Я слухала телефон.
Я поверталась з фронту. У телефоні очевидець одеської пожежі розказував про те, що зараз там відбувається. Я мовчала. Дуже хотілось матюкатись. Матюкатись я стабільно не вмію. Іноді жаль.
Дорослий чоловік ледь не плакав, розповідаючи, як стрибали діти з вікон. Фронтовик розказував мені про найстрашніше - про загибель дітей. Про дзвінки - Мамочка, я тебе люблю.
Матюкатись я не вмію, жаль.
Я очікувала на траур. Я не могла підібрати слів, щоби хоч щось написати у фейсбуці. Я просто перевіряла новини й очікувала на траур. ТАКА трагедія - це мусить бути всенародний траур. Так, ще не всіх знайшли, але ж було зрозуміло, що вже є загиблі, вже зрозумілим став рівень трагедії.
Траур оголосили лише сьогодні. Слава богу, оголосили.
... тут же діло таке - емпатія, вона або є, або її нема.
Або ти лягаєш спати і прокидаєшся з думкою про тих, хто там, під завалами. Навіть коли вони вже тіла. Або ні.
І тут нічого не зробиш. Це як мама навчила, це як тато роз'яснив. Це як бабуся навчила жаліти...
Триденний траур, оголошенний, припустімо, вчора - це вже було б нормально. Це нікому не допоможе, але це - розділити горе. Коли всі разом розділяють горе, воно неначе відступає (хоча як воно може відступити, не уявляю)
Сьогодні траур оголосили. Одноденний. Могли б і вчора. Жаль, матюкатись я не вмію.
Але!
Зараз зателефонувала товаришу, він на Майдані. Там йде концерт Тартака.
- Та нічого, вже пішли промови. - сказав він.
Та нічого.
Ну, пісня-дві-три. Ну, невеличкий концертик. Ну, та ладно вже...
Люди, що з нами?
Люди, ми що, за своїми намаганнями вскочити до правильного політичного потягу, вже зовсім забули про людське? Що, наша країна вже так звикла до смертей, що смерті дітей в пожежі її не колишуть?
Я перепрошую. Мене ще тут добили новини з фронту. Там, кажуть, всю ніч де-інде йде бій. Там...
Жаль, матюкатись я не вмію. Вмію тримати добу тиші.
Я знову перепрошую. Я б з радістю поїхала на Майдан. Але я ще ледве ходжу після рейсу, я ще не можу. А ви? Ви, ті, хто там? Невже ніхто з вас не прокричав "Ганьба!" - і Тартаку, і тим, хто організував цей концертик на Майдані?
Так, траур оголосити треба було вчора. І президент мав би поїхати до Одеси одразу. Своє - "Ганьба!" - нинішній владі я кажу.
А ви?
Ті, хто зараз слухав пісні на Майдані?
Що ж з нами робиться, люди?..
ПС
дайте лінк на список загиблих, прошу.
У мене чорних стрічок не вистачить, аби відмітити всіх, хто сьогодні...
вчора...
позавчора...
=====
Sergey Naumovich
24 хв. ·
Сцена. На сцене расположены гитары, барабанная установка, другие музыкальные инструменты. Звучит музыка, поются песни, абсолютно не траурные композиции, людям весело, разумеется, люди пританцовывают, чтобы согреться. Площадь усеяна рекламой различных партий, нанесённых на флагах. Политический маркетинг на высшем уровне! В перерывах между песнями звучит реклама партии «Демократична сокира Петра Олексійовича», а в толпе — «Зєлю геть!», «Зєля х%йло!». Народу, прогуливающемуся по Крещатику, становится интересно, нард подтягивается на Майдан, присоединяясь к людям, организованно свезённым автобусами с других городов, ведь звучат развлекательные композиции, а это всегда притягивает зевак. Бесплатный концерт, всё-таки. Виновник торжества выходит на сцену и произносит политическую речь, это транслируют его личные телеканалы, также купленные и содержащиеся на средства от «вынужденной коррупции».
Это была мизансцена траурного дня. Траурного дня «курильщика»...
Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2219811.html.
Journal information