в дні Керенського та Корнілова, за ініціятивою останього, було складено окремий український полк георгієвських кавалерів, тобто героїв фронту. Він отримав ім’я Богуна.
1000 відборних молодців-українців зо всієї Рос.Імперії.
60 з них в листопаді 1917 “визначились з орієнтацією” та втекли на Дон, до білих. Це були переважно офіцери.
Ті що залишились - за званнями поділялися на 45 старшин та 900 молодших чинів.
Під час перевороту в Арсеналі та наступу Мурав’йова лише 35 старшин та 60 козаків вийшли на боці Центральної Ради, - тобто, 95.
В боях за столицю їх полегло так багато, що під час переформування військ за Києвом “богунців” в таборі УНР було всього 8.
Інші 800 богунців тоді “оголосили нейтралітет”, їхня подальша доля невідома.
Немає, здається, мемуарів тих, хто кинув полк і опинився в мурав’овській окупації.
Це простіша ознака того, що значну частину з них перестріляли та перекололи штиками більшовики, до яких вони ставились “нейтрально”, перед тим їх, звісно, кожного обеззброївши.
Інші мабуть померли від тіфу та інших голодних хвороб, що розбуяли в Україні дивним чином синхронно з кожним приходом більшовизму.
Втім, можливо лише половина “нейтральних” загинула від власної дезерції.
Хтось з них вибравсь з Києва самотужки, а потім, вже в середині 1918, служив в полку Болбочана: той мав під рукою окремий курінь з 400 богунців, от тільки не знати, скільки з них - ті, що дезертували взимку, а хто - новобранці чи випадкові люди.
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2097787.html.
Journal information