Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Верховний Суд про щеплення. Частина 5 — про “протиставлення інтересів”

Верховний Суд про щеплення. Частина 5 — про “протиставлення інтересів”, якого не існує, і суддівське нехлюйство
Детально розібравши в попередніх частинах обставини (1 2 3 4 5) справи, яку розглядала колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду</a>, ми можемо зробити певні проміжні висновки.
1. Правець не передається від людини до людини.
2. Правець не є “інфекційною хворобою” в термінах Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”.
3. Люди, які не були щеплені (або були “неповністю щеплені”) проти правця, не несуть жодної загрози чи небезпеки для інших.
4. Щеплення правцевим анатоксином не перешкоджає первинному інфікуванню і жодним чином не впливає на розповсюдження збудника інфекції.
5. “Неблагополучної епідеміологічної ситуації по правцю” не існує і не може існувати взагалі.
6. Згідно висновків славутської ЛКК, разі відсутності вакцин нещеплена дитина не створює небезпеку для інших, а у разі відмови батьків — створює.
Тепер, коли ми озброєні такими знаннями, перейдемо до найважливішого, принципового висновку, до якого дійшла колегія Верховного Суду на чолі з головуючим Д.Д.Луспеником.
“... завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей.
У справі, яка переглядається,
індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення матір'ю дитини при збереженні обсягу прав дитини на здобуття освіти, у тому числі в дошкільних закладах освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета — загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров'я...”
Як можна побачити, суд вважає, що начебто існує певне “протиставлення інтересів”. З одного боку є інтереси батьків хлопчика з міста Славута, які скористувалися законним правом і відмовилися від ревакцинації проти правця їх дитини. Їх інтерес є зрозумілим — вони хочуть, щоб їх дитина мала можливість відвідувати дитячий садок. Їх інтерес є очевидним — він підтверджений позовною заявою, яку мати подала до суду.
З іншого боку, на думку суду, начебто існують інтерес “інших батьків та їх дітей”, а також “суспільства”. Проте ніхто з батьків, “які провели у встановленому державою порядку щеплення”, участі в справі не брав. Так само не брали участь сторони, які мають право представляти “інтереси суспільства”. Тому в чому полягає їх інтерес — не вказано. Чи існує цей інтерес взагалі — невідомо. Чи хочуть ці люди, щоб їх інтерес був захищений в суді і в саме такий спосіб — незрозуміло.
Справа 682/1692/17, якою Верховний Суд, захищаючи невідомі інтереси абстрактних осіб, обмежив права цілком конкретного хлопчика, є цивільною. Вона розглядалася за приписами Цивільного процесуального кодексу, який встановлює принцип диспозитивності як один з наріжних каменів цивільного процесу.
Ось як цей принцип сформульований в статті 13 ЦПК:
“Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках”.
Чи заявляв хтось з інших батьків про наявність інтересів, які суперечать інтересам батьків, які відмовилися від ревакцинації? Ні.
Чи було надано хоча б які докази того, що ці інтереси існують і можуть бути порушені? Ні.
Чи заявив та довів будь-хто з учасників процесу, що відвідування садочка дитиною, що неповністю щеплена проти правця, порушує їх права або інтересі? Ще раз ні.
Що стосується “завдання держави” і “інтересів суспільства”, то в цивільному праві держава є одною з можливих сторін процесу, яку представляють, зокрема, прокурори, якв до цієї справи не долучалися.
Вочевидь, це “протиставлення” існує лише в уяві колегії суддів Верховного Суду, а формулювання, яке стало одним з мотивів для обмеження прав дитини, висмоктано з пальця.
Хоча ні. Насправді воно було майже дослівно зкопійовано з рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року по справі 336/650/18.
Лише тепер все стає на свої місця, в сенсі розуміння, як ця нісенитниця опинилася в судовому рішенні, що не підлягає оскарженню. Це в адміністративному процесі, коли розглядаються позови за участі державних органів, суд за необхідності може вийти за межі позовних вимог і захистити інтереси інших суб’єктів.
Проте в цивільному процесі це є брутальнішим порушенням норм процесуального права вищою судовою інстанцією.
А тепер давайте, суто теоретично, спробуємо визначити, які саме інтереси тут можуть бути порушені.
Батьки хлопчика, що скористалися своїм правом і відмовилися від ревакцинації своєї дитини, просили заборонити іншим батькам вакцинувати своїх дітей? Ні.
Батьки хлопчика, що скористалися своїм правом і відмовилися від ревакцинації своєї дитини, вимагали заборони для будь-яких інших дітей відвідувати дитячий садок? Ні.
Неповністю щеплена проти правця здорова дитина є небезпечною (епідемічному сенсі) для інших? Знов ні.
Таким чином, Верховний Суд обмежив права конкретної дитини, мотивуючи це захистом неіснуючих інтересів невідомих осіб, які не були сторонами цивільної справи, що розглядалася.
На мою думку, існування таких рішень є неприпустимою наругою над правом і авторитетом судової влади.
Не менш брутальною наругою над правом є те, що, розглядаючи неіснуючий “конфлікт між інтересами людини суспільства” в галузі медицини та біоетики, суд, навіть не розглядаючи докази і аргументи, одразу вирішив його на користь “інтересів суспільства”.
Скоріш за все, такий підхід був закладений у голови суддів ще в піонерському та комсомольському дитинстві. «Попытки отдельных лиц или групп утвердить свои интересы в ущерб общественным безнадежны и исторически обречены — так писав в журналі “Коммуніст” в 1984 році такий собі Юрій Андрійович Жданов. — В конечном итоге они неизбежно будут искоренены и подавлены как чуждые глубинной сущности социалистических отношений». Але сталося навпаки, і зараз наше життя базується на інших принципах.
Так, Загальна декларація про біоетику та права людини, що була ухвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО 19 жовтня 2005 року, встановлює, що “інтересиі добробут окремої людини повинні превалюватинад інтересами власне науки або суспільства”.
Так, Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування досягнень біології та медицини (конвенція Ов'єдо), яку Україна підписала ще 22.03.2002, встановлює, що “інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки”.
А це означає, що навіть якщо той інтерес між інтересами позивача та суспільства, про який вказано в мотиваційній частині рішення, дійсно існує, то він апріорі мав бути вирішений у такий спосіб, що не зменшує обсяг прав і не порушує інтереси хлопчика зі Славути. І це повністю відповідає положенням Конституції, згідно якої найвищою соціальною цінністю в Україні є саме людина.
У своєму рішенні колегія посилається на начебто прецедентне рішення ЄСПЛ у справі “Соломахін проти України”. Спільне зі справою, що розглядається, там лише одне — слово “щеплення”. Сергій Соломахін (вічна йому пам'ять і царство Боже) не був дитиною, його батьки не відмовлялися він щеплень, відвідувати дитячий садочок йому не забороняли. “Суд зазначав, що до нього не застосовувалася фізична сила і що, будучи повнолітнім і при здоровому глузді, він міг відмовитися від щеплення, як він неодноразово робив це раніше”. Тобто — у тій справі ЄСПЛ взагалі не розглядав питання, які є предметом позову за цією справою.
Так само не є прецедентом, наприклад, рішення ЄСПЛ у справі “Байтюре проти Турції”. В тій справі суд встановив, що щеплення було проведено дитині за згодою батьків. Тому жодних претензій до держави стосовно паралічу, якій настав внаслідок цього щеплення, та каліцтва дитини, суд не підтримав.
Повертаючись до рішення колегії суддів ВС від 17 квітня 2019 року, я вбачаю в ньому принаймні ознаки нехлюйства, коли судді, що розглядали цивільну справу, скопіювали фрагмент рішення адміністративного суду. Чи призвело це нехлюйство до ухвалення неправосудного рішення? Чи було це рішення завідомо неправосудним для тих, хто його підписав? Не знаю. Але маю повне право вважати і називати його абсолютно дебільним.
А поки що не будемо забувати важливий факт. Практика ЄСПЛ свідчить, що надання згоди на щеплення повністю знімає з держави будь-яку відповідальність, і матеріальну, і моральну, за усі наслідки, що можуть настати після нього.
Тому — тримайтеся.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2007881.html.
Tags: dibrov_s.livejournal.com, анализ, дебилы, здоров'я, україна, щеплення
Subscribe

  • Світла пам'ять

    Volodymyr Boiko 8 років тому, 5 серпня 2013-го, з життя пішов Дмитро Гройсман (di_mur) – людина виняткових моральних принципів і…

  • Alexandr Kochetkov · РОССИЯ ЗДЕСЬ НЕ ПРИЖИВЕТСЯ!

    Полностью согласен с президентом Зеленским. Нет, совершенно серьезно. Нет, с ума не сошел и аккаунт не взломали. Президент сказал, что те, кто на…

  • "радіо тисячі мазеп" Бірюкова-Нойнєца

    Ярослав Вішталюк "Олексій, 2 серп. 2018 Вже стало очевидно що нас, "порохоботів", в найближчий, передвиборний, рік в соцмережах будуть "клеймити" так…

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments