Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Він хотів врятувати честь суддівської мантії

Volodymyr Boiko
Четвертого листопада 2019 року у віці 79 років після тривалої хвороби відійшов у вічність легендарний суддя Юрій Олександрович Василенко – той самий Василенко, що в жовтні 2002 року порушив кримінальну справу проти президента Леоніда Кучми. Газета «День» вмістила спогади (https://day.kyiv.ua/…/vin-hotiv-vryatuvaty-chest-suddivskoy…) тих, хто знав Юрія Олександровича, знайшлось місце й моїм словам про цю славетну людину.

***
Пригадую, як на початку 2003 року, коли я ще жив у рідному Донецьку, мені зателефонував Юрій Олександрович Василенко, суддя палати в кримінальних справах Апеляційного суду Києва, про якого тоді говорила вся країна:

– Володю, у мене є такий цікавий матеріал, звернулась до мене знайомий адвокат і розповіла про унікальну справу. Може вийти непогана стаття. А Ви щось давно в нас не були. То, може, завітаєте?
– Юрію Олександровичу, — кажу, — я завжди радий Вас бачити. Але, сказати направду, боюся Ваших діточок (малися на увазі два старшеньких шибеники, близнюки Ярослав і Богдан, яким тоді було по 6 рочків).
– Ви знаєте, у нас така радість, така радість: Ярик пробив Богдану голову санчатами й Богдан тепер лежить у лікарні. Тож у хаті така тиша, така тиша. Не бійтеся, приїжджайте...

Юрій Олександрович телефонував не випадково – я, коли бував у Києві, зупинявся в його оселі, де вирувало громадське життя, збирались журналісти та політики, а на мене чекало спальне місце в дитячій кімнаті. Втім, дітлахи вимагали сатисфакції за вторгнення на їхню канонічну територію – я мав їм співати за це каватину Султана з «Запорожця за Дунаєм».

Жили вони не те що бідно, а голодували: судді тоді не отримували зарплатню місяцями, а дружину Юрія Олександровича, адвоката Тетяну Монтян, судили за те, що вона побила конвоїра під час розгляду «справи 9 березня», тож вона також не могла працювати за фахом. І ось ця квартира, з незавершеним ремонтом і сходовою клітиною зі слідами пожежі (то Богдан і Ярик розкладали багаття біля ліфта), стала осередком тодішнього спротиву режиму Кучми. Двері не зачинялись ледь не цілодобово, на підлозі малювались плакати для мітингів, за столом збирались автори сайту «Майдан» та інших опозиційних видань і над усім цим гармидером височіла постать Юрія Олександровича, який становив повну протилежність галасливому товариству – підкреслено ввічливий (він усім казав лише «Ви») і напрочуд спокійний, з вишуканими манерами й тихим голосом, який він не підвищував навіть на дітей.

Звісно, Юрій Олександрович не брав участі в засіданнях гуртка революціонерів – для нього, як судді, на це було накладено абсолютне табу. Хіба лише обговорював з нами новини чи ділився поглядами на законодавчі зміни, які приймала Верховна Рада, або розповідав випадки зі своєї суддівської практики. А обраний народним суддею Василенко був, між іншим, у 1969 році й до 90-х років працював військовим суддею – спочатку на Тихоокеанському флоті, потім – у військовому трибуналі Київського округу. До речі, саме він розглядав супер-секретну «справу Галя» й ще за радянських часів засудив тодішнього начальника 5-го відділу Управління КДБ по Києву та Київській області Галя та його підлеглих Леуцького та Наухатька за розкрадання коштів, що призначались для виплати агентурному апарату…

Сказати, що Юрій Олександрович був взірцем судді як в професійному сенсі, так і в побутовому спілкуванні – то не сказати нічого. І легендою в юридичних колах Василенко став не через те, що в жовтні 2002 року порушив дві кримінальних справи проти президента Леоніда Кучми, а значно раніше – через свою безкомпромісність, виняткову правосвідомість і загострене відчуття справедливості. На нього неможливо було тиснути, його неможливо було підкупити, а винесені ним вироки, передусім – виправдувальні, стали хрестоматійними шедеврами. Він був людиною, яка задихалась у тій атмосфері, що з кінця 90-х запанувала в українських судах, і, будучи не в змозі поміняти систему, боровся з нею лише в один спосіб – чесно виконував свій обов’язок і по-справедливості та за законом вирішував людські долі.

https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/vin-hotiv-vryatuvaty-chest-suddivskoyi-mantiyi



Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2185863.html.
Tags: бойко, история, монтян, траур, україна
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 113
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments