Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Diana Makarova. ПРО ФОРМУЛУ "ЯКОСЬ ВОНО ТА БУДЕ"

йдіть, люди, на Майдани.
На Майдани треба виходити. Не можна давати владі будь-якого кабінету ілюзії, що якось воно буде. Не буде. Доки ми самі не зробимо СВОЮ країну.
Але, йдучи на Майдан, треба пам'ятати деякі положення.

... "Стаття 8. Органи виконавчої влади сприяють розвитку в окремих районах Донецької та Луганської областей транскордонного співробітництва, спрямованого на вирішення спільних проблем розвитку, посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації на основі угод про прикордонне співробітництво, що укладаються територіальними громадами, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами у межах компетенції, встановленої законом."...

... згадайте.
війна в розпалі.
Люди плетуть сітки, в'яжуть шкарпетки, каравани волонтерських машин летять на фронти.
І на фоні всього цього приймається цей закон. На фоні цього нам розказують, що з Росією треба бути добрими сусідами. Погляньте на дати - 14-й рік, вересень!
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1680-18
(тут вікі розжовує, кому ліньки читати Закон про особливий статус Донбасу)
Втрати наші в ті дні надзвичайні - але десь у Верховній раді йде прийняття закону, де місцеві влади закликають до добросусідських відносин с Російською федерацією!Вдумайтесь, га?
Чому тоді ніхто не вийшов на Майдан?
Так, нам було не до того. Війна у розпалі. До того ж ми думали - та ну його, той закон, якось та буде.

... "Стаття 3. Держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб - учасників подій на території Донецької, Луганської областей.
Органам влади та їх посадовим (службовим) особам, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності забороняється дискримінація, переслідування та притягнення до відповідальності осіб з приводу подій, що мали місце у Донецькій, Луганській областях."...

там же і тоді ж. Все, що ви хотіли знати про амністію злочинцям.
Чому тоді ніхто не вийшов на Майдан?

Не знали?
Не хотіли знати?
Нам було трішечки не до того?
Розумію. Сама була така. Знала, хоч і не хотіла знати - але було трішечки не до того, тому махалось руками - та, якось воно та буде.

Не буде.
Вже тоді кабінету президента Порошенка (дуже недурному кабінету) було ясно - в нашій війні був один вихід. Йти вперед. Йти вперед після того як Росія завела свої війська вже відкрито, ніхто не наважився. І я не знаю, хто б наважився. Мабуть, я б теж на це не зважилась. Але була тоді вмотивована армія, але була здорова лють. Був вільний подих добровольців. Все ж було обрано вихід - сидіти на місці, в ритмі "якось та буде".
Пройшли роки. Армія поставлена во фрунт, крок вліво, крок вправо, стрибок на місці, самі розумієте. Вільний дух добровольчої міці та бажання всі ці роки душили й давили, самі знаєте. Скажуть відійти від лінії фронту - військові погарчать, але відійдуть.
Прийшов новий кабінет - але ж прийшов він на СТАРІ ЗАКОНИ! На стару проблему - але вже тепер з розваленою повним недобором армією, з задушеним добровольчим бажанням стояти за свою країну.
Хто це зробив з нашою армією, можна не питати. Все одно ті, хто й досі вірить баєчкам про армію за стандартами НАТО, не повірить. Хто знає правду - той боїться про це говорити. Ну, страшно до здихачки про це говорити тим, хто знає стан нашої армії на сьогодні.

Тому йдемо на Майдан. На Майданах завжди не так страшно.
На Майдан йти треба. Аби я була, наприклад, президентом України (свят-свят-свят) - я б сама конспіративно піднімала б ці Майдани. Щоб розвести руками і сказати:
- Ось бачте, ми ж наче і не проти, але народ проти. Аж ніяк не можемо виконати прийнятий попередниками закон. Не можемо ні виборів на окупованих територіях, ну, геть нічого. Ви що нам, громадянської війни хочете?

Майдани потрібні. Як старий і вічний революцьйонер, я завжди за Майдани. Я завжди за те, щоб народ грозив кулаками своїм правителям.

Тепер щодо формул чи там ще чогось.
Оті підписи під листами про формулу - то ще поки що ні про що. Ніхто ще Україну не злив. Бентежить зовсім інше.
Розведення.
І тут я вам зізнаюсь чесно - коли я зустрічаю в інтернеті дописи типу "Погляньте в очі тим, хто загинув у цьому вересні. Ви ще й досі за розведення? Ви хочете, щоб гинуло ще більше наших захисників?" - я не можу стримати гіркої посмішки.
Коли це читає фронт - фронт лише крутить головами і розводить руками.
Ну, як би вам пояснити...
Бійка на відстані кількох кілометрів (чи кількох десятків кілометрів) і бійка лоб-в-лоб - це ж трохи різні бійки, правда?
Отак і в битвах. Ми зжерли нашу сіру зону. Ми стали з ворогом лоб-в-лоб. І, коли раніше, при розведених військах, ми мали смерті хіба від артобстрілів - погляньте зараз. Зараз стрілкове. Зараз ракетне по машинах, по бліндажах. Плюс та сама артилерія.
Тому, за всіма законами миротворчих місій, війська розводити не те що треба - їх необхідно розводити.

Але розводити їх не можна. Отака біда.
Бо кожна позиція, зайнята нами під час цих років - полита кров'ю наших хлопців та дівчат. Бо яким би не був недобор в армії - але ще вистачає там людей, які це пам'ятають. Бо зараз розведення для нас - це відступ. Відступ допускати не можна.
Тому зараз ми знову сидимо в своїх окопах в положенні осені чотирнадцятого року. Коли єдиним виходом для нас є наступ вперед. А наступати вперед ні з чого й ні з ким. Та й не знайдеться нікого, хто б віддав такий наказ.
Знову глухий кут, да.
І в цьому глухому куті вихід людей на Майдани - єдина можлива дія, так. Хоч це і запах громадянської війни. І в цьому запаху знову глухий кут. Та шо ж такоє, здається, що всі глухі кути ми вже перепробували - але не переживайте, вони в нас ще попереду.
Нам ще переживати реінтеграцію, сцуко, Донбасу. І нам нікуди від цього не дітись. Бо Донбас - це Україна. І я не знаю, як там для кого - а для мене особисто найбільшою втратою буде, коли ми спинимось вже назавжди і віддамо ті "окремі райони Донецької та Луганської областей" в ритмі "якось воно та буде, ну, будемо мати свою Абхазію й Осетію"
І нам ще переживати можливу велику битву. Є й такі прогнози.

... а знаєте, у нас був вихід. Маленький, але був.
Ми б могли створити дійсно найсильнішу армію у Європі. Бо була шалена хвиля патріотичного підйому. Бо стояли черги до воєнкоматів.
І я ніколи не пробачу тим, хто все це задавив.

... і знаєте - мене поки що не так лякають якісь міфічні формули і прийнятий в 14-му році Закон про особливості самоврядування окремих областей Донецької та Луганської областей. Мене лякає інше.
Те, що ми самі зливаємо нашу країну, свого часу махаючи руками і сподіваючись що - "та якось воно буде"

Тим часом йдіть, люди, на Майдани.
На Майдани треба виходити. Не можна давати владі будь-якого кабінету ілюзії, що якось воно буде. Не буде. Доки ми самі не зробимо СВОЮ країну.
Але для цього потрібно:
- ніколи не вірити політикам, жодним політикам
- тримати їх за яйця завжди
- і вчасно виходити на Майдани
тут ключове - вчасно.

Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2141688.html.
Tags: донбасс, зеленский, история, коллективное х%№ло, луг%андония, майдан, порошенко, х%№ло
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 4 comments