Salus populi suprema lex (988) (don_katalan) wrote,
Salus populi suprema lex (988)
don_katalan

Хроніки «Прибуткового будинку»

За що я люблю Печерський суд – так це за його керівника Інну Олексіївну Отрош. Один мій товариш якось з нею близько дружив (і навіть кілька разів) – так він каже, що дама ну просто неймовірної винахідливості. І туди, і сюди… Вулкан фантазій… Так ось, через цю вигадливу даму мене сьогодні патрульно-постові поліцаї в Печерський суд не пустили. Мовляв, пані Отрош сказала всяку шваль у суд не пропускати. Отакої…

Ні, у суд я ходив зовсім не на Юлю подивитись. Як Вона виглядає, я й так знаю. Та й від судді Кірєєва жодних несподіванок я не очікую, тож на подібні походеньки час витрачати б не став. Але (якщо хтось підзабув), у легендарній споруді по вул. Хрещатик, 42-а не тільки Тимошенко судять. Там ще й районний суд знаходиться, між іншим, на доказ чого на стіні висить табличка «Прибутковий будинок. Охороняється законом». І в цьому «прибутковому будинку» розглядаються одночасно десятки цивільних і карних справ, туди надходять адміністративні матеріали, там видають довідки й копії судових рішень, приймають апеляційні скарги та різноманітні заяви. Туди щодня ходять сотні людей, які не мають ніякого відношення ані до Тимошенко, ані до Луценка, ані до інших особливо-важливих постояльців «діда Лук’яна». Я вже не кажу про те, що, відповідно до статті 129 Конституції України, правосуддя в нас має відправлятись відкрито (за винятком чітко обумовлених законом випадків), а в судове засідання має право прийти без будь-яких обмежень будь-який громадянин і спостерігати за діями жерців Феміди.



Насправді в судах на ту Конституцію давно й смачно плюють. У господарські суди вже років 15 як не пускають глядачів – для цього на вході сидить охоронець (здебільшого – з приватної охоронної фірми), який відчиняє двері тільки тим громадянам, що можуть йому продемонструвати ухвалу суду з викликом на сьогоднішню дату. У Святошинському суді м.Києва пішли ще далі – на дверях залів судових засідань висять оголошення: «Стороннім вхід суворо заборонено!». Але, принаймні, навіть там можна потрапити до канцелярії, щоби почитати справу в перервах між засіданнями чи написати заяву про видачу копії рішення з архіву. А в Печерський суд вже місяць з потрапити можна лише тим, хто має на руках паспорт і повістку. Причому перевіряє ці повістки аж ніяк не підрозділ судової міліції, а якісь амбали в арці, що веде з Хрещатика до будинку суду. Охоронці громадського порядку, так би мовити.

І що прикметно, ані своїх посад, ані прізвищ амбали не називають. Про міліцейські посвідчення годі й казати – для них стаття 5 Закону України «Про міліцію» не писана. А на всі запитання лише відповідають, що вони з патрульно-постової служби й виконують розпорядження голови Печерського суду не допускати до дверей славетної установи тих, хто не має повістки з викликом у судове засідання.

Я, щоправда, так і не зрозумів, з якого дива пані Отрош стала командувати ППС-никами. Але Печерський суд – це контора, що давно й міцно перебуває за межами навіть формальної законності. Тож не дивно, що ніхто не цікавиться, а навіщо, наприклад, у службовому кабінеті Отрош встановлено захищений від прослуховування телефон урядового зв’язку АТС-100, по якому можна передавати інформацію з грифом «таємно»? З ким Інна Олексіївна веде подібні розмови? З радником Президента Андрієм Портновим чи з першим заступником Генпрокурора Ренатом Кузьміним?

До речі, недавно чув анекдот про Отрош. Мовляв, заходить у приймальню до голови Печерського райсуду відвідувач і питає в помічника:
- А Інна Олексіївна на місці?
- Ні, — каже помічник, — поїхала в Адміністрацію Президента радитись щодо вироку по Тимошенко. А що Ви хотіли?
- Інна Олексіївна прийняла до провадження цивільну справу, де я позивач. Ось, я заніс гроші – сім тисяч «зелених».

Помічник відкриває шухляду письмового стола: «Кладіть».

За півгодини заходить ще один відвідувач:
- А Інна Олексіївна на місці?
- Ні, — каже помічник, — поїхала в Адміністрацію Президента радитись щодо вироку по Тимошенко. А що Ви хотіли?
- Інна Олексіївна прийняла до провадження цивільну справу, де я відповідач. Ось, я заніс гроші – п’ять тисяч доларів.

Помічник знову відкриває шухляду письмового стола: «Кладіть».

Ще за годину з’являється й сама пані Отрош та питає в помічника:
- Ну, що нового?
- Був позивач, заніс сім тисяч. Потім заходив відповідач, передав п’ять. Яке рішення готувати?

Інна Олексіївна замислюється:
- Віддай позивачеві дві тисячі й будемо судити по закону.

Звісно, це – анекдот і ятвердо переконаний, що голова Печерського райсуду розглядає справи безплатно. За суддю Білоцерківця не впевнений, а за Отрош можемо поручитись: ну хіба Андрій Портнов стане приятелювати з хабарницею в манті? – Звісно ж ні.

А тут, як на гріх, мені сьогодні в суд знадобилось. У засідання по кримінальній справі. Суддя Білоцерківець, справа по обвинуваченню такого собі Мазурського за ч.4 ст. 190 Карного кодексу України – шахрайство в особливо великих розмірах. Причому – не в якості глядача (я на цих білоцерківців якось за життя надивився досхочу), а в якості представника потерпілого. Так вже трапилось, що один мій знайомий був цим Мазурським «розведений» на кругленьку суму і попрохав мене представляти в суді його інтереси.

Власне, нічого цікавого в тій справі не має, за бажання судді можна було б Мазурського ізолювати від суспільства в 2-3 судових засіданні. Підстав більш, ніж досить: лише по тих епізодах, які визнав сам підсудний, він «нагрів» народ на загальну суму щось біля 2 млн. грн. Але тюрма шахраю не загрожує – він же ж не Луценко. Тож єдиною таємницею справи є те, скільки Мазурський заплатив Білоцерківцю. Позаяк, перебуваючи на підписці про невиїзд, підсудний вперто, з лютого по вересень 2011 року, у судові засідання не з’являвся, а лише передавав через дружину ксерокопії якихось лікарняних листків про «амбулаторне лікування» від поганого самопочуття та підвищеного тиску. А всі мої клопотання призначити судово-медичну експертизу або хоча б встановити місце перебування підсудного (він ніде не зареєстрований, нерухомості не має та пересувається громадським транспортом) Білоцерківець відхиляв з очима пораненого оленя.

Коротше кажучи, типова справа, у Печерському судді такі люблять – за якихось 3-5 тисяч доларів підсудні по тяжких і особливо тяжких злочинах можуть перебувати на підписці, місяцями (якщо не роками) не ходити в судові засідання, а коли вже починається скандал, то судді хутенько виносять по таких справах вироки, призначаючи покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Сумнівів у мене щодо майбутнього вироку немає жодних, за суддю Білоцерківця та його матеріальний добробут я можу лише порадіти, але формальності таки треба дотримуватись. Тож сьогодні, через 8 місяців, ми мали, нарешті, розпочати судове слідство. Але трапилось не так, як гадалось – я не знав, що Отрош ввела надзвичайний стан по вулиці Хрещатик і тепер центром Києва треба пересуватись лише с паспортом і судовою повісткою.

Тож далі арки мені так пройти й не вдалось. Пропускають до суду лише тих, хто має повістку. Причому, хто не пропустив – не знаю. Посад і прізвищ біля «прибуткового будинку» не називають. Ось лише мармизу можу показати цього, так би мовити «правоохоронця», який виконує функції секретаря судового засідання.
І навіщо, питається, йому моя повістка? Що він там побачить цікавого?

А оце його начальник.

Головний по дотриманню паспортного режиму на вулиці Хрещатик. Це він казав, що виконує розпорядження Отрош. Краще б прізвище своє назвав.

Ось я собі й думаю. Ну, добре, від того, що мене сьогодні в суд не пустили, у мене настрій сильно не попсувався. Навіть навпаки. Бо якщо Білоцерківець спробує за моєї відсутності вирок винести (а він минулого разу попереджав, щоби на сьогодні сторони готувались до дебатів – а в нас ще судове слідство не було розпочате, між іншим), то я йому публічно поясню, що за три «штуки» так ганьбитись не варто. Але ж не пускають і тих, хто приїхав з іншої області по дозвіл на побачення з ув’язненим, хто прийшов до суду здати позов про стягнення аліментів, кому треба отримати виписку з вироку чи з рішення. У цих людей не має й не може бути ніякої повістки, та й навіть ті, хто з’явився в судове засідання, повісток з собою, як правило, не носять (я так точно подібний мотлох не колекціоную). Причому, не пускають їх не працівники суду й не судова міліція з підрозділу «Грифон», а абсолютно сторонні люди у формі, що несуть чергування на вулиці Хрещатик і які взагалі не мають відношення до відправлення правосуддя.

Що ж стосується Конституції з її 129 статтею, то про це взагалі не йдеться. Бо в країні, де в кабінетах суддів стоять телефони урядового зв’язку, правосуддя існувати не може за визначенням.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
Tags: беспредел, бойко, україна
Subscribe
promo don_katalan december 29, 2014 14:39 115
Buy for 50 tokens
Расшифровка секретного плана адмиистративно-территориального устройства России после ее распада От гуляющих по сети различных вариантов "государственного" устройства будущего российских территорий отличается наличием территорий в совместном управлении, возвратом исторических территорий…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments