Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

ЗУНР і національно-визвольний рух на Закарпатті у 1918-1919 рр. (2)

(http://www.istpravda.com.ua/articles/2018/11/2/153204/)
02.11.2018 _ Олександр Пагіря

(Початок)

"Гібридні" походи УГА на Закарпаття

За попередньо узгодженим планом під час проведення традиційного колядування на православне Різдво у ніч із 6 на 7 січня 1919 р. у с. Ясіня Степан Клочурак разом з однодумцями таємно зібрали 86 колишніх членів роззброєної угорцями Гуцульської народної оборони, до яких наступної ночі долучилися 23 добровольці УГА, що прибули з Коломийської окружної команди.
"Заколотники" розробили план роззброєння угорських військ і захоплення влади у Ясіні, що за своїм задумом нагадував нічний виступ українських військових у Львові 1 листопада 1918 р.
В ніч з 7 на 8 січня 1919 р. озброєний загін із 109 осіб, очолюваний Степаном Клочураком і старшинами УГА, скориставшись святковим настроєм, без жодних втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону разом із полковником та чотирма офіцерами, підрозділ прикордонної жандармерії, захопив залізничну станцію, пошту та сільський уряд та обірвав телефонне сполучення з Раховом.
8 січня 1919 року на загальних зборах мешканців Ясіні та навколишніх сіл було відновлено Українську Народну Раду, що проголосила незалежну Гуцульську Республіку й у спеціальному зверненні закликала населення Закарпаття до збройного опору угорському пануванню.
Законодавчим органом новоствореного державного утворення стала Українська Народна Рада у складі 42 осіб (парламент), а виконавчим – спеціальні секції Ради (уряд) із 12 членів, які щотижня звітували про виконану роботу. Постанови Ради мали силу закону, за дотриманням якого стежив місцевий суд.
Степан Клочурак очолив законодавчу та виконавчу гілки влади і був командувачем збройних сил, виконуючи, по суті, президентські функції. Проголошена республіка прийняла українські державні символи (мову, герб та гімн), запровадила в обіг українську гривню поруч з угорськими коронами і неформально вважалася складовою частиною ЗУНР, приєднання до якої відкладалося на майбутнє з огляду на несприятливі міжнародні обставини.
Гуцульська республіка від початку розглядалась як осередок української влади в краї, що з розгортанням загального національного повстання мав поширитися на всю територію Закарпаття та влитися до складу ЗУНР.
Під впливом подій у Ясіні населення багатьох сіл у північно-східній частині краю створило власні місцеві ради, позбавивши влади угорських ставлеників.
До війська Гуцульської Республіки почали масово вступати добровольці, які складали їй присягу на вірність. Було заявлено про збільшення чисельності міліції до 300 чол.
Новобранців обмундировували захопленою в угорців уніформою. Запаси зброї та амуніції вдалося поповнити за рахунок роззброєння угорського військового ешелону, що транзитом їхав через Ясіня.
Військовий секретаріат на чолі з Д. Вітовським допомагав озброїти частини Народної оборони Гуцульської республіки і надіслав досвідчених старшин для вишколу добровольців.
Зусиллями поручника УГА Герасима була проведена реорганізація місцевих добровольчих відділів, з яких утворено два курені чисельністю 800 чол. 10 січня 1919 р. у Ясіня прибула сотня стрільців (150 чол.) з Косова з двома скорострілами під командуванням сотника Миколи Саєвича, одна чота з Коломиї на чолі з хорунжим Білецьким, а пізніше і дві гармати під орудою чотаря ЯрославваГафтанюка.
Тактичне командування цілою групою, шо отримала назву "Сигот", перебрав поручник Віктор Воробець. Політичне ж керівництво об’єднаними силами здійснювала Українська Національна Рада у Ясіні.
11 січня 1919 р. на нараді старшин у Ясіні було схвалено рішення про початок наступу українських військ на Сигіт, щоб завадити планованій окупації Румунією Мараморощини.
13 січня 1919 р. три укомплектовані гуцульські сотні з шістьма скорострілами та дві повні сотні галицького війська з двома гарматами під командуванням поручників С.Глушка та В. Воробця вирушили у напрямку Марамороша для підтримки тамтешньої ради, що проголосила злуку з Україною та скликала конгрес народних рад у Хусті.
Це місто мало ключове значення для легітимізації планів ЗУНР щодо Закарпаття напередодні проголошення Акту злуки з Наддніпрянською Україною та початку роботи Паризької мирної конференції.</p>

Учасники гуцульського повстання та визвольного походу на Сигіт у січні 1919 року
 



Просування українських військ відбувалося вздовж залізничної лінії на імпровізованому панцернику, озброєному двома гарматами. Порівняно легко група "Сигот" захопила Кваси, Білин, Усті Ріки, Рахів та Берлибаш (зараз Костилівка), роззброївши у цих населених пунктах угорські війська та жандармерію.
15 січня було взято Требушани (нині – Ділове), Вишів, Великий Бичків і Луг. 16 січня 1919 р.передові групи українського війська захопили залізничну станцію Сигітська Комора, а згодом в’їхали на залізничний вокзалу Мараморош Сиготі, роззброївши у місті угорську залогу.
На урядових будівлях було вивішено жовто-блакитний прапор та створено міську комендатуру на чолі з С. Глушком. За наказом Коломийської окружної команди у Сиготі командування військовою групою, що сягнула 1100 чол., перебрав поручник Денис Маєр-Михальський.
Планувалося, що далі група вирушить на Хуст, щоб підтримати тамтешню народну раду та запобігти спробам угорської влади завадити проведенню з’їзду.
Галицька газета "Нове життя" 17 січня 1919 р. з радістю повідомляла, що на запрошення "Національної Ради угорської України" війська ЗУНР увійшли на територію Закарпаття, щоб "задокументувати окончену злуку угорської України з соборною Українською Народньою Републикою".
Однак успішно розпочавши, війська Гуцульської Республіки несподівано зазнали катастрофічної поразки. Довідавшись про похід українських військ, румунське окружне командування у Бая Маре висунуло у Верхнє Потисся 18-ту піхотну бригаду під командою полковника Джорджеску чисельністю бл. 2 тис. чол.
Вранці 17 січня переважаючі румунські сили почали оточувати Сигіт. Українське командування на чолі з поручником Денисом Маєр-Михальським після неуспішних спроб ведення переговорів із румунським штабом наказало власним військам без бою відступати залізницею до Великого Бичкова.
Всупереч задекларованій меті походу на Закарпаття – запобігти румунській окупації її східної частини – галицькі війська отримали від окружної команди у Коломиї сувору заборону вступати у сутички з румунськими військами.
17 січня 1919 р. група українського війська потрапила в оточення румунських військ поблизу Сигітської Комори. В результаті нерівного бою українська сторона втратила, за різними даними, від 18 до 41 чол. вбитими, від 39 до 150 чол. пораненими й бл. 400 чол. полоненими разом з 20 старшинами.



 Дмитро Вітовський - державний секретар військових справ ЗУНР



Після цієї поразки окружна команда ЗУНР у Коломиї, побоюючись виникнення збройного конфлікту з Румунією та Угорщиною, відкликала свої війська зі східної частини Закарпаття.
Внаслідок заворушень угорського населення українські підрозділи були змушені залишити Великий Бичків і Рахів. Станом на 21 січня 1919 р. межі Гуцульської республіки зупинилися у районі Усті Ріки та Богдана перед Раховом, де вони залишалися аж до червня 1919 р.
Майже одночасно з групою "Сигот" на Закарпаття здійснила рейд Стрийська група УГА – неповний стрілецький курінь під командуванням чотаря Якова Небиловця.
15 січня він зайняв станцію Воловець, а наступного дня увійшов у Сваляву та Мукачево, де вивісив жовто-блакитний прапор. За свідченнями учасників, у Сваляві галицькі підрозділи тепло зустріло місцеве населення з великим національним прапором і написами: "Хай живе Україна!".
Просуваючись далі по залізничній лінії, панцерний потяг УГА під командою чотаря І. Садлича 21 січня зайняв вузлову станцію Чоп, однак потім відступив до місця постійної дислокації – Мукачева. На шляху свого просування на обсаджених залізничних станціях українські війська залишали невеликі залоги.



Учасники походу УГА на Мараморош-Сигет

(12-17 січня 1919)
 </p>

Блискавичний похід галицьких військ застав зненацька угорські сили, які не чинили жодного спротиву їхній збройній акції. Оговтавшись, останні скористалися розтягнутістю українських військ на великій території і вночі на 21 січня роззброїли українські залоги у Сваляві та Мукачеві.
Внаслідок цього галицькі війська були змушені повернутися залізницею до Стрия, куди угорці також передали відібрану зброю. Після цього Начальна Команда УГА офіційно відкликала курінь Я.Небиловця та панцерник І.Садлича із Закарпаття.
18 січня 1919 р. із Самбора на Ужгород залізницею вирушила третя самбірська група УГА у складі підрозділу сотника І. Молєщія яка отримала наказ від окружного командира сотника М. Мельника зайняти Ужанську долину та оголосити Ужгородський комітат територією ЗУНР.
З огляду на загрозу окупації цієї частини регіону Чехословаччиною, 17 січня 1919 р. президент Є.Петрушевич повідомив Прагу, що його військо займе ці території.
Для виконання цього амбітного плану сотникові однак виділили занадто малі сили – всього 70 стрільців з одним скорострілом та обмежену кількість боєприпасів.
"Стрільці лихо одіті, зле узброєні, перемучені світовою війною, не зовсім надавалися до так важного діла як окупаційна акція, – згадував І.Молєщій. – Певна, що про якусь збройну акцію з такою силою не було тут і мови. Я докладно здавав собі справу з висліду такої акції на випадок збройного опору".
19 січня 1919 р. військовий залізничний транспорт, прикрашений національним жовто-блакитним прапором, вирушив із Самбора через Турку-Ужок до Волосянки, де відразу натрапив на передовий підрозділ чехословацького війська.
Українська сторона була змушена вступити у переговори, в ході яких було з’ясовано, що ще 12 січня 1919 р. чехословацькі війська отримали дозвіл Антанти на окупацію залізничної лінії Ужгород-Ужок разом з річкою Уж та її лівим берегом. Відтак, під загрозою роззброєння та інтернування, українські війська були змушені 20 січня 1919 р. покинути територію Закарпаття.


Хустський конгрес та його відлуння

21 січня 1919 року, у той час коли всі три експедиції галицького війська завершилися невдачею і більшість українських підрозділів вже покинули територію краю, у Хусті зібрався з'їзд за участю 420 обраних делегатів від 175 (із 400) населених пунктів Угорської Русі, повноваження яких були підтвердженні легітимаційними документами.
Поштовхом для його скликання стало звернення Мараморош-Сигітської Руської Ради до населення краю "зійтися на великі збори до Хуста у вівторок 21 січня 1919 року".
Попередні переговори на тему скликання зборів відбулися під час з’їзду закарпатських представників 10 грудня 1918 р. у Будапешті. З’їзд мав стати певною відповіддю на намагання владних кіл Угорщини утримати свій контроль над краєм у формі автономної "Руської Крайни".
Після обговорення делегати ухвалили резолюцію про прилучення українців-русинів північно-східних комітатів Угорщини (Мараморош, Угоча, Берег, Унг, Земплин, Шариш, Спіш і Абауй-Торна) до складу Української соборної держави та просив надіслати українські війська, щоб зайняти територію краю.
При цьому вимагалося, щоб українська держава під час реалізації злуки врахувала особливе ("окремішне") становище краю.
Хустський конгрес був найбільш репрезентативним зібранням Угорської Русіна той час, представляючи інтереси переважної більшості населення (бл. 420 тис. жителів краю).
Його рішення мали більшу легітимність, ніж інші подібні зібрання, на яких вирішувалася доля повоєнного Закарпаття, зокрема Скрентонський "плебісцит" серед карпаторусинської еміграції у США у листопаді-грудні 1918 р., який висловився на користь об’єднання з Чехословаччиною, чи Будапештський з’їзд закарпатських представників 10 грудня 1918 р., що підтримав перебування краю у складі Угорщини.
Після проведення з’їзду офіційна делегація РЦНР на чолі з М.Бращайком виїхала до Станіславова, щоб передати оригінал протоколу Хустських зборів Державному секретаріату ЗУНР.
Не відомо, чи встигли делегати прибути вчасно, адже вже 22 січня 1919 р. на Софійській площі у Києві було урочисто проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР. В Універсалі Директорії УНР зазначалося: "Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна в Одну Велику Україну".
Степан Клочурак та Юліан Бращайко були обрані до складу Трудового конгресу, що засідав в оперному театрі у Києві 23-28 січня 1919 р.
Однак наявних військових засобів для реалізації цієї мети уряд соборної Української Народної Республікина той час не мав. До кінця квітня 1919 року східну частину Закарпаття до Берегового окупували румунські війська, центральна з Мукачевим перебувала під контролем угорців, а західну разом з Ужанською долиною зайняли чехословацькі війська.
Останньою спробою заявити про проукраїнський вибір угорських русинів став з’їзд за участю 162 делегатів від 62 громад Закарпаття, який відбувся у Станіславові 29 квітня – 1 травня 1919 р. під головуванням Михайла Бращайка та Костя Кисілевського.
У своїй резолюції з’їзд підтвердив намір домогтися об’єднання всіх українських земель у складі Української Народної Республіки у відповідності з рішенням Хустських зборів від 21 січня 1919 р. і висловив рішучий протест проти окупації території Закарпаття іноземними військами.
Закарпатські представники закликали лідерів УНР та українців з іншого боку Карпат надати допомогу у визволенні та приєднанні краю до складу соборної України. Делегація від Угорської Русі передала резолюцію з’їзду президенту УНРади Є. Петрушевичу, який пообіцяв поставити питання Закарпаття на Паризькій мирній конференції.



 Євген Петрушевич - президент Української Національної Ради



9 травня 1919 р. делегація уряду УНР у Парижі висловила офіційний протест проти планів приєднання краю до складу Чехословаччини як порушення прав народів на самовизначення. Однак мирна конференція не взяла до уваги позицію української делегації, яка не була допущена до засідань комісій, на яких розглядалася доля українських земель.
Останній анклав української політичної присутності у краї – Гуцульська Республіка – припинила своє існування 11 червня 1919 року, коли румунські війська за мандатом Антанти зайняли Ясіня, заарештувавши членів Української Народної Ради.
Напередодні румунської окупації Гуцульська рада встигла ухвалити меморандум про приєднання східної частини Закарпаття до складу Чехословацької Республіки.
Ще 8 травня 1919 р. на засіданні Пряшівської, Ужгородської та Хустської народних рад в Ужгороді, які сформували Центральну Руську Народну Раду, було ухвалено рішення про входження Закарпаття до складу новоутвореної Чехословацької республіки на правах автономії.
10 вересня 1919 року Сен-Жерменський мирний договір, укладений на Версальській мирній конференції з Австрією, зафіксував входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1893262.html.
Tags: венгрия, история, мукачево, ужгород, україна
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments