побічним ефектом п’ятирічної війни проти України для Московії стало те, що геометрично зростає кількість росіянців, які розуміють українську мову. На слух, на текст - говорити ні, без розмовної практики це неможливо. Нагадує ефект від слухання “голосів” в радянщині, коли багато поневолі “німців” (тих що вивчали в школі німецьку) самотужки освоювали інгліш, бо англійську совіти не глушили. В нашу епоху глушилок нема, а невільне знання української сталося від заздрісної і болючої цікавості до України з боку агресорів. Це ніби не добре і не погано, наслідок українізації інформаційних потоків в самій Україні, яку їм хочеться вивчати як об’єкт. Але в майбутньому це може зіграти нам на руку. При переформатуванні простору колишньої РСФСР Україні слід буде застовбити собі - наряду з союзниками, які поспішать на місце ключових переможців - певні “зони інтересу” на землях противника. Це будуть регіони і людські маси, які так-сяк розуміють українську, а при зміні климату почнуть істово пригадувати свої різноманітні “українські корені”, “казацкоє прошлоє” або “що баба була з Винниці”. Можливо, що в момент кризової міграції Україна виставить на кордонах мовний ценз для біженців з Московії - мотивуючи це, що в неї нема ані бажання, ані можливостей перенавчати імігрантів, але готова прийняти зі вже готовими щелепами. Але головне, звичайно, це просування українських автономних районів по всій Московії, в дусі тої самої федералізації, та створення там лояльної до України компрадорської адміністрації.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1924550.html.
Journal information