Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Есе

Igor Lutsenko
(Усі збіги випадкові, фантазія автора)

Там всюди були звичайні підйомники, і тільки на цю вершину ходив фунікулер. З нижньої станції до верхньої їздила одна-єдина кабіна, утім, достатньо велика, щоб умістити в себе з півсотні лижників зі спорядженням.

Цього разу вона йшла нагору майже порожня. Більшість трас було закрито, лижників взагалі було мало, через сильний вітер і сніг, сюди ж взагалі їхало чоловік 5 чи 6.

Драматизи усієї подальшої ситуації визначило моє ліве кріплення. Воно ні з того ні з сього не хотіло затягуватися. Це коштувало мені хвилину часу і замерзлу до болю ліву руку, котру я, за інерцією долинної безтурботності, полінувався одягнути в тонку рукавичку під час маніпуляцій.

Коли я врешті відірвався від кріплення, то зрозумів, що лишився один. Це була специфіка фунікулера, до котрої я не звик.

Звик я до того, що підйомник рівномірно підвозить людей, а тут вся партія негайно одягнула лижі і безстрашно щезла.

Наступну чергу чекати - означає півгодини на вітрі. До того ж, вітер посилювався, і невідомо, чи взагалі не зупинять підйомник.

Первісну тишу навколо порушувало лише бемкання промерзлої мотузки об залізний флагшток - чи то вітер бив тривогу, чи то вже жалобу за кимось.

Не питай, за ким дзвонить дзвін - подумав я і поїхав вниз, в ту стіну снігу, куди пірнули мої попутники.

Справжній вітер почався, як тільки траса звернула на південний бік гори.

Це не був простий вітер, це не був взагалі вітер, який мені доводилося зустрічати у своєму житті.

Це був скажений звір, котрий нісся над заледенілим схилом. Прийнято порівнювати завірюху з білими кіньми, котрі несуться над земною поверхнею. Це були не коні, це були сніжні хвилі, як в океані під час шторму, це були велетенські білі вовки, котрі проносилися крізь мене наскрізь, збиваючи з ніг, вгризаючись тисячами гострих зубів-сніжинок у кожен відкритий міліметр тіла.

Мені доводилося зустрічати кожного такого вовка-хвилю поклонами, я нахилявся, щоб мене не перекинуло. На щастя, правий бік траси впирався у вертикальну кам'яну стіну, і мене не могло геть знести зі шляху.

Поки я спускався вниз, з видимістю, а разом з нею і з свідомістю стали творитися дивні речі.

Навколо все злилося у суцільний білий колір, я ледь бачив свої ноги, і я перестав розрізняти низ і верх, рух і стояння на місці.

Інколи я думав, що рухаюся, а насправді стояв.

Інколи мені здавалося, що я стою, а насправді я їхав з пристойною швидкістю - так нечутно і плавно йшов сноуборд по незайманому снігу.

Інколи я про всяк випадок зупинявся і сідав, просто, щоб відчути поверхню, пересвідчитися, що я не лечу у повітрі.

І тоді ставалося диво - я не міг сісти туди, коди планував, а несподівано падав на інший бік, бо центр землі виявлявся зовсім не там, де я очікував.

Воістину, у гірських доріг - дуже сильний бог, його влада над людиною співставна хіба з владою водної стихії

Я не знаю, скільки я пройшов таким сліпим подорожнім - 200 чи 700 метрів, бо не мав ніякої уяви про швидкість свого руху.

Потроху позвиднілося, вітер послабшав, натомість я побачив щось таке, чого ніколи не зустрічав раніше.

Траса, котрою мене несло, виявилася широкою, метрів 70. І на всю її ширину було натягнуто товстий помаранчевий канат. Недвозначно це означало, що траса перекрита і далі їхати не варто.

За канатом було навалено снігу - десь у людський зріст, далі ці завали губилися у заметілі.

Я не великий майстер їзди по пухляку, тому зразу оцінив - якщо туди поїду, то будь-яка моя помилка може означати провал у прямому сенсі, з якого доведеться вибиратися довго і болісно, і без гарантії результату.

Я сів на сніг, вимкнув музику, щоб економити батарею телефону, і став думати, як так сталося, що я уперся в цей клятий канат.

Куди тоді поїхали мої лижники? Чи вони виявилися свідомими порушниками цієї помаранчевої заборони? Але тоді їх би сюди не возив би фунікулер, на закриту трасу.

Та й взагалі, що це за манера перекривати трасу посередині, а не блокувати вхід до неї зверху? Жодних слідів живої людини, котрі б вели за канат, як я не дивився, я не побачив.

Час ішов, я починав мерзнути, і розумів, що треба робити вибір. Іти назад кілометр вгору, по пухкому снігу? Чи все ж униз?

Оцей канат - що він означає? Чи просто формальну пересторогу - мовляв, їдьте, як хочете? Чи там все ж чекала смертельна небезпека? І те, і інше могло зовні мати обгортку оцієї символічної мотузки, котра нікого не зупинить, якщо буде намір іти далі.

Можливо, від великого лиха, але мене порятував хлопчик, силует котрого я побачив на лівому кінці канату. На відміну від мене, нерозумного, він ішов вниз, несучи сноуборд у руках, провалюючись у сніг, але все ж контролюючи свій спуск.

Хлопчик обходив канат з дальнього від мене боку, і я взяв сноуборд в руки, і теж пішов, теж провалюючись.

Коли я наблизився до лівого стовпа, на котрому тримався канат, то побачив розвернутий до мене боком (і тому крізь сніг майже непомітний) вказівник. Це була розвилка, і один з їх рукавів було перегороджено, а інший - вільний.

По ходу цього вільного спуску сидів, вочевидь, батько хлопчини, терпляче очікуючи дитину.

Ідилістична картина, котра стала для мене дороговказом, запам'яталася на все життя.

***

Далі була довга і повільна, з пішими переходами, дорога абсолютно пустими трасами, безлюдною долиною з нерухомими підйомниками, які гойдав вітер - здавалося, що людство раптово кинуло цей лижний курорт, ніби сталася якась катастрофа, котру ми втрьох - батько, син і я - пропустили, втрапивши в позачасову і надпросторову вітряну пастку під вершиною.

Звісно, я потім знову намагався смикнути смерть за вуса, знову піднявся тим же фунікулером. Але там уже не було вітру, а мої супутники показали мені дорогу, котра вела одразу в іншу долину, наповнену людським різнобарв'ям та буденною музикою.

https://www.facebook.com/igor.lutsenko/posts/2927093663981270



Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2273394.html.
Tags: піар
Subscribe

promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments