Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

отоді і прийшли рускіє. І вони не зря так радувались

Алі Татар-заде
як ви знаєте або десь чули, моделі історії бувають поступальні, відступальні, коливальні лінійні, а також циклічні (еклезіаст), спиральні (як спроба синтезу) або всілякі складніші та простіші (до останніх можу навести нирваничну теорію будизму, що насправді нічого не відбувається).
А ладно, до чого це я. Часто думають, що Крим й Донбас поступально русифікувався, і дорусифікувався до отого що сталось в 2014 році. Це просто і красиво для теорії, але насправді ніфіга.
Не знаю за Донбас, але Крим поступово українізувався, дуже повільно, але ще скоріше нейтралізувався.
В 2004 мені довелося витягувати з маршутки двох дівчат, які посміли балакати українською - від розгніваного натовпу салону (при чому один рускоязичний - той що вискочив услід за нами та хотів побитися - був корєєць), да, отакі спогади, отакі були тоді і випадкові знайомства.
Але вже в 2012 мовно-язичне протистояння настільки всіх виснажило, що не тільки українці не сапалися на російську (до чого всі звикли і так), але і правильнощелепні вже не проявляли ніякої реакції на українську.
Вперше я це відчув 2008 року в Севастополі, коли гуляв там самим центром і тут дуже некстаті на мобілу подзвонив львів’янин.
Я думав що опинився в пастці (нагадаю - 4 роки до того був випадок в маршрутці, який нікого б не здивував). Якщо я відповім йому порускі, львів’янин образиться. Якщо ж українською - образиться Севастополь. Тоді ще я був ризиковий пацан (ви всі такі, поки немає окупації) і заговорив українською, та ще і з таким акцентом, якого мене все літо вчив друг що пожив там і засвоїв говірку. Навколо мене почали збиратися севастопольці. Львів’янин, як назло, завів мову про Бандеру та інших Наших Провідників. Я відійшов подалі від води, бо Севастополь всеж місто моряків, а на суші вони слабкіші, договорив і озирнувся на гурт місцевих. У них на обличчях були чи усмішки, чи посмішки.
“Блін, зараз почнеться”.
Але вони підійшли і спитали мене, звідки я приїхав і чи подобається мені “наше місто”. Да, вони намагалися говорити українською, і в деяких щелепи чудово з цім справлялися. По досвіду я знав, що краще починати з другої частини питання, я запевнив що о, місто, да, чудове, всьо такоє. Вони зраділи ще більше і пригадали першу частину - то звідки ж я приїхав, чи може приплив чи прилетів. І коли я назвав їм сусіднє кримське місто, то вони були дуже розчаровані. Усмішки перетворилися на ніякові та натягнуті, і вони розійшлися з легким відчуттям що їх накололи.
Ну, багато можна такого всякого попригадати.
Наприклад, як лідери рускіх общін (їх у нас тоді було штук сто - лідерів, не общін) з роками все частіше збивалися на українську лексику, і нема було кому навіть поправити їм будьоновку та парашут.
Або як мій знайомий кримчанин, сам з роду західних українців, поплентався на прийом до нового начальства - прислане з Донецьку в комплекті з Джарти, і плентавсь туди як на страту. А той, зустрівши його з досьє на кримчанина в руках, грізно звелів помічникам удалитись, розкрив на першій сторінці і підозріло тицнув:
- Так значить ти з Явору? (припустимо, назва умовна)
- Так, то єсть да, - зітхнув кримчанин.
Донецький раптово преобразився і кинувсь на нього, широко розлапивши руки:
- ЗЬООООМААА!!!
Виявилось, коротше, що він сам “оттуда”, і далі вони продовжили розмову на чистім своїм діалекті, під хенесі з начальственого бардачку.
2013 року я зустрів одного з гигантів руской мислі прямо на вулиці, він сидів посеред кримської столиці за алкоголем і мляво дивився на перехожих. Зі мною був руховець зі стажем 1905 року. Я думав, буде битва.
Але той устало подивився на руховця, потім на мене, і проказав:
- Ваша взяла. Знаєте був такий Муракамі, він писав про кінець історії?
- Мабуть Фукуяма, - припустив я.
- Та, яка різниця, - дозволив той. - Так от, кінець історії вже настав. Я розумію кожне слово, сказане по українські. Я навіть думаю деякі речі по українські. Мій син двомовний, донька англомовна. А внук називає мене “дідусь”, дідусь бля. Дєд каже йому грубо.
- Але ж влада ваша, - відповів йому руховець.
- Вона і ваша, і наша, - сказав гигант мислі. - Або не ваша не наша. Це без різниці. Вона може бути ваша, може бути наша, але мій онук україномовний.
І я залишив його з руховцем за столиком, щоб вони з горя напилися, споминаючи старі часи.
“А помніш як ти мене тоді, під пентагоном”, - доносилися спогади, - “Да, а як ви наших під совміном”. - “Ех, ото були часи. А зараз що! Кінець історії”.

Так от, все було не так ©
Крим потроху переставав бути бастіоном руских. І коли здавалося, що ще два-три рочки таким темпом і ми будемо як Херсон та Миколаїв, - отоді і прийшли рускіє. І вони не зря так радувались. Вони справді ледь не спізнілись. У них був вигляд, як у фраєра, який перехопив наречену біля чужого олтарю.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/1976115.html.
Tags: история, крим, прдоны, рассея, україна, х%№ло
Subscribe
promo don_katalan Грудень 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment