Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

ЗУНР і національно-визвольний рух на Закарпатті у 1918-1919 рр. (1)

(http://www.istpravda.com.ua/articles/2018/11/2/153204/)
02.11.2018 _ Олександр Пагіря



У ніч на 8 січня 1919 року озброєний загін очолюваний Степаном Клочураком без жодних втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону, підрозділ прикордонної жандармерії, захопив залізничну станцію, пошту та обірвав телефонне сполучення з Раховом.
Осінь 1918-го принесла поразку країн Четвертного союзу в Першій світовій війні та ознаменувалася хвилею національних і соціальних революцій народів Центрально-Східної Європи.
Укранський національно-визвольний рух дуже швидко набув широкого розмаху й охопив не лише населення колишніх підавстрійських земель Галичини та Північної Буковини, а й територію підконтрольного угорській владі Закарпаття.
Наприкінці жовтня – на початку листопада 1918 р. в Угорщині відбулася демократична революція, внаслідок якої до влади прийшов уряд на чолі з лідером опозиційних сил Міхаєм Карої.
16 листопада в країні було проголошено республіку. Новий уряд задекларував право національних меншин на самовизначення, однак за будь-яку ціну намагався зберегти єдність земель корони Св. Стефана.
У цей час на слов'янських і румунських землях, які раніше перебували під угорським контролем, виникли національні органи влади, що закріпили розпад багатонаціональної імперії та відокремилися від Угорщини.
Закарпаття було єдиним слов'янським краєм, який після краху Австро-Угорської монархії залишався у складі Угорщини.


Революційні процеси в Угорській Русі та створення рад

Революційні події кінця жовтня 1918 р. і повалення монархії Габсбургів викликали значне піднесення поміж місцевого населення, призвівши до появи на території Закарпаття нових представницьких органів – народних рад, які були неоднорідні за своїм характером, складом і політичною орієнтацією.
Серед відомих місцевих рад були Угро-Руська в Ужгороді, Марамароська, Любовнянська, Пряшівська, Свалявська (Карпатська), Хустська, Ясінська.
Одні з них орієнтувалися на Україну (Любовнянська, Свалявська, Хустська, Марамороська, Ясінська), другі прагнулизалишити край у складі Угорщини (Ужгородська), а треті – приєднати Закарпаття до складу Чехословаччини (Пряшівська). Загалом, за підрахунками істориків, у період 1918-1919 рр. у краї було створено близько 500 рад (від робітничих до національних).</p>

 Гуцульська народна рада.
1918



Однією з перших задекларувала свій проукраїнський вибір Любовнянська Руська Народна Рада, очолювана священиком о. Омельяном Невицьким. У своєму маніфесті від 8 листопада 1918 р. вона урочисто заявила про те, що "руський народ жиючи по обох сторонах Карпат від Дунаю, Попраду по Тису, об’єднується з Київською Українською Державою".
Однак після переїзду Любовнянської Руської Ради до Пряшева наприкінці грудня 1918 р. провідну роль тут здобула група прочехословацьки налаштованих громадських діячів і політиків на чолі з русофілом Антоном Бескидом, які на засіданні Пряшівської Ради 7 січня 1919 р. під протекцією чехословацьких військ домоглися прийняття резолюції про об’єднання з Чехословаччиною.
У східному куточку краю, що межував з Галичиною, події розвивалися особливо динамічно. З огляду на своє географічне розташування та сильні етнографічні зв'язки з галицькою частиною закарпатська Гуцульщина зберігала відносно високий рівень етнічної самосвідомості населення, яке відчувало спорідненість із сусідніми жителями Гуцульського краю у Галичині.
Вже 1 листопада задля захисту населення від дезертирів і мародерів з фронту у с. Ясіня було організовано народну міліцію (80 чол.), до якої увійшли колишні військовослужбовці австро-угорської армії на чолі з поручником Степаном Клочураком.
3 листопада вони роззброїли у селі підрозділ угорських жандармів і прикордонників та призначили на посаду старости замість угорця місцевого мешканця Дмитра Іванюка. Міліція перебрала охорону над усіма важливими установами, провела опис майна, розпочала впорядковувати місцевого життя.



 Степан Клочурак

</p>

8 листопада 1918 р. у центрі Ясіня було проведено багатотисячне віче, в якому взяли участь мешканці села та його околиць. На зібранні ухвалили резолюцію про об'єднання з Україною.
Водночас народним голосуванням було обрано представницький орган – Українську Народну Раду на чолі зі Степаном Клочураком. До її складу увійшли 42 особи, з яких 38 українців, двоє німців і двоє євреїв.
Обрані члени складали присягу на вірність місцевій громаді. Новостворена Рада однією з перших у краї заявила про свою українську орієнтацію й прагнення до об'єднання з Україною. Вона перебрала на себе законодавчі функції.
Крім того, було створено виконавчий орган – Головну управу в складі 12 осіб. На базі підрозділів народної міліції та добровольців (300 осіб) постала Гуцульська народна самооборона. За прикладом Ясіня у сусідніх селах Кваси та Білин виникли місцеві ради, які обрали нових старостів і розпочали реформи місцевого життя.
Головною рисою, яка вирізняла Гуцульську Народну Раду з-поміж інших подібних представницьких органів, які діяли на Закарпатті у 1918–1919 роках, було те, що вона за демократичним принципом сформувала власні органи самоврядування, які впорядковували та реформували життя громади Ясіня та його околиць, а також організувала власні парамілітарні сили.
Завдяки діяльності різних комісій, які були створені в структурі Головної управи Ради, вдалося частково відновити соціально-економічний стан післявоєнного села та його околиць.
Було взято під контроль усі продовольчі запаси, розроблено план їх поповнення, велася боротьба зі спекуляцією, бандитизмом. Розпочалися роботи з будівництва доріг, реконструкції мостів, спорудження приміщень для громадських, адміністративних і військових установ, народних шкіл.
Відповідні комісії надавали продовольчу та соціальну допомогу інвалідам, бідним гуцульським родинам, дітям-сиротам. Було відновлено діяльність народної школи, де навчання проводилось українською мовою. Місцеві органи організували роботу культосвітніх установ, які, зокрема, агітували за приєднання Закарпаття до України.
Ситуація у східній частині краю дуже швидко вийшла з-під контролю угорської влади. Зокрема, під час засідання Хустської Народної Ради 3 та 10 листопада 1918 р. угорські прихильники виявилися у меншості, а провідні позиції обійняли адепти об’єднання з Україною на чолі з юристом Юліаном Бращайко.
На пропозицію останнього Хустська рада "з великими оплесками та одушевленням" прийняла резолюцію "про прилучення до Великої України".



 Юлій Бращайко - голова Хустської народної ради



Значний вплив на зміну політичної орієнтації мали колишні військовослужбовці австро-угорського війська, які повернулися з фронтів, де стали свідками революційних подій у Російській та Австро-Угорській імперіях, і були готові до рішучих дій.
Як і в багатьох країнах повоєнної Європи, ця категорія виступила одним з головним чинників суспільно-політичної радикалізації.
Щоб переломити ситуацію, за ініціативою прихильників угорської орієнтації 18 грудня 1918 р. у Мараморош Сиготі було скликано з’їзд, щоб обрати Сигітську Народну Раду та підтримати плани Будапешта щодо надання краю автономії.
Однак замість генерації підтримки урядовим ініціативам, виступаючі (Михайло Бращайко з Рахова, Степан Клочурак і Василь Климпуш з Ясіня, Василь Йосипчук з Великого Бичкова) засудили угорські плани.
Їх виступи кілька разів переривали оваціями: "До Києва хочемо", "До матері – України!", "Хай живе Україна!". У підсумку з’їзд прийняв резолюцію про злуку з Україною, обрав головою Народної Ради Михайла Бращайка і уповноважив провідників краю підготувати і провести 21 січня у Хусті Всекарпатський конгрес за участю делегатів від усіх громад краю.
Про свою проукраїнську орієнтацію та бажання приєднатися до України наприкінці 1918 – початку 1919 рр. заявили також окремі населені пункти Угорської Русі.
Багато з них сподівалися із приєднанням до України покращити свій соціально-економічний стан, і тому просили негайно надіслати продовольчу допомогу, домогтися розподілу поміщицьких і церковних земель, звільнити селян від податків, надати дозвіл на користування лісами й полонинами, відкрити українські школи та забезпечити право користуватися українською мовою та ін.


Політика ЗУНР щодо Закарпаття

Перші контакти представників Угорської Русі з галицькими політиками відбулися напередодні розпаду Австро-Угорщини. Ще 15 жовтня 1918 р.о. Августин Волошин та професор Бокшай відправили до Відня професора А.Штефана, щоб дізнатися у керівника Української парламентарної репрезентації (УПР) Євгена Петрушевича, як їм діяти у випадку дезінтеграції Австро-Угорщини.
У Відні Штефан передав лист від Волошина послу Юліану Романчуку у справі Закарпаття і провів переговори з послами Євгеном Петрушевичем та д-ром Левом Бачинським.
Галицькі політики порадили закарпатським українцям передусім створити народні ради й національну міліцію, але не провокувати місцевих угорців, щоб вони не виступили проти українського руху. Як згадував пізніше А. Штефан, "усі вони говорили тоді, що Закарпаття буде частиною України і "ми Вас заберем".



 Августин Штефан

</p>

Ці устремління закарпатців були враховані у постанові Української Національної Ради від 19 жовтня 1918р.: "Разом з іншими українськими національними областями Австро-Угорщини українська полоса північно-східної Угорщини творить одну цілу українську територію", і вся "ця українська національна територія уконституйовується отсим як Українська Держава".
Відтак, у самому першому рішенні Української Національної Ради було засвідчено, що Закарпаття входитиме до складу новоутвореного державного утворення на західноукраїнських землях.
Це конституційне положення було зафіксоване і в Тимчасовому Основному Законі про державну самостійність Західно-Української Народної Республіки від 13 листопада 1918 р. (Арт. 2), а на цій правовій базі – і в прелімінарному договорі між УНР і ЗУНР від 1 грудня 1918 р. та у Законі про злуку ЗУНР і УНР від 3 січня 1919 р.
Однак, як справедливо зазначає історик О. Павлишин, декларуючи єдність із Закарпаттям, галицьке керівництво водночас не мало чіткого плану інтеграції цього краю в ЗУНР.



 Конституційний закон ЗУНР.

13 листопада 1918
</p>

УНРада, і українські політичні лідери Закарпаття відчували недостатню легітимність актів ЗУНР стосовно долі краю. Потрібно було рішення більш представницького органу, який репрезентував би волевиявлення якщо не всього, то хоча б переважної більшості населення краю.
Лінія західноукраїнського уряду у закарпатському питанні значною мірою стримувалася зовнішньою політикою ЗУНР. Перебуваючи в умовах міжнародної ізоляції, остання прагнула підтримувати нейтральні відносини з сусідньою Угорщиною, яка була своєрідним вікном для відрізаної від Заходу Галичини, а також виступала постачальником зброї, амуніції та провіанту для Галицької армії.
Зі свого боку, угорська економіка потребувала бориславської нафти, а угорські лідери розраховували на формування спільної із ЗУНР політики щодо Румунії, яка висувала територіальні претензії до двох держав.
Через Угорщину також проходив один із головних шляхів транзиту українських військовополонених із колишньої Австро-Угорщини, Італії та Балкан на територію Галичини.
Для організації цих транспортів у Будапешті з листопада 1918 р. був призначений у ранзі консула сотник УГА Ярослав Біберович, який за дорученням УНРади увійшов у контакти з угорським урядом і заснував Українську збірну станицю.
Наприкінці грудня 1918 р. Державний секретаріат військових справ на чолі з полковником Дмитром Вітовським домовився з Будапештом про закупівлю зброї та амуніції в обмін на нафтові продукти.
При цьому уряд ЗУНР дав письмові запевнення у тому, що ЗУНР не буде збройно виступати проти Угорщини (насамперед, йшлося про територію Угорської Русі).
Під час візиту до Будапешта 30 грудня 1918 р. та зустрічі з угорським президентом М. Карої Є. Петрушевич пообіцяв, що Галичина не реалізовуватиме силою своїх претензій на край, приналежність якого буде вирішувати плебісцит під міжнародним наглядом і мирна конференція.



 Ухвала Української Національної Ради про Злуку ЗУНР і УНР.

3 січня 1919
</p>

Тим часом новостворена Українська Народна Рада у Ясіні активно шукала контактів із Державним секретаріатом ЗУНР. Для ведення офіційних переговорів з останнім щодо можливості приєднання східних районів Закарпаття до складу України на початку грудня 1918 р. до Станіславова було направлено делегацію на чолі зі Степаном Клочураком.
Під час зустрічі з державним секретарем Сидором Голубовичем закарпатські представники попросили, щоб Галицька армія зайняла територію краю.Однак, з огляду на несприятливу ситуацію на українсько-польському фронті, Голубович відмовив у наданні військово-політичної допомоги, порадивши закарпатським українцям самим взяти ініціативу в свої руки.
Не маючи наміру вбивати клин у відносини із сусідньою Угорщиною, західноукраїнський уряд вирішив підтримувати закарпатських гуцулів неофіційно.
Становище закарпатських гуцулів сильно погіршилося після того як угорська влада 20-22 грудня 1918 року відправила до Ясіня урядового комісара Кальмана Фізешірі, уповноваженого розслідувати факти "бандитизму" та "анархії" в регіоні, а також батальйон у складі 620 осіб для наведення "порядку".
З поверненням угорських військ було запроваджено надзвичайний стан, роззброєно підрозділи народної міліції, ліквідовано Українську Народну Раду, відновлено угорську мову в школі та в урядовому спілкуванні, а на всі посади місцевої управи призначено колишніх угорських урядовців.
У краї почалося переслідування українського національного руху, а контакти з Галичиною були суворо обмежені.
Наприкінці 1918 р., готуючись до реалізації прелімінарного договору про злуку з УНР, західноукраїнський уряд вирішив активізувати свою політику на закарпатському напрямку.
Представники Угорської Русі були запрошені на засідання Української Національної Ради у Станіславові 2-3 січня 1919 р. На цьому зібранні виступив С. Клочурак, який від імені народних рад східного Закарпаття висунув пропозицію приєднання краю до України ("Прийміть нас і возьміть нас, браття, до їдної родини") і відкрито попросив військової допомоги проти угорців.



Готель "Австрія" у Станіславові, де у січня 1919 засідала Українська Національна Рада
 



Пропозиція угорських українців обговорювалася на засіданні західноукраїнського уряду 3 січня 1919 р., спровокувавши бурхливу дискусію. Саме тут було формально затверджено угоду з Угорщиною про закупівлю зброї та амуніції, за якою ЗУНР зобов’язалася не виступати збройно проти угорців.
Зважаючи на необхідність збереження приязних відносин з Угорщиною, Державний секретаріат виявився поділений у питанні наданні військової допомоги Закарпаттю.
Про характер дискусій з цього приводу залишилися суперечливі відомості. За одним з наявних свідчень, вирішальне слово взяв голова уряду С. Голубович, який наполіг на збройній допомозі угорським українцям, доручивши військовому секретарю Д. Вітовському спорядити за Карпати один курінь галицького війська. Прем’єр виходив з тієї позиції, що ЗУНР повинна була максимально територіально розширитися напередодні злуки з УНР.
Відтак, 7-12 січня 1919 р. окружні військові команди у Коломиї, Стрию та Самборі отримали накази відправити бойові групи у напрямку Ужгорода, Мукачева та Ясіня із завданням взяти під контроль комінікації та допомогти місцевому населенню встановити українську владу.
Назовні все мало виглядати, ніби місцеве населення власними силами організувало повстання проти угорців, щоб домогтися приєднання до України.
Війна з поляками забирала чимало сил і ресурсів у молодої держави, а відтак, конфлікт з країною, через яку проходили основні лінії зв’язку із західним світом, аж ніяк не був в інтересі західноукраїнського уряду. Саме тому ставку було зроблено на "гібридну" допомогу для організації військових сил на Закарпатті шляхом спрямування туди групи старшин і вояків УГА в якості добровольців.
Дипломатичним прикриттям їхнього втручання мало стати намагання запобігти румунській та чехословацькій окупації краю та надати сприяння у самовизначенні місцевого населення відповідно до 14-ох пунктів американського президента В. Вільсона.

(Закінчення)

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1892965.html.

Tags: венгрия, история, мукачево, ужгород, україна
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments