбовці вузла зв'язку штабу ВМС України закликали звернутися до Міжнародного суду з позовом до Росії за ошуканство в розрахунках під час поділу флоту колишнього СРСР. Морські піхотинці ВМС заявили, що економічні прорахунки державних діячів не можна компенсувати продажем української землі та поступками, які суперечать державним інтересам. Схожі звернення ухвалили і в інших частинах ВМС[7].

Міністр оборони Костянтин Морозов (1991–1993) зайняв найбільш проукраїнську позицію: ніякого продажу не буде, а після поділу флоту всі неукраїнськi кораблі повинні бути виведені з територіальних вод України[6]. В подальшому йому довелося піти у відставку через принципові розбіжності з вищим керівництвом держави[18].

Загалом, Масандрівський протокол був настільки поверховим, що кожна зі сторін трактувала його по-своєму. Внаслідок цього відносини між українським та російським штабами флоту остаточно зіпсувалися[7].

Політичні наслідки


Як повідомляє А. В. Малигін, для України результати Масандри виглядали як «капітуляція», проте Росія зі свого боку не отримувала реальних переваг. Де-факто Чорноморський флот і без того залишався російським, будучи скоріше тягарем, а ніж цінністю, тим більше, що вирішення проблеми його базування анітрохи не зрушилось із мертвої точки.

Згідно з проведеним серед військовослужбовців ЧФ опитуванням, 65% не вважали, що нові угоди поставлять крапку в питанні про флот[20]. Так і сталося: 15 квітня 1994 року всі попередні міждержавні домовленості щодо флоту (Дагомис, Ялта, Москва, а також Масандра) були замінені угодою, згідно з якою Військово-Морські Сили України і Чорноморський флот Російської Федерації вирішено базувати роздільно; Україні відходило 15—20% кораблів і суден Чорноморського флоту[21].

Б. Єльцин зумів використати «масандрівську перемогу» в питанні ЧФ для збудження патріотизму й консолідації росіян у його внутрішньополітичній боротьбі з Верховною Радою РФ (див. Політична криза 1993 у Росії). Розстрілявши з танків Білий дім і подавивши опозицію, Єльцин зумів завоювати симпатії росіян і переміг на виборах 1996 року.

Л. Кравчук, навпаки, втратив популярність і підтримку патріотів, військових, кримчан. Він програв спровоковані цією політичною поразкою[22] позачергові президентські вибори 1994 року, коли переміг Л. Кучма[6].

Ще один наслідок тих подій стосується активізації «Соціял-Національної партії України», яка на хвилі народного обурення Масандрівськими угодами взяла участь у Надзвичайному Комітеті Порятунку Нації і Держави та київських вуличних акціях протесту, а згодом перереєструвалася на Всеукраїнське об'єднання «Свобода»

(https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B8)

------------
Російський парламент 9 липня 1993 р. ухвалив Постанову "Про статус міста Севастополя", в якій наголошувалося: місто має перебувати у російському підпорядкуванні, оскільки в процесі передання Кримської області 1954 р. зі складу Росії до складу України Указ Президії Верховної Ради РРФСР 1948 р. про безпосереднє підпорядкування Севастополя Російській Республіці не визнано таким, що втратив чинність. Це рішення було однозначно оцінено агресивним політичним актом, який суперечить нормам міжнародного права, спрямований на порушення кордонів і територіальної цілісності України. Позицію України підтримала світова спільнота, передусім Рада Безпеки ООН. Вона визнала такий крок несумісним із взаємними зобов'язаннями РФ та України про непорушність кордонів, таким, що суперечить цілям і принципам Статуту ООН, а відтак не має юридичної сили.

Однак, незважаючи на рішення Ради Безпеки ООН, російська сторона продовжувала акцентувати на проблемах Криму. Державна дума РФ 23 жовтня 1996 р. прийняла рішення "Про призупинення розподілу Чорноморського флоту". Воно містило статтю, яка була прямим втручанням у внутрішні справи України. У квітні 1997 р. Рада Федерації РФ звернулася до Президента В. Єльцина з пропозицією розглянути питання про спільне володіння Росією й Україною Севастополем.

------------
Разом з "Великим договором" 1997 року нарешті було завершено розділення ЧФ "по-братськи". Україні таки "викрутили руки": (Д_К)

(http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_076)
Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (рос. Соглашение между Российской Федерацией и Украиной о статусе и условиях пребывания Черноморского флота Российской Федерации на территории Украины) — міждержавна угода між Україною та Росією стосовно умов перебування російського Чорноморського флоту на військовій базі у місті Севастополі, підписана 28 травня 1997 року.

Сутність


Відповідно до угоди основною базою Чорноморського флоту Росії є місто Севастополь. Крім того, відповідно до Угоди про параметри поділу Чорноморського флоту за Чорноморським флотом РФ лишається право користування 31-им випробувальним центром у місті Феодосії, аеропортом Гвардійське, військовим санаторієм «Ялта», 830-им постом зв'язку та ретрансляції у місті Ялті, 1001-им пунктом високочастотного зв'язку у селі Прибережному та 2436-им складом ракетного палива на станції Мамут[1]. Термін дії угоди становив 20 років з дати початку її тимчасового застосування та може бути автоматично пролонгований на п'ятирічні періоди за відсутності письмового повідомлення від однієї зі сторін про припинення дії угоди.

Угоду було підписано у Києві 28 травня 1997 року прем'єр-міністрамим України та Росії Павлом Лазаренком та Віктором Черномирдіним. Угода ратифікована Верховною Радою України 24 березня[2] та Радою Федерації 25 червня 1999 року[3].

Начало: https://don-katalan.livejournal.com/1842001.html

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1828486.html.
Tags: беспредел, история, крим, подонки, рассея, україна
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments