Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

настав час предметно обговорти формат кримськотатарської автономії

Алі Татар-заде
дуже приємно дізнатися з останніх соцопитувань українців, що населення материку прихільно ставиться до кримськотатарської автономії (50% за проти суми всіх інших, хто “проти”, “незнаю” та іншіх варіантів, включно з “віддати рускім”, “повна незалежність півострову”).
Не думав, що настав вже час предметно обговорти формат такої автономії, та радий був помилитися. На сей випадок у мене давно готові свої міркування - лише не знав, коли тиха кабінетна робота знадобиться мені для практики.

Мої креслення йдуть безвідносно до конституційних проектів у нетрях українських законодавців, бо я не підтримую зв’язок ні з ким із них. Ми не знаємо один про одного - я не знаю, що вони там креслять, вони не знають про мої прожекти і навіть про моє існування.

Тож, починав я з чистого листа.
Насамперед потребує прагматичного пояснення схема устрою, яку я вже раніше оприлюднював.
(https://www.facebook.com/ali.tatarzade/posts/1912755178845946)
Ця на перший погляд заплутана схема, оформлена в першу чергу на традиціоналізмі (в моєму формулюванні цього слова), заснована тим не менш і на ідеях Бонапарта щодо обмеження парламентаризму в неповнодержавних утвореннях (класичним прикладом якого є автномія в унітарній державі).
Тобто насправді ця схема дуже проста: вона не дає повної влади нікому, не концентрує владу в горизонталі й вертикалі так щоб будь-хто - хороший, поганий - міг керувати півостровом без оглядки на материк.
Звідти і постійна ротація парламенту, і змінне головування Директорії, і оформлення центрів ваги у вигляді національних самоврядувань.

Йдемо далі, що ще не трапило в ту першу чернетку.
Принциповим питанням я вважаю унеможливлення конфліктного сценарію з сепаратизмом (як справжнім, якого в нас ще не було, так і уявним та фальшивим, спрямованим насправді не на від’єднання, а на приєднання до іншої держави).

Тому систему керування Кримом я бачу на базі наступних принципів.

1) автономія надана в галузі реалізації культурних, етничних прав кримських корінних народів (кримтатари, караїми, кримчаки), корінного народу України (три названих плюс українці) і частково інших етничних груп - мною званих “історичних народів Криму” (це 7 історичних діаспор колонистів, які в ході життя на півострові не проводили агресивних та асиміляційних практик щодо тубільців та сусідів: німці, естонці, євреї, болгари, вірмени, чехи, греки)

2) ув інших питаннях Крим’Юрт не має інших повноважень, окрім самоврядування.

3) гарантію прав російськомовної більшості автономія не несе, не забезпечує, не гарантує

4) кримська автономія не є підставою для федеральної перебудови України, перегляду чи підриву її статусу унітарної соборної держави.

5) автономний статус Крим’Юрту не може бути використаний для антиукраїнської (антидержавної) діяльності.

Перед цим поясненням я мушу звернутись до правової теорії.
Пояснити те, що знали наші предки сто років тому, але під впливом пропаганди та примитивізації права повністю забули.

Автономізм та Федералізм - не тільки не одне й теж, а ідеологічно протилежні явища.
Вони мають різну правову природу на базовому рівні - природі походження держави та її частин.

Під час розвалу Романовської імперії спочатку був поширений Автономізм.
Це - вчення про те, що окремі частки екс-РІ не є стандартними губерніями, а їм мусить бути даровано автономію.
Автономія в автономізмі саме дарується згори.
Автономія - це рішення центру, верховної влади.
Сама влада може мати різну природу (народовладдя, самодержав’я) але природа появи автономії однозначна:
її надає з власної волі, з доброї волі, центр.
Центр обговорює всі умови автономізму, залишає за собою право ту автономію відізвати, реорганізувати, реформувати, скасувати і тому подібне.

Українці на чолі з Грущевським спочатку були автономістами.
Лише коли перемови про автономізм зайшли в глухий кут, вони почали шукати інших союзників - потенційні автомії в РІ - щоби тиснути на Центр, вже в якості федералістів.
В цьому були певні успіхи, але подивимось правді в очі.
Тоді, сто років тому, федералісти поза Україною були слабкі, а ця концепція малопопулярна.
Національні окраїни РІ переважно були автономистські, деякі (як Польща, Литва, Фінляндія) - індепендистські.

Різницю поміж Автономізмом та Федералізмом буде ще більше зрозуміло на детальному огляді останього.
Федералізм пропонує перезаснувати державу - не більше, не менше - руками членів федерації.
Природа федералістської держави - воля штатів, провінцій, республік, князівств, які її утворили.
Джерелом влади в такій державі є населення провінцій, а не населення федералістьскої держави.

Тобто це прямо протилежна правова ситуація.
Автономізм - це природне право унітарної держави форматувати свою територію, в тому числі до автономного стану або відмови від частини території.
Федералізм - це природне право провінцій впливати на все життя держави, у всіх питаннях, від формування федеральної влади до політики всієї федеральної держави.

Чому ми забули це просте, натуральне протиставлення та мішаємо одне з іншим?
Дуже проста відповідь.
Росія, як і Радянщина - були псевдофедеративними утвореннями.
Насправді СРСР було, а РФ і є автономитськими утвореннями.
В СРСР неросійські провінції мали лише різний статус автономизму.
Рішення про рівень і статус автономії завжди приймав центр.
Це саме і в сучасній Московії.

А оскільки СРСР, а потім екс-РСФСР було невигідно афішувати свою унітарність, було навмисно змішано поняття автономізму та федереалізму, вбито в голови антинаукову тезу, буцімто перше - ознака другого.
Насправді Сталін був автономістом.
Це видно на простому прикладі. Захотів - зробив КарелоФінську РСР. Захотіли потім в центрі - понизили статус до автономної республіки в складі РСФСР.

Так от, в Кримському питанні скажу відверто - Україна має сповідувати Автономізм, тобто різновид унітарного устрою держави.
Я витратив стільки рядків лише тому, що ці поняття постійно плутають усі: маси народу, вихованого в росіянському політологічному фарватері; політичні експерти, які з тої ж грядки мають освіту і словник; державні діячи; журналісти - одним словом, усі.

Йдемо далі.

Важливим є теріторіальне питання.

Апріорі вважається, що теріторії Кримської автономії та Півострову Крим - співпадають.
Але це лише відправна точка.

Я гадаю, що в майбутньому слід передбачити так званий обмін теріторіями між материком та півостровом.
“Так званий” обмін, тому що це буде всього лише зміна адміністративно-теріторіального рівня одної держави.
Я використовую слово “обмін” задля того, щоб підкреслити що
1) центр в разі урізання теріторії Крим’Юрту має бути готовий компенсувати їх відповідними ділянками на материку
2) автономія в разі аспирації на якісь материкові додатки має пропонувати частину своїх земель на півострові.
Це не якась залізна аріфметика.
Це моє уявлення про джентельменство у великій політиці.

Унітарний центр може з якихось міркувань (господарчих, національно-безпекових, військових, дипломатичних) взяти та вилучити частину теріторії Крим’Юрту - долучити до іншої адмін-тер. одиниці, або утворити там нову. Може навіть нову автономію! (наприклад, раптом кримські греки - уруми та румеї - захочуть репатріюватись на півострів). Або скласти потужну військову базу, яка виключає проживання там цівільного населення. Або національний екологічний парк, який унеможливлює проживання в ньому людей взагалі.
Врешті, можливий й варіант, коли сама автономія вимушена прохати про відлучення якоїсь частини - приміром через сильну екологічну катастрофу, яку може здолати лише Українська Держава напряму, не шляхом субвенцій та дотацій.

Кримська автономія, або унітарний центр, можуть однаково ставити й питання про доцільність приєдання до Крим’Юрту певних частин материку.
Це можуть бути такі мотиви, як необхідність транспортної точки в якомусь місці Азову та Чорного Моря. Або якоїсь сільськогосподарської ділянки, або промислового об’єкту, який неможливо розташувати на півострові - приміром АЕС.
Це можуть бути культурні мотиви. Наприклад, поява з часом місць компактного населення кримських татар, інших народів Криму - не тільки корінних, але й “історичних” - неподалік чи вдалік від Крим’Юрту. Таке населення може потребувати такого ж правового климату, який надано в рамках автономії Криму.

Тому я кажу про джентельменську угоду - приблизно симетричну компенасацію теренів, обмін землями.
Інакше рано чи пізно постане одне з двох.
Або кримську автономію постійно урізатимуть теріторіально, тим самим замість перетворення її на демографічний локомотив для кримських татар - перетворення її на заповідник чи резервацію.
Або навпаки, кримське автономне право розповзеться по третині України, утворюючи диспропорцію поміж автономією та центром (автономія мусить бути апріорі менша в порядок ніж все ціле).
Останнє може здатися фантастикою сьогодні, але я пам’ятаю історичні аналогії - приміром, Денло (Данелаг, Danelaw) в Англії.

Так, я наштовхав тут багато незвичних тез.
Але закликаю сприймати це як розширення горизонтів та концептуальне оформлення власного майбутнього. Формулюючи його, ми його наближаємо, контролюємо, детермінуємо.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1852225.html.
Tags: анализ, конспирология, крим, україна
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments