Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Докорінна зміна мислення. І вона нам потрібна

Алі Татар-заде
як я талдичу вже шість років, зовнішня політика - наш слабкий коник. І хоч на мене ображаються прихільники кожен раз того, хто зараз кермує дипломатією, я не просто критикую і пропоную її докорінну зміну. Спочатку в принциповому базисі, оприлюдненні нової парадигми, і вже потім покроковому здійсненні.
Стисло опишу ці нові принципи.
1. Священий егоїзм. (Термін колись сформулював прем’єр Італії, пояснюючи чому його країна киданула Німеччину та примкнула на бік Антанти, яка, на його думку, приречена виграти війну).
Цей принцип сповідують де-факто всі, окрім дуже відсталих та несамостійних країн.
Меркель й Макрон, взявшись за руки і покликавши собі того ж Джонсона, абсолютно в праві сказати українцям сакраментальне: “я вам нічого не довжен”. Бо це так і є, ми їх не обираємо і не фінансуємо, у них свої кредитори.
Ми теж мусимо стати такими, - ясна річ, перед тим віддавши борги, а не як у Греції.
Так, ми маємо зважати, що з нами зроблять сусіди, якщо ми гнутимо свою лінію, а не їхню - наприклад, яку котлету з нас захочуть зробити, якщо ми захочемо збагачувати уран чи недайбоже продавати його Іранові. Але це технічні питання, а не моральні. В нас немає морального боргу, ми не маємо заглядати в зуби нашим манливим сусідам. Якщо нам вигідно буде торгувати чи навіть дружити з тим же Китаєм - ми нікому не обіцяли так не робити (це просто приклад, я не синоман).

2. Дзеркальний метод.
Всі відносини поміж державами - нашою та іншими - з нашого боку мають будуватись на двосторонньому підході.
Домовленості на трьох і більше припустимі в критичних фазах, як наприклад потрійний обмін заручників, фінансова чи геополітична стратегія, і все.
Наше мовне питання давно стало предметом зовнішньої політики сусідів, і якби ж то тільки Московії. У ньому, як гарному прикладі, я можу показати що доречний принцип “як ви к нам так і ми к вам”. Ми маємо право будувати, відкривати і зачиняти стільки приватних та державних, денних та недільних шкіл і класів мовою сусіда, скільки він сам відкрив тих шкіл та класів українською та кримськотатарською. Ми можемо ставити це в залежність як симетрично, так і асиметрично. Обговорювати як відсоткові, так і голі числа. Обумовлювати цім не лише школу, але й поступки і послуги нам зовсім в іншій сфері. Інформувати публіку сусіда про наші пропозиції та чому їхня влада на них, припустимо, не пішла або теленькається.
Все це стосується не лише шкіл. Візи, паспорти, громадянство. Втручання у внутрішні справи, права меншин, політику, вибори, інформаційний простір. Навіть підтримка сепаратизму, автономизму, іредентизму, якщо сусіда навіжений і практикує все це з нами.
На прикладі Московії це очевидно, але наші дипломати цього бояться. Керівництво - тим більше.

3. Інформаційна пропаганда.
Вона не просто мусить бути назовні (зараз саме питання досі мусолиться, толі дєлать то лі нєт) але вона має бути потужна, інтенсивна і широка, це державний пріорітет. І багатогранна. Це і бродкаст, і наука, і книжки, інтернети, освіта, і навіть конспиративна та інспирована діяльність. А також лобісти, куплені журналісти і цілі видання, лідери думок, в тому числі - нелояльні їхній владі, в тому числі й такі що завтра можуть самі прийти до влади.
Нема нічого кращого ніж повтори.
Говоріть про себе тільки хороше, з часом джерело забудеться а враження залишиться.
Які ми могутні, стародавні, талановиті, розумні, кмітливі, непереможні, і так далі. Забудьмо про “красівих женщін” та “фкусную кухню”, це колоніальний дискурс. Наша кухня багата і корисна, а не просто смачна, бо ми самі багаті і щасливі, товсті (фигурально), поки наш товстий всохне, наш худий ворог здохне. Жінки в нас вольові, розумні, служать в війську, вміють дати по зубах, чіпати їх - себе дорожче, а уявіть які в них хлопці.
Ми маємо просто випромінювати самодовольство. Це дратуватиме, але до цього швидко звикнуть і потім просто боятимуться.

4. Зарубіжні інтереси.
Їх у нас має бути багато і їх нема чого соромитись.
В наших інтересах щоб на місці Московії постало дві сотні незалежних держав, і ні, губа не трісне, нам цього мало, треба щоб половина з них була нашим буфером, а інша нашими колоніями.
Нам потрібні і самі колонії - заморські, сибірські, марсіянські, всі. Сибірські та далекосхідні - це тупо репарації за мільйони українців (та інших мешканців) яких туди зсилали кожне покоління. Знову ж, губа не трісне, ми знайдемо собі “однодумців” серед поляків, балтів, біларусів, німців, яких туди зсилали так же регулярно.
Нам потрібні певні типи режимів в кожній значимій для нас країні, і протипоказані інші типи. Ми маємо це оголошувати, переслідуючи при цьому свої цілі, зовсім не ті що в декларації. Нас має цікавити чужа нафта, чужі мігранти (мізки, руки, гарматне м’ясо, “на семена”), чужі проливи і так далі.
Нам потрібні бази по всьому світу - військові, розвідувальні, секретні.
Нам потрібні гарантії для українців - щоби кожна галактика знала, що їм дешевше одразу видати порушника нам, ніж намагатися його судити самостійно. Що наїхати на нас - собі дорожче.
Вірменський та єврейський народи такого вже досягали. Про євреїв знають всі - а про вірмен не дуже. Свого часу вони перестріляли усіх ключових пантюркистів, яких визначили винними в геноциді вірмен - і пантюркизму як руху не стало на цілі покоління. Вони для цього вступали в ЧК та НКВС, знаходили “басмачів” по всій Азії, а коли це не допомагало - робили банальні криминальні атентати. Можливо це легенда, але наслідок її наочний - пантюркизму нема, окрім в недолугих звітах московитських та підмосковських аналітиків. А це навіть не якась там заборонена ідеологія: просто в них є послідовний ворог, і бути ним небезпечно.

5. Україна - спадкоємець Візантії.
Ні, не головний, не основний, але нема причин викреслювати нас з заповіту. Ми спадкоємці і за києвокняжою лінією, і за османською, і за сельджуцькою, і за кримською (мангупською). Мало хто може похвалитися таким, а якщо що то є ще й українські греки та багата антична і медієвічна спадщина. В України на це прав ну точно що побільше ніж в Московії, Москва тут як воровка на доверіє чи може шлюбний аферист.
Візантія - це гнучка політика, особливо зовнішня. Це “китай” для регіону Чорномор’я. Навколо різні сорти варварів, вождів, федератів. Хто зазіхне на візантийців - той смертник. Отрута, кинджали, золото, добрі слова, печеніги, перлюстрація, і багато чого іншого. Василевси приходять і уходять, а політика до варварів незмінна (і непостійна, як погода на морі, - але системна). Середньої руки василевс прихлопнув би давно орло й ордо як муху, стравивши двох маріонеток, купивши одного і підставивши його (випадково звісно) перед іншим. І так стільки раз, скільки варвари б зрозуміли, звікди реальна загроза і з ким слід дружити, хоча би потай.
Це докорінна зміна мислення. І вона нам потрібна.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2224753.html.
Tags: анализ, византия, история, піар, україна
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments