Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Республіка Міст - ворота до пекла

Diana Makarova
Раніше я гадала, що найменше знають історію нашої війни військові та волонтери. Так, не дивуйтесь. Ми затикали окремі діри фронту. Вони воювали в окремих секторах фронту. Ми знали - кожен свої ділянки.
Нам вгору не було коли глядіти. Ми не дивились телевізор чи ролики в ютубі. Ми чітко знали, що робиться в наших квадратах, секторах, ділянках, ми знали кожну там доріжку, ми чітко пам'ятали, до кого треба телефонувати, аби взнати, чи та доріжка сьогодні наша чи вже ні. Чит навпаки - учора була не наша, сьогодні вже наша.
Але загальної картини ми не знали.
Ми були скельця в цьому калейдоскопі.

Я помилялась. Отак як ми, не знаючи історії війни - ми знали більше, ніж збірний рядовий громадянин. Я зрозуміла це нещодавно. Кілька днів тому.

... ми йшли рейсом, і цей рейс був перлиною серед наших тематичних рейсів. І я кажу це з чистою совістю, і похвальби нема в моїх словах, бо у тематиці репортажу не було жодного нашого слова, а лише слова давно померлих мандрівників, дослідників, монахів, письменників та дипломатів. Ми йшли за їх цитатами і закоханість кожного з них в Україну поділяли ми.
Ми йшли на фронт звичними дорогами, далі ми йшли фронтом звичними дорогами - і давали історичні цитати про Україну, ілюструючи їх фотографіями сьогодення. І це було не складно. Бо вся історія України - суцільні війни за свою територію. За свою незалежність. Тож аналогія шляхом війни лягала легко й просто. Ми так хотіли подарувати нашим читачам цей рейс як голос у загальному хорі привітань з Днем Незалежності.
Але була в нас ще одна мета. Ми йшли на Січ, сучасну нашу Січ - і ми чудово знали, де було колись її серце. Бо Січ - штука блукаюча, бо де лишень запорозькі козаки її не будували, крім хіба самого Запоріжжя та острова Хортиці. З сучасними запорізькими землями включно з Хортицею не зрослось, не склалось. Там Січі ніколи не було
(ну, ладно, ладно, острівець Байда випливає з-за Хортиці і підморгує мені ясно, не даючи зовсім вже поринути в загадки історичних парадоксів)
Отак і з нашою війною. Ми йшли на Січ, першу яскраву Січ нашої війни - і вона різних років, років свого розквіту і років занепаду поставала перед нашими очима.
Бо Січ сучасна мала таку ж історію, як власне вся історія козацької слави - зародження, розквіт вольниці, звитяга і навіть розгін. Потім занепад. І далі лише наша пам'ять.

У кожного з нас була своя пам'ять про знайомство з нею.
Я пам'ятала так.

... Було холодно, грязько й страшно. Боже, як страшно було в тих перших рейсах перших місяців війни. Я ще не знала тоді доріг, погано орієнтувалась в карті двох палаючих областей, не пам'ятала назубок, де хто стоїть - розбуди й відтарабаню, як пам'ятаю я зараз. Поруч зі мною, власне за кермом сидів грубезний чоловік. Злий і гиркаючий на кожне зайве слово і на кожне "Ой, пісять хочу" - а про їжу можеш не натякати навіть до вечора. До всього він ще й пильно слідкував, аби я не курила більше однієї сигарети на годину. Мене це дратувало, а що зробиш, коли в тебе забрали пачку і видавали одну сигарету чітко по годиннику. А якраз перед тим ми зачепили крилом обстріл з Градів, то як тікали, машина прибуксувала на лісовій грязюці. Я була тоді ще настільки необстріляна, чи що, що навіть не зрозуміла добре, що відбулось, доки ми буксували. То коли він мені нарешті пояснив, що ото падало, летіло й гриміло - я вихопила в нього з рук свою пачку і за дві години викурила рівно половину. З цього приводу ми скандалили - "Леді, я отвєчаю за ваше здоровьє пєрєд Фондом!" - кричав він, а я викидувала сигарету у вікно, потім одразу припалювала нову й трішечки запізно, але завзято переживала під нікотин.
Ну, і враховуючи те, що чоловік цей не спав вже другу добу - цілком зрозуміло, чому він був таким злим і сердитим. Тож я сиділа мишкою, дарма що голова Ф.О.Н.Д.у, а він перевізник цього Ф.О.Н.Д.у. Такий збій субординації, але у нас з ним була мовчазна домовленість - входимо в Зону, все. Командир він і крапка. І він мав на те право, бо він знав Зону, я ж лишень її вивчала. Отже нишкни й не зли втомленого чоловіка, від якого зараз залежить і доля вашого вантажу, і логістика, і твоє життя врешті-решт!

Сутеніло. Ми перли на такій цивільній Шкоді такою фронтовою дорогою. дорогою, яка вела нас в місце, де щось знову бухкотіло й гримало - тоді по всьому фронту бухкотіло й гримало, отже, було зрозуміло, що попереду на нас чекає нове пекло.
І раптом мій суворий перевізник розплився у якійсь зовсім дитячій посмішці і тихо сказав - "Республіка..."
"Де? Яка?" - спитала я.
"Впєрєді." - відповів він, якось дивно й осяйно всміхаючись - "Сєйчас увідітє. Вот. Рєспубліка Мост"
І я побачила...
І з тієї найпершої хвилини серце моє належало Республіці, цій славній Січі нашої війни.
Я пам'ятаю обстріли, я пам'ятаю кулі, що просвистували там. Я й досі, коли буваю на Республіці, намагаюсь не ставати посереду, а більше забираю праворуч. Я пам'ятаю той движ, ту братію, я навіть пам'ятаю те крісло, той трон. Мені здається, я пам'ятаю навіть собак Республіки.
Я пам'ятаю обличчя тих, кого я там зустрічала, хто загинув, а хто сів за грати - да-да, Січ, вона така. Всякого люду збиралось на Республіці.
Але там завжди було класно, на тій республіканській Січі. Душам і серцям нашим там було тепло - хоча пронизливі протягові вітри Республіки я й зараз згадую, щулячись.
Будь-хто міг знайти допомогу на Республіці, коли він свій, звичайно. І будь-хто міг попасти далі, коли він би того хотів. Бо Республіка Міст була насправді воротами до пекла. Одним з тих порталів, що відкрились на сході нашої країни у чотирнадцятому році.

... - Давайте зустрінемось на Республіці. - сказав нам по телефону наш товариш, і одразу якось похопився - Ви ж знаєте Республіку Мост?
- Дитинко! - пронікновєнно сказала я, бо мала право так сказати, бо це дєтінушко було і є моїм племінником.
- Ти з ким розмовляєш? - додала я гнівно-весело. - Я волонтер олдовий, я пам'ять про Республіку несу у серці. Я з нею з чотирнадцятого року знайома, і зустріч на Республіці мені призначають в сто двадцять восьмий раз, ти поняв?
Він засміявся і швидко вибачився.
- Бо я кому з волонтерів не запропоную зустрітись на Республіці Мост, ніхто не знає. "Да здєсь много мостов!" відповідають.
- Мостов много, згодна. Але Республіка Мост одна. - сумно сказала одна.

Сумно було усім, а надто коли під'їхали. Величний колись, хуліганський напис "Республика Мост" давно було затерто й зафарбовано.
Кому?
Скажіть, кому заважав цей напис?
Кому заважала сама Республіка?

І ми дали фото Республіки, і ми очікували сумних спогадів у коментах, веселих спогадів, ми очікували, що хтось похопиться - ей, а де напис???
Ні. Республіку ніхто не упізнав. Республіку ніхто не знав. Це фото навіть особливо не помітили. Ну, якийсь там міст, шлагбаум перед мостом. Ну, що ви нам нового показуєте?
А це була історія. Це була Січ.
Колись...

Точно так же не помітили чомусь одне з найпотужніших фото - українська церква в Пєсках, розбита. На відміну від церкви російської, яку оберігала ворожа артилерія.
Ну, ой. Ну, скажімо чесно - не всі наші аналогії проходять поміченими. І те, що пишемо ми болем своєї пам'яті, для багатьох лишається просто сторінкою війни. Незнаною сторінкою. Чи ж мало їх було, цих сторінок?
Та й історична Січ - чи ж багато хто назве усі місця, де вона була? А більшість навіть вважає, що ось же, на Хортиці була козацька Січ, ми ж знаємо, де ж, як не на Хортиці?
І лише тихий досадний сміх істориків лунає над "хортицькою" Січчю.

І лише тиха, сповнена ніжності й болю, посмішка, сходить на наші обличчя, коли ми наближаємось до Республіки і тихо кажемо собі й одне одному:
- Республіка...

Мені здається, що вона чекає. Причесана й підметена, слугуюча різним бригадам, вона чудово пам'ятає своє, не таке вже давнє минуле - і свято вірить вона, що повернуться її козаки, принесуть назад свою безмежну вольницю і запалає й загуркоче знов вона, і стане знов воротами до пекла, і може...
... може, колись посунемо ми уперед, залишивши її позаду.

Республіку нашої вольниці новітніх визвольних змагань.
Республіку Мост...



Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2097157.html.
Tags: донбасс, история, луг%андония, майдан, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 3 comments