Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Всеволод Петрів. Заняття Києва військами Директорії. #сто_років_тому

Алі Татар-заде
Всеволод Петрів
Заняття Києва військами Директорії. #сто_років_тому

Ранком 14 грудня, коли я йшов на звичайну свою службу до Ґ. Ш. У., ніщо не заповідало зміни, ані кінця.
Фронт не нагадував про себе, як все.
Мело снігом, дув зимний північний вітер, розвіваючи, як завсіди.

На «Собачій тропі» вперше довідався я, що діється щось незвичайного:
з Печерська задихані, полохливі, юрбою, як горобці, яких зігнано з города, бігли гімназисти в шеломах, дехто з наплечником, але всі без зброї.
Побачивши на мені «пагони», стали кричати:
— «Назад, ані уже на Печерске».
— «Хто вони»?
— «Повстанці».

Менше з тим, йду далі й чую, як збоку Лаври клекоче кулемет, один-другий, а потім дзвінкий вистріл гармати і стрільно гучним вибухом кінчає коротке виття десь коло гетьманської палати.
Добре, в самий центр вгатили.
Ось касарні Сердюцького важкого дивізіону – купа Сердюків перед ними.
Питаю, що діється.
Кажуть, наші на Печерську, а Росіяни втікають.
У віддалі яких 200 кроків німецька стежа:
— «Ферцайген зі, Гер Оберст, дорт іст ді украініше республіканіше труппе».
— «Шадет ніхтс... »
— «А! гох ді украініше революціонсарме!»

На площі біля Башти ч. 2 зустрічаємо полковника Садовського та урядовця Опаренка, які вибралися шукати зв’язків з увійшовшими військами Директорії.

— «Ось і добре, хоч ви є, а то крім Остафіїва та Євтимовича нікого нема – усі кудись зашились, а Остафіїв лише говорить: «Робіть, хлопці» – а що його робити! Ми вже озброїли всіх робітників типографії та всіх надійних, але то мало, бо що буде, як Сердюки наваляться.»
— «Сердюки, які?»
— «А гарматники!»
— «Залишіть, вони вже делегацію приготовили!»
— «Но, а Німці як?»
— «Білі прапори скрізь».

— «Зняти Школу з фронту», – кажу на запитання начальника Школи, «що робити?»
І коли він такий наказ видати відмовився, пишу сам, щоб Школа негайно явилась в своїй домівці до роспорядження нової влади та повідомила про це 2. полк Січових Стрільців.

Міжтим стрілянина продовжується в стороні арсеналу,
а за дві години приїздить до нас автом начальник повстанчих військ на Печерську Юрко Тютюник, сам один лише з шофером та ще в гетьманських відзнаках.
Він рішучим тоном санкціонував вже видані тут роспорядження, а потім спитав мене, відвівши у бік, що можемо дати для акції в сторону Липок, бо хоч Миколаївські касарні взяті, то далі наступати немає з чим.

До 3-ої години все висіло на ниточці, бо Юрко Тютюник мав ледви 200 людей, в Г. Ш. У. було раптом 100, Сердюки дали також неповну сотню озброєних, бо решта була без зброї,
а ми знали, що лише Гетьманська Охорона мала понад 300 боєвиків, на Банковій були кадети, цілком боєздатних 120 хлопців озброєних до зубів, «за Родіну» й Кірпічовська резерва мали понад 400 люда.

Але паніка зробила своє.
Німці були пасивні, а начальний командант щез із гетьманом, покинувши кадетів (юнаків), які чесно берегли резиденції аж до ранку, коли їх вже влада Директорії відпустила домів.

В третій годині прийшло повідомлення, що Школа виконала наказ і вирушила до своїх кватир, та що 2-ий полк СС. прийде за нею.
В 6ій годині вечером підійшли засніжені й стомлені старшини Інструкторської Школи й на мою пропозицію, щоб виступили ті, що не хочуть служити новій українській владі, не виступив ніхто.

На ранок підійшов 2-ий полк Січових Стрільців, а Школа заняла оборону тих складів майна, що покинули панічно утікаючі добровольці.

Не знаю, як було на інших відтинках, але тут направо від Голосіїва все тікало без опору, покинувши в панічнім жаху гармати проти Бесарабки та зброю на цілій Васильківській.

В 9-ій годині вечором було вже тихо в Києві.
Ходив я шукати штабу облоги аж до Києва І.
І всюди спокійно, ні вистрілу одного не чути.
І на рогах вулиць горять невеличкі ватри, а коло них гріються стійки Дніпровської дивізії та ходять стежі, підтримуючи лад.

Київ занятий.
В місто вливається полк за полком, ряди як з-під землі вирослих військ, що з веселими піснями стрункими лавами йдуть займати призначені їм кватири, а за ними довгими валками їдуть селянські вози, на яких поважні сивоусі дядьки везуть харчі своїм синам-побідникам.

Українське село вливалося в золотоверхий Київ, свою столицю – чорнозем змивав чужинецький намул.
Українська мова перестала бути в цю хвилину контрреволюційною, українська державність – німецькою вигадкою.

То не був сон.
Я бачив ці веселі та грізні лави, як вони пропливали майданом св. Софії на параді, і що відбулася два дні потім,
бачив Дніпровську дивізію, сформовану без одного кадрового старшини, але карну як Січові Стрільці,
бачив Січових Стрільців, серед яких було ледви 3% Галичан, а решта Наддніпрянці, які весело відповідали на запитаня про їх частину:
– «Перший полк Січових Стрільців – команда скорострілів Черника» – з гордощами називаючи ім’я свого команданта, колишнього австрійського Українця, а тепер Українця взагалі.

Я бачив червоні стрічки під кокардами з тризубом, чув, як сивий дядько обозний кричав, від’їжджаючи домів за харчами:
— «Пам’ятайте, хлопці, бережіть, що завоювали, бо це наша праця».

В тих лавах на вістрях їх багнетів, а не в універзалах міг прочитати кожний:
— «Від нині ми будемо і господарями у своїй хаті, Україна є суверенною, від нікого незалежною Республикою Українського Трудового Народу».

Так тоді здавалося, так, мабуть, могло бути.
Чому ж по 12 літах після того, як блиснув хоч на мить «України вінець золотий» у спрацьованих руках її синів, – учасник тих подій пише про цю радісну хвилину перемоги рідного війська не на своїй землі, а на чужині?
Де поділись ті озброєні маси, що грізно стали до боротьби на поклик волі?
Чому вони в чужому ярмі?
Як це все сталося?

Чи ж можемо ми, учасники тих великих днів, дати правдиву відповідь на усі ці болючі питання?
Ні!
Але ми обов’язані правдиво змалювати перебіг цих подій, які так пошкодили нашому народові, щоб допомогти у відшуканні тієї святої правди, щоб на майбутнє вже не було помилок.

Львів, 1931.
Накладам видавничої кооперативи «Червона калина».




Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1881049.html.
Tags: #сто_років_тому, история, київ, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments