Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

повертаюсь до “історичної політики”, якої в нас немає

Алі Татар-заде
повертаюсь до “історичної політики”, якої в нас немає, але є певні паростки в вигляді окремих інціатив та ентузіастських колективів.
Сьогодні обговоримо кейс про переміщене населення, зміни кордонів та пам’ять про це.
Московити і деякі поляки вслід за ними люблять говорити про насильницьку українізацію при сталіні.
В нас цю тему в шкільній та пропагандистській історії прийнято оминати, ”не будити лихо”.
В результаті в кастрованому вигляді (пардон) фабула виглядає так, як її написали московити (не без врахування настроїв спеціально для польської аудиторії).
Типу, прийшов добрий сталін, подарував українцям їхню західну частину, до-по-міг їм очистити її від поляків, ну а що не встиг, то мовляв гітлер з УПА дочистили. Я бачив багато українців які так і думають.
Задовго однак до “спільного параду красной армії і вермахту”, а саме в 1936, західні області (тодішні приграничні з РП) були оголошені “прикордонними смугами” і офіційно підлягали “евакуции” тобто депортації польського населення. Заодне прибрали і чехів та німців. Куди їх слали? В Казахстан.
Після анексії Західної України така депортація продовжилась. В перший рік встигли “евакуювати” 90 тисяч так званих “осадників” (так записано в документах совітів) при чому кожний десятий (а згодом і кожний четвертий) з них був не поляк, а українець.
Подібні каральні акції спрямовувались також проти німців Криму і Запоріжжя - йдеться про сотні тисяч.
І навпаки на Херсонщину переселили цілі ешелони “баєв”, тобто аналогу “кулака” в Середній Азії, разом з родинами. На Донбас переселяли не тільки пролетаріат, але і “кулаков” зо всієї Росії, тоді як “куркулів” з України сотнями тисяч висилали у зворотнім напрямку - в Московію, і не куди-небудь, а як сказано з цинічним прагматизмом, “освоєнієм необжитих земель”. Біларуських “кулакав” слали в Одеську, Дніпропетровську, Харківську область, єврейських і німецьких звідти ж - в необжитий північний Крим.
Тоді ж з Чорноморської Кубані (не парясь, своїми іменами - “за украинский бурж.национализм”) вислані десятки тисяч корінних козаків на каторгу в Казахстані й Узбекистані (майбутні місця Сюргюну кримських татар).
Цей ряд можна продожвувати дуже довго.
Питання, як на це реагувати в ретроспективі, тепер, коли ми виховуємо нові покоління та, прямо скажемо, й самі себе виховуємо, вивчаємо і навчаємо наново.
Московити теж приводять ці факти і ціфри (неохоче, але з тих пір як вони перестали бути секретними) але от під таким соусом:
-- Многа народа тагда пастрадала; фсєм била тяжєло; врємя била такоє.
На цьому радісно гальмує і наша вата, і звичайні громадяни, і скажем чесно вітчизняна історична політика.
ну да, всі страждали, шож тєпєрь.
А дійсно, що?
От тепер переходимо до концептуальних речей.

Україна має сформулювати своє ставлення
1) до зміни складу свого населення московитським СРСР,
2) до зміни її кордонів тим же самим СРСР.
Я запропоную свою схему, не заперечуючи що можуть існувати інші.

Почну одразу з другого.
УРСР не мала тоді границь! Вона мала адмінкордони всередині де-факто жорстко унітарної імперії, якими - адмінокрдонами - окреслювалась сяка-така автономія частки Українських земель.
Чи змінились “гос граніци” УРСР в 1939 році?
Ні, тому що це не були госграніци.
У поляків є чудове слово “розбор” (І-й, ІІ-й, ІІІ-й) щодо Речі Посполітої.
Чи вважають вони якимсь відродженням своєї державності той факт, що внаслідок ІІІ розбьору в Московії, Австрії та Німеччині “значно побільшало” польських земель? Ні, і правильно роблять.
Бо все що сталось після окупації, лежить на совісті окупанта (раз) і діється в інтересах окупанта (два).
Отже, послідовне заволодіння Московією після 1917 року спочатку Східною, потім Центральною, потім Західною Україною в 1919-39 і є такими самими (принаймні дуже близькими) “розборами” України.
І операція Висла та те що їй передувало і послідувало - це ще один “розбор”.
І якщо так дивитися, то ніякого подарунку Україні Криму теж не було, розумієте чому?
Бо в 1954 було лише переміщення адмінкордонів поміж окупованими Московією областями і регіонами.
Московія почала проти УНР свою першу завойовну війну новітнього часу в грудні 1917, коли УНР ще навіть не встигла відмовитись від Криму, навіть на користь демократичної і протатарської КНР. Після брестьского миру Московія поновила ту війну (1918), коли - підкреслю це - новий мировий господар Антанта окупував Крим зі згоди спочатку Гетьмана України, а потім і Директорії УНР, окупував тимчасово.
Ну а те, що в 1921, після майже річного розгляду, Крим після довгих дебатів було вирішено до “границь УРСР” не включати, це якраз і є вже ситуація, створена окупантом, і нічого більше. Бо Україна і Крим були вже однаково тоді окуповані.
Я застряг трохи на кримському кейсі, просто щоб перегорнути “звичні, сталі” погляди на послідовність дій та логіку подій. Не менше сюрпризів нас чекало б при розгляді кейсу кубанського, стародубського і навіть донського.
І якщо ми повернемось до кейсу західноукраїнського, до операції Висла, то скажемо що за тою самою логікою Польша (нарівні з Московією) несла Б відповідальність, ЯКБИ вона була правопреємницею ПНР. Поляки, як відомо, визнали цей період окупацією, попри те що і тоді їм дозволили назву Речпосполіта (людова).
Але Україна-то і досі несе на собі преємство УРСР.

І от тепер до першого пасажу.
Ставлення до зміни складу населення під окупацією.
Україна мала б зафіксувати, на мою думку, наступні тези при оцінці минулого.
- Населення УНР, в тому числі неукраїнці, є “народом України” (як сказано в уставних докментах і самої УНР, і потім навіть УРСР).
- Отже будь-яке примусове переміщення а тим більше масове - є шкодою, завданою окупантом для “народу України”, отже і самої України.
- Україна втратила свої уникальні польський, єврейський, німецький, чеський (і ще кілька) контингент, “маленькі світи”, уникальні континуми, через дію окупанта - Московії.
- Україна понесла від того збитки (тільки треба це усвідоміти саме як збитки, перш ніж рухатись далі).
- Україна налаштована на компенсації собі і жертвам персонально,
- Україна і далі опікується долею персон та цілих етносів, які було проти її волі і інтересів переміщено з кол.УНР бозна куди.
- - Україна вже тепер готова вести переговори з притомними державами і наступницями держав на цю тему,
- - - Зокрема з Казахстаном - про умови життя колишніх українських українців (“куркулів”), поляків (“осадників”), німців (“баерів”), а отже про їхній доступ до СВОЄЇ РІДНОЇ мови, культури, літератури, медіа.
- - - Зокрема з притомними партнерами (Німеччина, Польща, список відкритий) - про компенсації та інформаційну допомогу жертвам та їхнім нащадкам, а також про захист їх прав на теренах в т.ч. Московії.

На цьому кейса з Казахстаном я закриваю теж, це був просто приклад ЛОГІКИ нової історичної політики та демонстрація наслідків, які вони за собою ведуть.
А ведуть вони наступне.
В деяких названих мною “притомними” держав та державних союзів ми вправі очікувати со-товариство та спів-фінансування (прямо скажемо - можна і інакше, з нас оргробота, а з них фінансування) культурницьких проектів в таких ареалах як
- чорноморська частина Кубані
- прикордонна смуга Казахстану з Московією (формування там антимосковської лояльності до Казахстану і України, ширше - до Європи і Заходу),
- передуральські та зауральські області Московії, куди було масово зіслано українських українців, поляків, німців, і так далі, які були “підняті” (за власним же виразом окупанта) зі стану “необжитого краю” до рівня азіййської цівілізації, і де досі живуть нащадки тих хто там захоронений,
етс.

і найскладніший кейс - Голодомор.
Всі знають, що деякі цікаві нам в цьому держави досі не визнають факту геноциду і навіть усвідомленого урону з боку Московії.
Отут мені хочеться вже котрий рік стряхнути за плечі наших, хто займається тими питаннями за кодоном.
Стряхнути і сказати:
-- Замов щоб тобі принесли або знайди сам інтернетом, повно статей про шкоду, нанесену Голодомором - єврейським колгоспам. Вони практично знищили єврейське “Злате Поле”, уникальну колонію ще царистського часу. Роздрукуй, передай ізраільським депутатам і кандидатам всіх фракцій, а також їхнм письменикам, режисерам, художникам і поетам.
І побачимо, що вони відчують і скажуть, коли “чужа рубаха” раптом стане дуже навіть своя. і що скажуть їхні громадяни.
Це стосується також грецьких, німецьких, голандських, болгарських, албанських, біларуських, чеських, молдово-румунських колгоспів того часу.

І ще.
Коли ви читаєте концептуальні тексти, то ставтеся до них так, що я пропоную вам “стиль мислення” або логіку, а не готові рішення. Якщо кожен з вас прийме це до серця та почне думати в тому ж руслі, то згенерує значно більше корисних ідей і концепцій.

А для чого ж я напочатку згадав шкільну історію, якщо приціл концепції - міжнародний?
А от для того, щоб всередині україніців меншало сумнівів і навіть заперечень колоіналістсько-імперського періоду як сукупності суспільної і державної шкоди.
Простіше кажучи, щоби діти які підрастуть на той час, були такими платниками податків які радо підтримають, а не жлобно заощадять витрати України на подібні місії. Бо причини місій будуть для них очевидні, а не “вероятні”.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1944792.html.
Tags: история, левые, польша, прдоны, рассея, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment