Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Новий відтінок гідливости

Алі Татар-заде
за роки окупації дізнавсь один відтінок гідливости - новий, бо й ситуація нова. Це коли ватники й ватниці просяться назад дружити (при чому не виртуально, а в реалі). “Ти всьо іщьо абіжаєшся??”. о так, вони впевнені, що “врємя лєчіт всьо”, ну були знайомі татаробандеровци, укропи, жб, їх зазамбіравалі, але тепер стільки років минуло, кто старає памяніт, а какже прєжніє дєнькі.
Я тоді слухаю і не чую, дивлюся і не бачу саме ці голоси і ці пики. Бо одразу чую і бачу усі - десятки, сотні історій, які сталися зі мною та друзями, знайомими та родичами, навіть випадковими перехожими. Тут і там. У нас на півострові і на Донбасі, де жінку прив’язували до стовпу на вулиці. У нас в окупації і в сніжному Києві часів Майдану. Кожен рік, місяць, день.
Скільки їх, таких історій.
О, я знаю їх безліч.
Вони всі різні.
Як у двір емігранта регулярно навідується “друх семь’і” - а вдруг той повернеться? Не тому що скучив, а тому що мусив його спіймати і здати. Колись це була вимога силовиків, а тепер робить це просто вже, за звичкою і інтересом.
Як наречена волала вдовцю - краще б я розможжила черепи твоїм дітям, коли би знала що ти за “етіх”. А ведь могли й побратися, жити разом, “коли б не Майдан”. Була б мачуха, як у Гриммовській казці.
Як часта гостя митця даувала йому “при Українє” нєобичні дарунки, а з приходом окупантів - приводила до його спустілого дому “чєловєчьков” щоби “забрать сваі падаркі”, насправді ж вигребсти з дому все, поки той переховується.
Як до матері бійця (ім’я якого здуру спалили материкові журналісти) приходив сусіда: - Нічєво лічьнава, но я куплю твоі дом і зємлю па справідлівай цинє, а нєт, то проста прійдут і забєрут за так. Теж був “друх семь’і”.
Як старий дружок перестає здороватись завидевши “зачюмльоного” - а потім прибігає миритися, знаєте що каже? “Я думав, ти вже там. А раз ти тут, то скоро тебе тово. А я йшов з особистом! представ, якби він мене спалив на знайомстві з тобою”.
Як одна подрушка так захопилась доносами, що перестала таїтися і вже казала в ліцо, “анонсувала”, майбутнім жертвам. Довго так робила, а потім прибігала миритись - Ти шо?? Абіділся??
Як іншому доносчику “жертва” сказала із посмішкою - сміхом людини, якій нема чого втрачати: - Валяй. Але знай, що ти старший мене по званію і я все звалю на тебе. Я був співучасник, а ти мій керівник. -- і як той одразу передумав. Тоді передумав, а тепер волає, що “спас”, і рівняє себе із “праведнікамі міра”.
Як пачтальйонша що носила холостяку українську пресу, залишалась у нього й на чайок, на кіно, на завтрак в пастєлі - шантажувала, “а то розкажу, що ти за газетки виписував”.
Як доча й мама написали разом доноси одна на одну, і їх обох вигнали. Так ділили хату у моря. І як це розказувала окупантська ментівка, потішаючись - какіж ви кримчани гадкіє.
Як крали бізнеси.
Як крали домівки.
Як кидали при переїзді.
Як вимагали гроши за мовчання.
Як вимагали сексу за недоносительство.
Як бігали потім вони ж до батюшкі, батюшка, а батюшка, што ми дєлалі нєтак? І як батюшка їм відповідав, що все робили так, просто боженька випробовує.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1868248.html.
Tags: коллективное х%№ло, крим, майдан, подонки, рассея
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments