Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Діана Макарова. Евакуація. Дебальцево. 2015 (2)

1 3
"ПОХОРОНИТЕ МОЮ МАМУ И ЗАБЕРИТЕ ХОТЯ БЫ БАБУШКУ"
Н.В. Після цього дзвінка я набрала Ніконова:
-Дуже дякуємо, що ви дали нам автобуси! Ми повернули замість трьох два з половиною, тобто два та один кабріолет... Але ви не переживайте, водіїв прооперували, всі живі, вдалося врятувати багатьох людей...
 12
 Автобус після обстрілу
-Так, Воронкова. Так, Воронкова", - тільки і відповідав він мені.
-Але, розумієте, я написала пост, відреагувало ОБСЄ, нам дають зелений коридор, треба знову туди їхати...
-Ні, Воронкова.
-Але, розумієте...
І я почала розповідати йому все.
Якщо спочатку ми самі об`їжджали точки, то згодом люди почали нам самі дзвонити та писати. Як нам потім розповідали - вони телефонували на гарячу державну лінію, просили їх вивезти, а їм у відповідь давали наші контакти: ось, є божевільні, вони вас вивезуть... І нам - мені на телефон, Діані на телефон, Хоттабичу на телефон - тоді вже приходили перші СМС. "Врятуйте нас", "вивезіть нас". Я просто почала зачитувати ці СМС Ніконову - і добила його.
 13
Дебальцеве, прицільно обстріляне бомбосховище у мікрорайоні 8 березня. Фото з Facebook Наталії Воронкової
-Добре, Воронкова. Чекай на дзвінок, - відрізав він.
Потім мені передзвонили з "Київпастрансу" і запитали, які потрібні автобуси. Спочатку ми замовили великі, на 50 місць. Приїхали ці 4 автобуси, і у їхні багажні відділення ми завантажили всю гуманітарку, усі продукти для людей.
Ендрю поїхати з нами не міг, бо ще був військовим та мусив закінчити роботу з рапортами. Він ходив і дуже нервувався. Викликав свого друга зі служби зовнішньої розвідки, викликав свого сотника з Майдану, викликав ще одного друга з певної структури... І всі ці люди почали нас відмовляти, переконувати не їхати - казали, "ОБСЄ вас підставить" і так далі...
Лише півтора року потому, вже після загибелі Ендрю, я дізналася, що тоді за наші голови було призначено від 30 до 50 тис. доларів за кожну. Ми для них, для сєпарів, були тими, хто забирав у них заручників - адже по суті, мирні мешканці у Дебальцевому були для них заручниками. Нас мали просто здати.
А Ендрю в один з моментів придумав ще один хід. Він сказав: "Пам`ятаєш, там по дорозі розбитий міст? Ці автобуси не пройдуть". І ми почали чухати голови. О першій ночі я подзвонила у "Київпастранс" і кажу: "Ви знаєте, нам потрібно замінити автобуси". Пояснюю чому, і ми замінюємо 2 з 4 великих автобусів на два жовтих. Ми вирішили з Ді, що якщо автобуси дійсно не будуть проходити - ми великі автобуси підженемо під цей міст, а жовтими будемо підвозити людей, що зробимо декілька ходок... Ми думали, що нам дадуть зробити декілька ходок... Але вийшло все зовсім інакше.
Відбувалися тоді якісь незрозумілі речі. Біля "Київської Русі"з 1 на 2 лютого був серйозний бій, у якому загинув друг Ендрю Андрій Сабадаш. А декілька хлопців потрапили у полон, у тому числі Саша Марченко. І Саша тоді давав інтерв`ю - якраз у перших числах лютого - про те, що якщо буде зелений коридор, і будуть їхати люди, то він буде неодмінно обстріляний, і загинуть два відомих волонтери. Саші пальці ампутували поки він був у полоні, він зараз повернувся, він живий - але ми пізніше навіть не з`ясовували у нього подробиці.
Військові тоді також знали, що коридор можуть обстріляти. І вони до останнього, як вони потім нам казали, не вірили, що ми поїдемо. Але у нас і тіні сумніву не було...
Д.М.: Але в нас не було б і тіні сумніву навіть якби ми знали всі нюанси. Це стан, коли у тебе вже немає авторитетів, коли для тебе вже не існує нічого, крім цих СМС, якими завалений твій телефон. Страшних СМС. "Заберите мою мать. Она неподвижна. За ней ухаживала сиделка, сиделки уже три дня нет".
Н.В.: "Заберите мою маму и бабушку". За добу: "Похороните мою маму и заберите хотя бы бабушку".
Д.М. "Заберите слепого отца, которого завалило в доме". "Заберите людей из больницы".
Н.В. З Росії також дзвонили і просили: "Заберите наших родственников". Давали адреси.
Д.М. З-за кордону дзвонили... Враження складалося, що Дебальцеве було містом пенсіонерів, людей з інвалідністю. Але річ була не в тому. Просто залишилося багато саме таких людей.
Н.В. І людей з дітьми дуже багато.
"ВИ Ж НЕ ЗАЛИШИТЕ ДІВЧАТ? НАМ БЕЗ ВАС БУДЕ ТАК СТРАШНО"
Н.В. Ми приїхали в Артемівськ. Близько 16:00 я подзвонила і сказала ОБСЄ, що ми на місці і готові робити зелений коридор. "Ой, вибачте, нас самих обстріляли, коридору не буде", - відповіли мені. Тобто?! Ми що, дарма автобуси пригнали? "Вибачте, все, до побачення".
Тоді я набрала Петра Миколайовича Мехеда і кажу: ось, така ситуація, вони пообіцяли... Він відповідає: "Наташ, я нічого зробити не можу". Я запитую: а хто може? Знаєш, це такий натиск божевільний. Хто може?! Нам потрібно вивезти людей! Мехед припускає що, в принципі, допомогти може Олександр Петрович Розмазнін, генерал, голова СЦКК (Спільний центр контролю та координації, - Ред.) з українського боку. Я прошу - дайте, будь ласка, телефон. І Мехед надсилає мені номер.
Я дзвоню, вітаюся. "Мені ваш телефон дав Мехед", - це звісно, звучить як пароль, і Розмазнін вже сприймає мене трохи лояльніше. Я розповідаю йому, що ми займалися вивезенням людей, що хотіли б приїхати та поговорити. "Приїжджайте на вечерю", - пропонує генерал.
І ми їдемо. Нас супроводжуоджують два сіміка. "Дівчата, ви молодці, ви робите хорошу справу, але не все тут вирішую я", - каже Розмазнін. А хто ж тоді?..
І тут ми дізнаємося - клянуся, я тоді почула про це вперше - про те, що у СЦКК є також і російський бік. Будівля була триповерховою. На першому поверсі був штаб, на другому жили українці, а на третьому - росіяни.
Д.М. У ті дні там перебувало щонайменше чотири десятки російських офіцерів - від капітана та вище.
Н.В.: Розмазнін каже нам: "Тут ще є Вязніков Олександр Юрійович".
Д.М. Російський генерал.
Ми вмикаємо білявку та брюнетку. Ми щойно повечеряли з генералом, і тепер просимо його: "А запросіть Вязнікова чаю попити". Та він, каже Розмазнін, не прийде. "Ну скажіть йому, що білявка, брюнетка, приїхали волонтери, хочуть поговорити. Будь ласка, запросіть його". Розмазнін запрошує, а Вязніков погоджується прийти.
Ми зачитуємо йому усі СМС... Ми також робимо вигляд, що нам немає де жити - і нам дають кімнату на другому поверсі. І ми снідаємо, обідаємо та вечеряємо разом із тими генералами.
Д.М. Тому, що перемовини почалися. І тому, що кожен із тих військових був у чомусь зацікавлений.
Вязніков був ким завгодно, але не дурнем. Це був дуже хитрий, дуже розумний російський військовий. Хитрий - це ключове. І він також зацікавився цим зеленим коридором. Він побачив у ньому якісь свої преференції. Зрозуміло, що він все узгоджував із найвищим керівництвом.
 14
 Генерал Вязніков
Щодня у СЦКК приїжджало ОБСЄ і проводилися перемовини, на яких нам не можна було бути присутніми - адже ми цивільні жінки. Але всі ці перемовини ми обговорювали за сніданком, обідом та вечерею з генералами, також коли їхало ОБСЄ та залишалися офіцери, нас запрошували до спільної роботи над мапами. Військові давали нам у Дебальцеве супровід, хоча бронетехніку їм заборонено було ставити у цю колону, а озброєним бійцям заборонено було брати з собою більше 4 магазинів та 2 гранат на одного.
Так минуло 3 дні. 2 лютого, у день народження Ендрю, ми виїхали з Києва - а 6 стався зелений коридор. Ми досі не знаємо, чиїм було це доленосне рішення. Безумовно, російської сторони...
Н.В. Ми не знаємо цього напевно, але ми бачили чітко документ, у якому перша віза стояла Росії, а далі вже - "ДНР" та "ЛНР". Ключовим, мабуть, стало те, що 4 або 5 лютого ми сказали Вязнікову, що нам байдуже, куди поїдуть з Дебальцевого люди.
Ми пропонували їм, що у першій половині дня будемо працювати ми, а о другій - вони, або навпаки. Але вони вирішили зробити це одночасно.
Д.М. Ми просто сказали - нехай заходить та колона з Донецька, нехай, пофіг, аби лише вивозили людей. Нехай на тій колоні буде написано великими літерами "Донецьк", а на наших автобусах - "Слов`янськ". Адже там давно вже відстрілялися. Ми самі малювали ці літери на аркушах А4.
Н.В.: Ночами ми з Ді повзали по великій розстеленій на підлозі мапі, зачитували СМС зі своїх телефонів. І по районах всі СМС вбивали - щоб на місці легше було організувати логістику.
Д.М. А потім нам сказали, що дають добро. Все. Завтра - зелений коридор. Це прозвучало за великим офіцерським столом. І ми піднімаємо очі на російського генерала, і при всіх - при росіянах, при українцях, запитуємо його: "А ви ж поїдете з нами?"
Н.В.: "Олександре Юрійовичу, ви ж не залишите дівчат? Нам без вас буде так страшно".
Д.М. : Вязніков зблід. Але його офіцери дивляться на нього. І наші дивляться...
Н.В.: Це було запорукою нашої безпеки. І він сказав нам, що поїде - хоча спочатку росіяни взагалі їхати не мали...
================

`Колоною на Донецьк поїхало 42 особи, на мирну територію - 866`: евакуація мирних жителів з Дебальцевого. Частина 2


Про заведений натовп, який ледь не розірвав волонтерок у Дебальцевому, про арешт Андрія Галущенка, `підстави` з боку росіян, другий зелений коридор у вже окуповане місто, причини, з яких люди не могли виїхати, та цінність людського життя.
"ТУДИ МИ НАВІТЬ ТРУПОВОЗКИ НЕ ВІДПРАВЛЯЄМО. ТІЛА ЛЕЖАТЬ НА ВУЛИЦЯХ"
Діана Макарова: У ті дні обстрілювалося як Дебальцеве, так і під'їзна дорога до міста (тобто, дорога з Бахмута, тодішнього Артемівська). Під час зеленого коридору нам давалося дві години для того, щоб пройти колоною дорогу - по дорозі у цей час не гатили. О 10 ранку ми мали зайти у Дебальцеве, і до 14:00, поки ми працювали у місті, воно не обстрілювалося. Але обстрілювалася дорога. Далі, рівно о 14:00, у нас був виїзд - і тоді починали знову крити Дебальцеве, але не дорогу.
У колоні мало йти 25 машин. Зрештою, без жодних пояснень не приїхав "Червоний Хрест" - і поїхало 24 машини. 11 з них були волонтерськими. У нас вже були рації, які ми роздали по всіх машинах, у тому числі по швидких Хотабича (з волонтерської організації ASAP Rescue), які їхали забирати лежачих хворих за нашими списками. Забігаючи наперед, скажу, що оскільки лежачих було багато і вивозити їх не було кому, медики - Оля (Кроха), Влад та Шаман - туди-сюди курсували по дорозі з Дебальцевого під обстрілами і вивозили людей.
Ми заздалегідь домовилися, хто у яких секторах працюватиме. І знали, що у Дебальцевому на нас чекають місцеві тоді ще міліціонери на чолі з Євгеном Юхановим...
Наталія Воронкова: Євген Юханов працював з нами ще під час попередніх вивозів. Він був донецьким міліціонером, якого призначили у Дебальцеве.
До зеленого коридору ми приїжджали до нього у міський відділ міліції, розкладали на столі карту, і показували йому, звідки ми отримали СМС із проханням про допомогу: "Жень, ось тут..." Він казав: "Туди не можна! Це район "8 Березня". Ви - 200!" Ми заперечували: "Але нам звідти есемеска прийшла, нам туди потрібно!" Євген махав головою: "Ні, там снайпери, там арта, там ДРГ... Ви 200! Туди ми навіть труповозки не відправляємо! Тіла лежать на вулицях - але ми не можемо. Там снаряд влучив у бомбосховище. Туди не можна!"
 01
"8 Березня" - північна околиця Дебальцевого

 02

 03

 04

Руйнування у районі "8 Березня", спричинені "в ходе боевых действий по освобождению Дебальцево от подразделений ВСУ". Фото з сайту терористів
Однак ми розуміли, що там дитина хвора. Розуміли, що там залишається жінка на сьомому місяці вагітності... І, зрештою, Женя шикував правоохоронців, які були у міськвідділі, і запитував їх: "Хто піде?"
Ми додавали: "Будь ласка. Там люди. Їх потрібно або привести, або сказати їм час та місце збору". Сказати, що ми приїдемо, наприклад, о 12:00 до центрального бомбосховища... Адже зв'язку у Дебальцевому вже практично не було.
Коли хтось із міліціонерів приймав рішення йти, і я називала йому адресу, - той чоловік, по суті, підписував собі смертний вирок. Він не знав, чи повернеться. Але йшов пішки у той район - і приводив із собою людей або інформував їх про час та місце збору. Або ж повертався і повідомляв, що за тією адресою вже немає нікого... Це була дуже стрьомна робота.
 05
Полковник Євген Юханов, начальник Дебальцівського міського відділу міліції
... Женя Юханов загинув 10 лютого там, у Дебальцевому, під час штурму міськвідділу міліції. У нього залишилося двоє дітей.
Д.М.: У день зеленого коридору ми в'їхали у Дебальцеве, яке було вже розділене нами, як весільний пиріг. Ми знали, де бігатимуть місцеві міліціонери, знали, де працюватимуть еменесники (у ближньому приватному секторі).
У нас було чотири автобуси і декілька мікроавтобусів. Потрібно віддати належне донецькій колоні - вона була дуже гарна. Це були підібрані за кольором автобуси, на яких було написано "Донецьк". Але ніхто з супроводжуючих цю колону не побіг по підвалах, по бомбосховищах. Вони як стали біля виконкому - так і стояли. А потім дивувалися: чому з ними поїхало 42 особи, а з нами - 866?
Н.В.: Вязніков тоді сказав таку фразу: "Українські волонтери обманним шляхом заманили людей у бік України.
Д.М.: І дійсно був один обманний шлях...
Н.В.: Коли ми їхали на одну з наступних точок, крізь наш автобус я боковим зором побачила, як українські сіміки виносять купу чиїхось сумок. Слідом за ними виходить дама. Вона у міховій шапці, на одному повідку у неї собачка, а на іншому - кішка. У мене тоді ще промайнула думка: "От дебальцівська фіфа, капець просто!"
Перед виїздом усі автобуси мали зібратися на майданчику біля виконкому. І вже там ми з Макаровою підійшли до одного з автобусів на Донецьк і побачили у ньому ту даму. Ми зайшли у автобус: "Ой, а що, у вас родичі у Донецьку?" Ну, так. "А тут більше родичів немає, вивозити нікого не потрібно?" - уточнюємо.
Час вже наближається до години Х, до 14:00. Автобуси починають запаковуватися до кінця. Про коридор ми спочатку домовлялися на три дні, але ми з Макаровою вже розуміємо, що три дні нам ніхто не дасть. Бо у нас всі автобуси битком набиті. Це рейс у один бік.
А дама з собачкою каже: "Ось там у будинку живе мій брат-інвалід. Заберете його завтра". Макарова вибухає: "Що?! Брат-інвалід?! Він тут залишиться, і його смерть буде на вашій совісті. Або ви зараз швидко виходите, сідаєте у наш мікроавтобус до дяді Серьожи і забираєте свого брата, або це буде на вашій совісті". У дами круглі очі...
Д.М.: У цей момент до нас підскакує Псих. "Мадам! - каже він дамі. - Я знайшов вам чудове місце. Я допоможу вам, мадам, я потримаю вашу собачку..." І вона розквітає.
Н.В. У результаті ми запихаємо її до дяді Серьожі, і той на собі виносить з будинку її брата. І ось цей випадок - єдина наша маніпуляція. Тітка ця з братом поїхали у Харків. Як вона далі діставалася Донецька - вже не наша справа.


Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2288965.html.
Tags: ато, история, луг%андония, порошенко, прдоны, піар, рассея, україна, х%№ло
Subscribe

promo don_katalan декабрь 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments