Salus populi suprema lex (988)

Volodymyr Boyko
Події одного дня 8 вересня 2015 року: у Одесі міліція під орудою славного сина Кавказу Лорткіпанідзе затримала керівника місцевого «Автомайдану» Євгена Резвушкіна за підозрою, що він штовхнув якогось прокурора. Звісно, справжня причина затримання Резвушкіна була зовсім іншою: це саме він кілька днів тому організував повалення паркану в палаці Ківалова й відкрив хороми Сергія Васильовича для загального огляду. Ну, а про особливі відносини голови одеської облдержадміністрації Саакашвілі та потерпілого Ківалова не писав хіба лінивий – батоні Міхеїл разом з провідним юристом сучасності навіть отримав церковну (Московського Патріархату) нагороду з рук митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела.
І того ж дня поруч з містечком Первомайськ, що на Миколаївщині, озброєні бойовики в масках-балаклавах під час спроби рейдерського захоплення земельних угідь «Агрофірми Корнацьких» обстріляли з автоматичної зброї начальника Первомайського міськвідділу Олександра Бадеру. Прибулий на місце події заступник начальника Управління МВС України в Миколаївській області Валерій Коба не тільки не вжив жодних заходів для затримання зловмисників, але й приховав цей факт від керівництва (в МВС України про стрілянину довідались лише з повідомлень у соцмережах). Більш того, наступного дня Кобу бачили біля того самого автомобіля, з якого стріляли по його підлеглому.( Collapse )

This entry was originally posted at http://don-katalan.dreamwidth.org/1226634.html.

Среди страшных и поучительных историй, на которые богата нынешняя война, история с пленными сержантом Александровым и капитаном Ерофеевым стала ярким примером готовности России легко отказываться от своих. Пославшая солдат на войну страна сделала вид, что она тут ни при чем, а родным и близким запретили отвечать на их звонки.
Но есть у этой истории еще один важный аспект. Единственным связующим звеном между пленными спецназовцами и их родственниками стал журналист «Новой газеты» Павел Каныгин. ( Collapse )Во встрече Каныгина с Александровыми поразительно все, начиная с первоначального нежелания его видеть и ему верить, потому что он враг и наверняка пытал их сына. Первый час, по свидетельству журналиста, прошел вообще в сплошном оре. Потом с ним согласились говорить, но записывая разговор на свой откуда-то взявшийся диктофон. Кончилось тем, что накормили пельменями. Красной линией в беседе звучало: «у нас нет таких денег, чтобы мы были кому-то интересны», и «от нас ничего не зависит, все решают большие дядьки, пусть думают».
Вот эти слова о собственной незначимости очень характерны, это типичные признаки того, что социологи и психологи называют синдромом выученной беспомощности. Если человек не раз убеждался, что его активность ничего не может изменить, он отказывается от действия даже тогда, когда эти изменения возможны: жизнь научила «не дергаться» и принимать ее во всей неприглядности. ( Collapse )

This entry was originally posted at http://don-katalan.dreamwidth.org/1226937.html.

© everyday.in.ua
Нардеп Ігор Луценко.


А тепер Зорян Шкіряк...( Collapse )

Відчули різницю?

This entry was originally posted at http://don-katalan.dreamwidth.org/1227202.html.