Попи – вони такі кумедні. Особливо весело спостерігати за тим, як вони чубляться, учепившись один одному в бороди. У такі моменти думаєш: як добре, що бога немає. Бо отак трапився б отой бог попам десь на дорозі – задавили б і не помітили.
Ось і сьогодні, 28 жовтня 2018 року, у культових спорудах Російської православної церкви зачитують листа з Патріархії РПЦ про повне припинення євхаристичного спілкування з Вселенським патріархатом через «нікчемні» рішення останнього Константинопольського Синоду. Варфоломій оголошений колегою Кирилом ледь не єретиком через, по-перше, зазіхання на канонічні землі РПЦ, якими в Москві вважають територію України, а, по-друге, зняття анафеми з колишнього митрополита Київського та Галицького РПЦ Філарета.
У Москві кричать, що це – нечувана наруга над церковним правом, втім, не пояснюючи, відповідно до якого канону РПЦ вважає своєю територією, наприклад, Крим. Хоча, звісно, було б цікаво почути точку зору російським попів на те, куди після анексії Криму Російською імперією в 1784 році зникли відомі ще з античних часів кримські єпархії Константинопольського патріархату.
До речі, найдавнішою пам’яткою архітектури в Україні, що зберіглась, є не Золоті Ворота Києва чи Спасо-Преображенський собор у Чернігові, а невеличка візантійська церква Х століття на сільському цвинтарі в Сонячній Долині поруч з Судаком – по дорозі на Феодосію. Цілком природне запитання – як ця церква разом з іншими грецькими парафіями раптом опинилась у складі РПЦ – звісно ж, має не менш природну відповідь: про канонічне право попи згадують лише тоді, коли їм це вигідно.
А зі зняттям анафеми з Філарета ще веселіше. РПЦ стверджує що Вселенський патріарх не є апеляційною інстанцією, а скасовувати анафему чи заборону в служінні може лише та інстанція, яка наклала покарання. Однак це той випадок, коли патріарху Кирилу краще мовчати – не далі як 2 роки тому РПЦ не просто визнала недійсною анафему Кпля, а навіть канонізувала колишнього єпископа Константинопольської православної церкви Гавриїла Бенулєску-Бодоні, анафематствованого Синодом у Константинополі.
Виходець з давнього румунського дворянського роду, Бенулєску-Бодоні прийняв ім’я Гавриїл в Успенському соборі Константинополя, де був пострижений у монахи в 1779 році. Під час російсько-турецької війни Бенулєску-Бодоні перебрався в Полтаву, але в 1792 році, будучи єпископом Константинопольської православної церкви, був призначений за наказом Єкатерини ІІ екзархом Молдавії, Валахії та Бессарабії РПЦ. Після того, як російська армія відступила, тамтешній господар Александр Морузі в липні 1792 року арештував Бенулєску-Бодоні та відправив його під конвоєм до Константинополя.
Синод Константинопольської церкви під головуванням патріарха Неофіта VII анафематствував зрадника, але російський посланник Кочубей викупив Бенулєску-Бодоні з в’язниці та переправив його до Росії. Після цього Гавриїл був призначений спочатку на Катеринославську катедру, а в 1799 році став митрополитом Київським. А за 7 років по тому був призначений членом Синоду й екзархом Молдавії, Валахії та Бессарабії РПЦ.
Тож якщо Москва не звернула жодної увагу на анафему, накладену Константинополем на Бенулєску-Бодоні, то з якого дива Константинополь має брати до уваги анафему, накладену на Філарета? Тим більше за обставин, коли Синод РПЦ під головуванням патріарха Кирила в липні 2016 року причисляє Бенулєску-Бодоні до лику святих, а проросійський президент Молдови Додон 16 жовтня 2018 року проголошує, що: «Молдавська митрополія була створена в 1813 році зусиллями нашого великого святителя Гавриїла Бенулєску-Бодоні в рамках Російської православної церкви. І ми збережемо вірність нашій єдиній церкві» (https://glavcom.ua/…/dodon-zayaviv-shcho-moldova-bula-i-zal…).
Втім, усі ці поповські чвари припиняться також швидко, як вони й розпочались – достатньо буде Їхнім Превелебностям домовитись з грошових і майнових суперечок. Недавній приклад тому – обпльовування Москвою Фанара в зв’язку зі створенням автономної Естонської православної церкви в складі Константинопольського патріархату в 1996 році. Як тільки високі достойники поділили майно – а на це вистачило 4-х місяців – у православному світі знову запанували людинолюбство й нестяжательство.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1855597.html.
Journal information